Рішення

від 21.12.2019 по справі 904/4726/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2019м. ДніпроСправа № 904/4726/19

За позовом Приватного підприємства "Весна", м. Маріуполь Донецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдельтастрой", м. Дніпро

про стягнення заборгованості в сумі 50 772 грн. 57 коп. за договором про надання послуг спецавтотранспорту від 13.11.2018 № 19/18

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Весна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 09.10.2019, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдельтастрой" заборгованість у розмірі 50 772 грн. 57 коп., з яких: 41 410 грн. 21 коп. - основний борг, 1 124 грн. 31 коп. - інфляційні втрати, 892 грн. 00 коп. - 3% річних, 7 346 грн. 05 коп. - пеня, відповідно до умов договору про надання послуг спецавтотранспорту від 13.11.2018 № 19/18. Крім того, проси суд покласти на відповідача витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 1 921 грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором.

Ухвалою господарського суду від 21.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач вимоги суду не виконав та не надав витребувані судом документи.

Господарський суд наголошує на тому, що ухвала суду від 21.10.2019 завчасно надіслана відповідачу за його місцезнаходженням, згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

На адресу суду повернувся конверт з ухвалою від 21.10.2019, що направлялись на адресу відповідача, з відміткою відділення поштового зв`язку Повернуто за закінченням строку зберігання .

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом ст. ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, невиконання вимог суду, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 81, ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.11.2018 між Приватним підприємством Весна (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрдельтастрой (замовник) укладено договір про надання послуг спецавтотранспорту №19/18 (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надавати замовнику за його заявкою машини та механізми (техніка) з особами, які мають право на керування технікою, в технічно справному стані для виконання перевезення, вантажно-розвантажувальних та інших робіт (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору подачу і повернення техніки на базу оплачує замовник погодинно згідно специфікації.

Замовник зобов`язується сплачувати надані виконавцем послуги на умовах даного договору (п. 1.3 договору).

За умовами п. 2.1 договору замовник оплачує послуги виконавця за розцінками у відповідності з додатками до діючого договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно із п. 2.2 договору сума оплати за послуги, які надані виконавцем, визначається виходячи з реєстру фактично відпрацьованого технікою часу і вартості однієї машино-години експлуатації техніки, визначеної у відповідності з рахунками-фактурами, які є невід`ємними частинами діючого договору.

Відповідно до п. 2.3 договору сплата за послуги відбувається на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку. Виконання послуги підтверджуються підписаними актами прийому-здачі виконаних робіт, у відповідності з талонами замовника або корінцями шляхових листів.

Сплата відбувається шляхом перерахування у безготівковому порядку грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п.п 2.3.1 п. 2.3 договору).

Загальна сума цього договору складається із сум Специфікацій до цього договору (п. 2.4 договору).

У п. 3.1 договору передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема:

- направити замовникові інформацію про чіткий час надання техніки для виконання робіт не пізніше 24 годин для запланованого початку робіт (3.1.1);

- своєчасно, за заявкою, наданою замовником, надавати останньому техніку разом з особою, яка має право на керування технікою (3.1.2);

- провадити випуск техніки на роботу в справному стані, в установленому законом порядку, з видачею шляхової документації (3.1.3);

- забезпечувати заправку техніки паливно-мастильними матеріалами у відповідності із заявкою (3.1.4);

- своєчасно надавати замовнику первинні документи (рахунки, акти виконаних, робіт і податкову накладну згідно із Податковим кодексом України) не пізніше 3-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг (3.1.6).

За змістом п. 3.2 договору виконавець має право, зокрема, вимагати від замовника своєчасну плату за договором, а в разі прострочки, сплати неустойки відповідно до норм чинного законодавства України (3.2.1).

Згідно із п. 3.3 договору замовник зобов`язаний: проводити контроль за роботою техніки на об`єктах (3.3.1); надати виконавцю заявку на роботу техніки не пізніше ніж до 15-00 години дня передування дню виконання запланованого початку робіт (3.3.2); своєчасно провадити сплату за роботу техніки (3.3.4).

Відповідно до п. 8.1 договору даний договір укладається на термін: з моменту його підписання та до 31 грудня 2018, але в будь якому разі до повного виконання взаємовідносин між сторонами.

