Рішення

від 17.12.2019 по справі 910/14169/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2019Справа № 910/14169/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інерт 1520

до Товариства з обмеженою відповідальністю Реілтранс

про стягнення 150.851,57 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

10.10.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Інерт 1520 до Товариства з обмеженою відповідальністю Реілтранс про стягнення 150.851,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір № 41 від 29.08.2016, на підставі якого відповідачу передано у користування мінераловоз № 59065599. Відповідачу було направлено наступні акти прийому-передачі надання послуг: № 3/06 від 30.06.2017, № 3/06 від 01.10.2017, № 1/09 від 30.09.2017 та № 2/09 від 31.07.2019 на загальну суму 125.300,00 грн. Згідно з п. 3.4 договору оплата за надані послуги здійснюється замовником по пред`явленому рахунку згідно з актами подачі/повернення та актів наданих послуг. 03.10.2017 позивачем було направлено відповідачу претензію з вимогою погасити заборгованість, на яку відповідачем надано відповідь, що останній не визнає суму боргу у розмірі 92.820,00 грн за актами № 01/09 від 30.06.2017 та № 1/09 від 30.09.2017. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 41 від 29.08.2016, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 150.851,57 грн, з яких 125.300,00 грн основного боргу, 2.148,13 грн пені, 17.103,07 грн інфляційних втрат та 3% річних, що становлять 6.300,37 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 відкрито провадження у справі № 910/14169/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 16.07.2019 було 18.07.2019 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103049552304 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02160, м. Київ, просп. Возз`єднання, 7-А, оф. 310, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідач ухвалу суду від 17.10.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 23.10.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103049552304, а отже відповідач мав подати відзив у строк до 07.11.2019.

12.11.2019 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на наступне. Позивач вважає, що підставою позовних вимог є невиконання відповідачем п. 3.4. договору, а саме не здійснення оплати за надані послуги (мінераловоз № 59065599) замовником по пред`явленому рахунку згідно з актами подачі/повернення та актів наданих послуг № 3/06 від 30.06.2017, № 3/06 від 01.10.2017, № 1/09 від 30.09.2017, № 2/09 від 31.07.2019. Однак, вимоги позивача не відповідають дійсним обставинам справи. Згідно з п. 3.3 договору замовник проводить 100% попередню оплату вартості послуг виконавця за поточний період (календарний місяць) протягом 5-ти (п`яти) календарних днів з моменту отримання рахунку виконавця, згідно з бланк-заявки (додаток № 3). Окрім того, відповідно до підпункту 2.2.4., замовник зобов`язаний здійснювати передплату та забезпечувати своєчасне надходження на рахунок виконавця коштів. У разі відсутності на розрахунковому рахунку виконавця попередньої оплати замовника, виконавець припиняє подачу рухомого складу замовнику під завантаження (вивантаження - при імпорті на Україну). Умовами договору передбачена сплата попередньої оплати за надані послуги. Відповідач в рамках дії договору № 41 не виступав замовником послуг перелік яких визначений актами виконаних робіт у позовній заяві. Відповідач направив лист № 01-л від 04.01.2017 яким повідомив позивача, що компанія не зацікавлена в отриманні послуг з перевезення наступними вагонами, окрім інших, в тому числі і вагоном № 59065599. А тому надані позивачем акти наданих послуг № 3/06 від 30.06.2017, № 3/06 від 01.10.2017, № 1/09 від 30.09.2017, № 2/09 від 31.07.2019 є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що у позивача відсутні підстави для стягнення коштів, так як відповідач послуг за мінераловоз № 59065599 не отримував та факт прийняття не підтверджений належними доказами.

Також 12.11.2019 відповідачем до суду подано клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву.

Суд вважає за можливе відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України поновити відповідачу пропущений процесуальний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

18.11.2019 позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що 13.11.2016 відповідачем був прийнятий мінераловоз № 59065599, який використовувався для перевезення вантажів до 01.01.2017, що підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг № 2/11 від 30.11.2017 на суму 1.798.650,00 грн, актом прийому-передачі наданих послуг № 3/12 від 31.12.2016 на суму 1.358.980,00 грн, що були оплачені відповідачем. 04.01.2018 оформлено повідомлення форми ВУ-23М, щодо направлення мінераловозу № 59065599 в деповський ремонт, що є підставою закінчення використання вагону відповідно до умов договору № 41 про надання послуг з організації перевезень вантажів укладеного між ТОВ Реілтранс та ТОВ Інтер 1520 від 29.08.2016. Істотними умовами договору № 41 від 29.08.2016 є узгоджений порядок закінчення наданої послуги, а тому всі нарахування здійсненні відповідно до умов договору.

18.11.2019 позивачем до суду подано клопотання про витребування доказів, а саме: акту прийому-передачі наданих послуг № 2/11 від 30.11.2016 на суму 1.798.650, 00 грн та акту прийому-передачі наданих послуг № 3/12 від 31.12.2016 на суму 1.358.980,00 грн. На думку позивача вказані акти підтвердять фактичне використання відповідачем вагону мінераловозу № 59065599 з 13.11.2016.

