Рішення

від 24.12.2019 по справі 910/14944/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2019Справа № 910/14944/19 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" (вул. 21 км Житомирського шосе, село Стоянка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08114)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК "Агромет-Сервіс" (вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 256, м. Київ, 04080)

про стягнення 104 998,45 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК "Агромет-Сервіс" про стягнення 104 998,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки № KIV-17-38-P від 26.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/14944/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 29.10.2019 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а отже не скористався наданими йому процесуальними правами, ураховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПК "Агромет-Сервіс" (Покупець) укладено договір поставки № KIV-17-39-P (надалі також - договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця шини, диски, колеса та комплектуючи до них для сільськогосподарської техніки, спецтехніки і мототехніки (надалі іменується - Товар), окремими партіями, відповідно до замовлення Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити Товар на умовах визначених у цьому Договорі.

За приписами пунктів 3.1-3.3 договору, товар повинен бути поставлений Покупцю в термін 3 (трьох) календарних днів з дати зазначеної у видатковій накладній на Товар, якщо інше не передбачено специфікаціями.

Датою поставки (передачі) Товару Постачальником у власність Покупця, є дата зазначена у видатковій накладній на Товар (кожної окремої партії Товару).

Товар вважається поставленим Постачальником та переданим у власність Покупця з моменту підписання Покупцем видаткової накладної на Товар, що свідчить про факт отримання товару, і не потребує підписання між сторонами Договору будь-яких актів приймання-передачі Товару у власність. У випадку передачі товару покупцю через транспортну організацію Нова Пошта , ІнТайм , Деливери , Сат та інші (надалі по тексту - Перевізник) датою поставки та виконання Постачальником своїх зобов`язань буде день надання Товару Перевізником Покупцю, що підтверджено товарно-транспортною накладною на доставку вантажу (Товару).

Відповідно до пунктів 7.1 та 7.2 договору, оплата за Товар Покупцем здійснюється у національній валюті на розрахунковий рахунок, вказаний в реквізитах цього Договору, на підставі рахунку, який Постачальник виставляє на кожну партію Товару (відповідно до погоджених специфікацій) та передає його оригінал у момент отримання Товару Покупцем.

Оплата Товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника не пізніше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати зазначеної у видатковій накладній на Товар, якщо інше не передбачено додатковими угодами або специфікаціями.

Згідно з пунктами 7.4, 7.5 договору, Товар вважається і повністю оплаченим з дня надходження всієї суми коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Оплата вважається здійсненою з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

У пунктах 9.5, 9.6 договору визначено, що при простроченні оплати Товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням пені, нарахованої на суму заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої оплати (за кожен день її прострочення.

У випадку прострочення оплати Товару згідно умов Договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів, Покупець також сплачує на користь Постачальника відсотки за користування коштами які повинні бути йому перераховані у розмірі 36 % річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми простроченої заборгованості.

Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1. цього Договору та закінчується 31 грудня 2017 року, але до повного виконання зобов`язань Сторонами відповідно до цього Договору. (п. 11.2 договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними № 555 від 05.02.2019 на суму 97 280,00 грн та № 1504 від 12.03.2019 на суму 47 120,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару, внаслідок чого його заборгованість за договором становить 46 060,00 грн. Окрім цієї суми основного боргу позивач, у зв`язку з простроченням відповідача, також просить стягнути з останнього 20 143,10 грн пені, 3 362,63 грн інфляційних, 22 821,89 грн процентів за користування грошовими коштами, 1 901,83 грн 3% річних та 10 709,00 грн штрафу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач в свою чергу прийняв товар на загальну суму 144 400,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 555 від 05.02.2019 на суму 97 280,00 грн та № 1504 від 12.03.2019 на суму 47 120,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без заперечень та зауважень.

Однак, за поставлений товар відповідач розрахувався частково у загальному розмірі 98 340,00 грн, що підтверджується виписками по рахунку позивача.

Належних та достатніх доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем решти заборгованості перед позивачем у розмірі 46 060,00 грн до матеріалів справи не подано.