У додатку № 1 до договору сторони узгодили перелік техніки, що надається виконавцем замовнику та вартість машино-годин за використання кожної одиниці техніки.

Позивач стверджує, що за період з 13.11.2018 по 11.01.2019 на виконання п. 2.3 договору він виставив відповідачу наступні рахунки на оплату на загальну суму 588 782,88 грн.:

- № 44 від 13.11.2018 на суму 18 080,06 грн.;

- № 45 від 15.11.2018 на суму 40 080,08 грн.;

- № 46 від 15.11.2018 на суму 8 500 грн.;

- № 47 від 19.11.2018 на суму 60 200,16 грн.;

- № 48 від 28.11.2018 на суму 8500,00 грн.;

- № 49 від 28.11.2018 на суму 60 511,00 грн.;

- № 50 від 30.11.2018 на суму 30 900,12 грн.:

- № 52 від 04.12.2018 на суму 61 400,16 грн.;

- № 53 від 04.12.2018 на суму 8 500,00 грн.;

- № 54 від 11.12.2018 на суму 89 980,20 грн.;

- № 55 від 11.12.2018 на суму 17 000 грн.;

- № 56 від 12.12.2018 на суму 20 772,67 грн.

- № 57 від 13.12.2018 на суму 19 880,06 грн.;

- № 58 від 17.12.2018 на суму 91 168,22 грн.;

- № 63 від 23.12.2018 на суму 38 690,17 грн.;

- № 64/1 від 26.12.2018 на суму 11 899,94 грн.;

- № 2 від 11.01.2019 на суму 2 720,02 грн.

На виконання умов договору у період з 17.11.2018 по 11.01.2019 позивач надав відповідачу за його заявками машини та механізми, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт на загальну суму 588 782,88 грн.:

- № 25.1 від 17.11.2018 на суму 27 200,16 грн.;

- № 26.1 від 24.11.2018 на суму 32 980,19 грн.;

- № 28.1 від 29.11.2018 на суму 16 813,00 грн.;

- № 27.1 від 30.11.2018 на суму 50 660,30 грн.;

- № 28.2 від 30.11.2018 на суму 94 203,30 грн.;

- № 29.1 від 08.12.2018 на суму 45 560,27 грн.;

- № 30.1 від 12.12.2018 на суму 40 120,24 грн.;

- № 31.2 від 12.12.2018 на суму 91 200,00 грн.;

- № 32 від 18.12.2018 на суму 48 960,29 грн.:

- № 35.2 від 19.12.2018 на суму 62 088,00 гри.;

- № 32.1 від 22.12.2018 на суму 25 687,00 грн.:

- № 002Т від 04.01.2019 на суму 9 450,00 грн.;

- № 0011 від 11.01.2019 на суму 43 860,13 грн.

В порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач надані позивачем послуги оплатив частково, а саме за період з 13.11.2018 по 30.01.2019 відповідачем оплачені послуги на загальну суму 547 372,67 грн., що підтверджується банківською випискою від 01.10.2019, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у загальній сумі 41 410 грн. 19 коп.

Посилаючись на норми ч. 3 ст. 343 Господарського кодексу України та ст.. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , позивач нарахував до сплати відповідачу пеню за період з 11.01.2019 по 11.07 2019 в сумі 7 346 грн. 05 коп.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 124 грн. 31 коп. за період з січня по серпень 2019 та 3% річних в сумі 892 грн. 00 коп. за період з 11.01.2019 по 30.09.2019.

Предметом доказування по справі є обставини укладання договору, факт надання послуг, строк оплати послуг, наявність часткової оплати послуг, строк дії договору, наявність прострочення оплати послуг.

На підтвердження обставин, викладених позивачем у позові, останнім надано до матеріалів справи такі докази:

- договір про надання послуг автотранспорту від 13.11.2018 № 19/18 з додатками;

- рахунки № 44 від 13.11.2018, № 45 від 15.11.2018, № 46 від 15.11.2018, № 47 від 19.11.2018, № 48 від 28.11.2018, № 49 від 28.11.2018, № 50 від 30.11.2018, № 52 від 04.12.2018, № 53 від 04.12.2018, № 54 від 11.12.2018, № 55 від 11.12.2018, № 56 від 12.12.2018, № 57 від 13.12.2018, № 58 від 17.12.2018, № 63 від 23.12.2018, № 64/1 від 26.12.2018, № 2 від 11.01.2019;