Суд розглянувши дане клопотання відмовляє в його задоволенні, оскільки воно не відповідає вимогам ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. Вказані акти містяться в матеріалах справи та відповідачем так і не повернуті позивачу підписаними, а отже витребування їх у відповідача не матиме наслідком надання їх суду підписаними відповідачем.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю БС Солюшн Україна (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Інтер 1520 (замовник) був укладений договір про надання послуг з організації перевезень вантажу № 2608/2016.

Відповідно до п. 1.1. цього договору виконавець від свого імені та за рахунок замовника надає послуги з організації перевезень вантажів шляхом надання хопер-зерновозів та вагонів цистерн (далі-вагонів), з ознакою власний.

Згідно акту подачі вагонів № 3 від 30.11.2016 (додаток 2 до договору № 2608/2016 від 26.08.2016) виконавець передав, а позивач прийняв вагони в кількості 24 одиниці для перевезення вантажів, в тому числі вагон № 59065599.

29.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інерт 1520 (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Реілтранс (замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів № 41 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець від свого імені та за рахунок замовника надає послуги з організації перевезень вантажів шляхом надання хопер-цементовозів, хопер-зерновозів та вагонів цистерн (далі-вагонів), з ознакою власний.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було сплачено вартість наданих послуг з організації перевезення вагоном № 59065599 за період з 01.01.2017 по 03.01.2018, в зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.2 договору кількість вагонів для здійснення послуги, їх номери, моделі, дата та станція початку здійснення перевезення, дата та станція повернення вагону після здійснення перевезення відображаються в актах подачі/повернення вагонів.

Акт подачі/повернення вагонів № 3 від 30.11.2016, в якому зазначено, що відповідач використовує вагон № 59065599 з 13.11.2016 з боку відповідача не підписаний.

Більш того, позивач фактично отримав вагон № 59065599 від Товариства з обмеженою відповідальністю БС Солюшн Україна за актом від 30.11.2016, а отже не підтверджуються посилання позивача про те, що відповідач користується зазначеним вагоном з 13.11.2016.

16.12.2016 відповідно до листа відповідача № 455-П останнім повідомлено позивача, що станом на 12.12.2016 відповідач зацікавлений в послугах організації перевезень наведеним у ньому рухомим складом, до якого увійшов вагон № 59065599 (пункт 16).

В подальшому відповідач листом № 468-П від 20.12.2016 повідомив позивача, що рухомий склад в кількості 44 мінераловозів визначених у додатку № 1 до цього листа, придатні до експлуатації, інший рухомий склад визначений в додатку № 2 до цього листа, мають бути відкликанні та потребують ремонту. В перелік 44 вагонів, що придатні до експлуатації увійшов вагон мінераловоз № 59065599 (пункт 16).

Листом № 01-Л від 04.01.2017 відповідач повідомив позивача, що не зацікавлений в отриманні послуг з організації перевезень з використання вагонів, в перелік яких входив вагон мінераловоз № 59065599 та просив надати інструкцію для заадресації вагонів.

Відповідно до п. 3.5 договору період надання послуг починається з дати подачі вагонів від навантаження, що відображається в акті подачі/повернення вагонів (додаток 2).

Доставка вагонів до станції навантаження вказаній в заявці замовника здійснюється за рахунок виконавця.

Період надання послуг закінчується датою підписання акту повернення вагонів на ст. Стрий ДТГО Львівської залізниці , або іншу станцію в межах України, узгоджену між замовником та виконавцем. Доставка вагонів до ст. Стрий Регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця , або іншої станції в межах України, узгодженої між замовником та виконавцем здійснюється за рахунок замовника.

Згідно з п. 3. 7 договору щомісячна вартість послуг визначається з розміру ставки за кожен вагон за кожну добу періоду надання послуг, згідно з протоколом узгодження договірної ціни (додаток 1) та нараховується на підставі актів подачі/повернення вагонів.

Відповідно до протоколів узгодження договірної ціни (додаток 1 до договору) від 29.08.2016 та від 05.09.2016 встановлено ставку за кожен вагон хопер-цементовоз моделі 11-739, 19-758 та 19-715 та кожен вагон хопер-мінераловоз моделей 19-913, 11-740, 19-921Д за кожну добу періоду надання послуг у розмірі 350,00 грн разом з ПДВ.

Незважаючи на те, що акт від 30.11.2016 з боку відповідача не підписаний суд приходить до висновку, що листи відповідача № 455-П від 16.12.2016 та № 468-П від 20.12.2016 підтверджують отримання відповідачем та використання ним вагону № 59065599 з 12.12.2016.

Згідно з п. 2.1.3 договору виконавець зобов`язаний складати акти наданих послуг з нарахуванням сум платежів згідно з умовами п. 3.7 цього договору та надавати їх для оформлення замовнику не пізніше 15-го числа місяця наступного за звітним.