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 46 060,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 46 060,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3 362,63 грн та 3% річних у розмірі 1 901,83 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №905/978/17, від 11.05.2018 у справі №922/3087/17 та від 26.04.2018 у справі №910/11857/17).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

У позовній заяві позивачем здійснено розрахунок 3% річних за загальний період прострочення з 20.02.2019 по 17.09.2019 за накладною № 555 від 05.02.2019 у розмірі 1 106,72 грн та за загальний період прострочення з 27.03.2019 по 18.10.2019 за накладною № 1504 від 12.03.2019 у розмірі 795,11 грн.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у визначеному позивачем обсязі, а саме, 1 901,83 грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Як убачається з позовної заяви, позивачем здійснено нарахування інфляції на загальну суму заборгованості відповідача 107 090,00 грн за загальний період прострочення з 01.04.2019 по 01.07.2019.

Перевіривши вказаний розрахунок інфляційних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 1 283,44 грн у зв`язку з неправильним визначенням індексу інфляції за вказаний період.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 36% річних у розмірі 22 821,89 грн за користування грошовими коштами.

Частиною 5 статті 694 ЦК України передбачено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

В свою чергу відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання. (Наведена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 908/639/18).

У пункті 9.6 договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати Товару згідно умов Договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів, Покупець також сплачує на користь Постачальника відсотки за користування коштами які повинні бути йому перераховані у розмірі 36 % річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми простроченої заборгованості.

Зважаючи на викладене, передбачені вказаним пунктом 36% річних за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких поряд з 3% річних є правомірним.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 36% річних за користування коштами, суд дійшов висновку щодо задоволення цих позовних вимог частково на суму 22 821,88 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 20 143,10 грн та штрафу у розмірі 10 709,00 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пунктах 9.5, 9.6 договору визначено, що при простроченні оплати Товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням пені, нарахованої на суму заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої оплати (за кожен день її прострочення.

У випадку прострочення оплати Товару згідно умов Договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів, Покупець також сплачує на користь Постачальника відсотки за користування коштами які повинні бути йому перераховані у розмірі 36 % річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від суми простроченої заборгованості.

У позовній заяві позивачем здійснено розрахунок пені за загальний період прострочення з 20.02.2019 по 20.08.2019 за накладною № 555 від 05.02.2019 у розмірі 11 846,95 грн та за загальний період прострочення з 27.03.2019 по 03.10.2019 за накладною № 1504 від 12.03.2019 у розмірі 8 296,15 грн.

Проте, суд зазначає, що позивачем неправильно визначено суму пені за прострочення сплати заборгованості за накладною № 555 від 05.02.2019, яка, за розрахунком суду складає 11 846,94 грн.

Окрім того, позивачем безпідставно нараховано пеню поза шестимісячним строком, встановленим п. 6 ст. 232 ГК України, з урахуванням часткової оплати за відсутності доказів її здійснення відповідачем саме за указаною накладною. Отже, за розрахунком суду, здійсненим у межах вказаного шестимісячного строку та виходячи з указаних позивачем сум заборгованості, пеня за прострочення сплати заборгованості за накладною № 1504 від 12.03.2019 складає 8 268,24 грн.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 20 115,18 грн.

Щодо заявленої суми штрафу у розмірі 10 709,00 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині відповідають положенням договору та визначені правильно, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач обставин свого прострочення у відносинах з позивачем не спростував, доказів вчасного виконання своїх зобов`язань за договором не надав.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Сягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НПК "Агромет-Сервіс" (вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 256, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код 39365338) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Боненкамп" (вул. 21 км Житомирського шосе, село Стоянка, Києво-Святошинський р-н, Київська обл., 08114, ідентифікаційний код 37757186) борг у розмірі 46 060 (сорок шість тисяч шістдесят) грн 00 коп., інфляційні у розмірі 1 283 (одна тисяча двісті вісімдесят три) грн 44 коп., 3% річних у розмірі 1 901 (одна тисяча дев`ятсот одна) грн 83 коп., 36% річних за користування коштами у розмірі 22 821 (двадцять дві тисячі вісімсот двадцять одна) грн 88 коп., пеню у розмірі 20 115 (двадцять тисяч сто п`ятнадцять) грн. 18 коп., штраф у розмірі 10 709 (десять тисяч сімсот дев`ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 882 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн 44 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24.12.2019

Суддя Т. Ю. Трофименко