- акти виконаних робіт № 25.1 від 17.11.2018, № 26.1 від 24.11.2018, № 28.1 від 29.11.2018, № 27.1 від 30.11.2018, № 28.2 від 30.01.2018, № 29.1 від 08.12.2018, № 30.1 від 12.12.2018, № 31.2 від 12.12.2018, № 32 від 18.12.2018, № 35.2 від 19.12.2018, № 32.1 від 22.12.2018, № 002Т від 04.01.2019, № 0011 від 11.01.2019;

- банківську виписку від 01.10.2019.

Відповідач не скористався правом на надання заперечень, докази на спростування позовних вимог не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору надання послуг автотранспорту, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач у період з 17.11.2018 по 11.01.2019 надав відповідачу обумовлені договором послуги на суму 588 782,88 грн., які оплачена відповідачем частково у розмірі 547 372,67 грн., у зв`язку із чим заборгованість відповідача складає 41 410, 21 грн.

З огляду на те, що умовами п. 2.3 договору передбачена попередня 100% оплата послуг, що надаються позивачем, та порушення відповідачем умов договору в цій частині, строк виконання зобов`язань з оплати фактично отриманих послуг є таким, що настав у день підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі таких послуг.

При цьому господарський суд констатує, що сплачуючи вартість послуг, відповідач у платіжних дорученнях посилався на номер та дату спірного договору, не вказуючи сплата за яким рахунком чи актом виконаних робіт здійснюється, тому такі оплати зараховувались позивачем по мірі їх надходження з урахуванням існуючої заборгованості.

За встановлених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача осново боргу в сумі 41 410 грн. 21 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних судом порушень чинного законодавства та умов договору не встановлено.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідач пені у сумі 7 346 грн. 05 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наведеного вбачається, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Як встановлено судом, розділ 4 договору Відповідальність сторін не містить умов щодо відповідальності замовника за порушення оплати вартості послуг, наданих виконавцем.

За змістом пп. 3.2.1 п. 3.2 договору визначено право виконавця вимагати від замовника своєчасну плату за договором, а в разі прострочки, сплати неустойки відповідно до норм чинного законодавства України.

Проте, згідно з цим пунктом договору сторони не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Отже, безпосередньо договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, не містить умов щодо її розміру, а лише відсилку до норм чинного законодавства України без їх конкретизації.

За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Окрім цього, згідно з п. 2.1. постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» , якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України, ст. ст. 230, 231, 343 Господарського кодексу України, на які посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такими нормами законодавства, які встановлюють обов`язок та умови сплати пені, тобто є підставами для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не можуть бути застосовані у даному випадку.

За наведених обставин, господарський суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені у сумі 7 346 грн. 05 коп., оскільки у спірному договорі сторони не встановлено конкретний розмір договірної неустойки (пені) за порушення виконання грошового зобов`язання.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов`язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 41 410 грн. 21 коп. основного боргу, 892 грн. 00 коп. 3 % річних, 1 124 грн. 31 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позову слід відмовити.

Згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази: договір про надання професійної правничої допомоги у господарській справі № б/н від 30.09.2019, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "Правекс" та платіжне доручення № 540 від 01.10.2019 на суму 5 000 грн. 00 коп.

Дослідивши подані докази, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, складності справи та принципу розумної необхідності витрат, господарський суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 165, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдельтастрой" (49000, м. Дніпро, вул. Генерала Пушкіна, 1, код ЄДРПОУ 41618764) на користь Приватного підприємства "Весна" (87514, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 8, код ЄДРПОУ 23173140) 41 410 грн. 21 коп. (сорок одну тисячу чотириста десять грн. 21 коп.) основного боргу, 892 грн. 00 коп. (вісімсот дев`яносто дві грн. 00 коп.) 3% річних, 1 124 грн. 31 коп. (одну тисячу сто двадцять чотири грн. 31 коп.) інфляційних втрат, 1 643 грн. 06 коп. (одну тисячу шістсот сорок три грн. 06 коп.) витрат зі сплати судового збору, 4 000 грн. 00 коп. (чотири тисячі грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 21.12.2019

Суддя І.А. Рудь