В матеріалах справи наявні наступні акти прийому-передачі наданих послуг вагону № 59065599 на загальну суму 125.300,00 грн, які з боку відповідача не підписані:

№ 3/06 від 01.10.2017 на суму 61.540,00 грн (за період з 01.01.2017 по 30.06.2017),

№ 1/09 від 30.09.2017 на суму 31.280,00 грн (за період з 01.07.2017 по 30.09.2017),

№ 2/09 від 31.07.2019 на суму 32.480,00 грн (за період з 01.10.2017 по 03.01.2018).

Вказані акти № 1/09 від 30.09.2017 та № 2/09 від 31.07.2019 позивачем було направлено відповідачу 09.04.2019, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 1150102228850 від 09.04.2019. Вказані акти отримано відповідачем 24.04.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 1150102228850.

Акти № 3/06 від 01.10.2017, № 1/09 від 30.09.2017, № 2/09 від 31.07.2019 надіслані позивачем відповідачу 15.08.2019, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 1150102389455 від 15.08.2019.

Проте, відповідач зазначені акти не підписав та не повернув позивачу, а отже за відсутності зауважень щодо розміру та вартості наданих послуг організації перевезення вантажів вагоном № 59065599 у період з 01.01.2017 по 03.01.2018 вважаються наданими та прийнятими відповідачем без зауважень.

03.01.2018 позивачем складено акт подачі/повернення вагонів № 1-Г відповідно до якого відповідач повертає, а позивач приймає вагон № 59065599, який з боку відповідача не підписаний.

Даний акт було надіслано відповідачу 15.08.2019, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 1150102389455 від 15.08.2019. Проте відповідач даний акт не підписав та не повернув позивачу.

31.01.2018 за актом повернення вагонів № 14/15 позивач повернув вагон № 59065599 Товариству з обмеженою відповідальністю БС Солюшн Україна , в якому вказано дату закінчення здійснення перевезення 03.01.2018.

Матеріали справи не містять належних доказів (у відповідності до п. 1.2 договору) повернення відповідачем позивачу вагону № 59065599 у інший ніж 03.01.2018 день.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією № 325 від 03.10.2017 про сплату заборгованості за надані послуги, у відповідь на яку відповідач листом № 68-П від 20.10.2017 відмовив у її задоволенні посилаючись на те, що повідомляв позивача про незацікавленість в отриманні послуг з перевезення вагону № 59065599 та відповідно послуг за ним не отримував.

В подальшому позивач звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості за надані послуги в розмірі 125.300,00 грн, яка надіслана відповідачу 15.08.2019 згідно опису вкладення у цінний лист № 1150102389455. Проте відповіді відповідач на неї не надав.

Суд приходить до висновку, що послуги з організації перевезення вантажів вагоном № 59065599 у період з 01.01.2017 по 03.01.2018 були надані відповідачу, а отже у останнього виник обов`язок по їх сплаті.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.3 договору замовник проводить 100% попередню оплату вартості послуг виконавця за поточний період (календарний місяць) протягом 5-ти календарних діб з моменту отримання рахунку виконавця, згідно бланк-заявки (додаток 3). Замовник зобов`язаний отримати рахунок на оплату в перший робочий день поточного місяця у виконавця.

Відповідно до п. 3.4 договору оплата за надані виконавцем послуги здійснюються замовником по пред`явленому рахунку згідно з актами подачі/повернення вагонів (додаток 2) та актів наданих послуг.

З огляду на те, що доказів отримання відповідачем рахунків позивача матеріали справи не містять суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем зобов`язання по сплаті наданих послуг слід обраховувати протягом 5-ти календарних днів з дати складання актів прийому-передачі наданих послуг.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, вартість наданих послуг з організації перевезення не виконав, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка складає 125.300,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 125.300,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 4.3 договору за несвоєчасну оплату платежів належних виконавцю за використання вагонів замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати за надані послуги.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті наданих послуг з обслуговування перевезення відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за розрахунками суду (розрахунок знаходиться в матеріалах справи) становить 1.965,71 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1.965,71 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню та відповідно в іншій частині в пені слід відмовити, оскільки нарахована з порушенням норм чинного законодавства України, а саме невірно визначено період прострочення.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті наданих послуг, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути 17.103,07 грн інфляційних втрат та 6.300,37 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати становлять 15.022,07 грн та 3% річних складають 5.778,47 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи), які підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушення норм чинного законодавства України, зокрема невірно визначено період прострочення нарахування.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інерт 1520 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Реілтранс (02160, м. Київ, просп. Возз`єднання, 7-А, оф. 310, код ЄДРПОУ 39486852) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інерт 1520 (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Івана Франка, 3-Б, код ЄДРПОУ 40000624) 125.300 (сто двадцять п`ять тисяч триста) грн 00 коп. основного боргу, 1.965 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 71 коп. пені, 15.022 (п`ятнадцять тисяч двадцять дві) грн 07 коп. інфляційних втрат, 5.778 (п`ять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн 47 коп. - 3% річних, 2.220 (дві тисячі двісті двадцять) грн 48 коп. витрат судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова