Рішення

від 19.12.2019 по справі 915/2030/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року Справа № 915/2030/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (04070, м.Київ, вул.Боричів Тік, буд.35 В, код ЄДРПОУ 38092323; поштова адреса: 10003, м.Житомир, вул.Покровська, буд.67)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Класік Оушен» (54029, м.Миколаїв, вул.8-го Березня, буд.34А, код ЄДРПОУ 37706938)

про стягнення заборгованості,

за участі представників учасників справи :

від позивача: Раєцький А.О., згідно ордеру

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 18.09.2019 (вх.№14877/19), якою просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КласікОушен» заборгованість за Договором поставки №54 від 11.08.2017 в розмірі 343833,59 грн., з яких: 267430,59 грн. основний борг, 62558,17 грн. - пеня, 5338,96 грн. - 3% річних, 8505,87 грн. - інфляційні втрати.

Як на підставу позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №54 від 11.08.2017 року щодо оплати вартості поставленого товару.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/2030/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 27.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22.10.2019 об 11:00, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 22.10.2019, яку внесено до протоколу судового засідання, підготовче засідання у справі відкладено на 21.11.2019.

21.11.2019 підготовче засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відряджені.

Ухвалою суду від 15.11.2019 сторін повідомлено про призначення підготовчого засідання у справі на 29.11.2019.

29.11.2019 судом постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 19.12.2019.

09.12.2019 позивачем подано до господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених судових витрат.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 39575,50 грн., які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 5157,50 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34383,35 грн.

Представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином ухвалою суду від 02.12.2019 року.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений судом строк, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

19.12.2019 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

11 серпня 2017 року між ТОВ Фабрика фасування (далі - відповідач, покупець) та ТОВ Торговий дім Житомирські ласощі (далі - позивач, постачальник) укладено Договір поставки № 54 (далі - Договір).

За умовами договору постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені Договором, передати у власність покупцю кондитерські вироби (надалі - Товар), в певній кількості, відповідної якості і за ціною вказаною в специфікації, рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі. Кількість і асортимент Товару, що поставляється вказуються в накладній, складеній на підстав замовлення покупця яка є невід`ємною частиною цього Договору. Накладні оформляються на кожну партію Товару (п.1.1.,1.2.).

Відповідно до п. 2.1. Договору, покупець оплачує Товар поставлений постачальником за ціною вказаною в специфікації, рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

За умовами п.2.4. Договору, покупець здійснює оплату на умовах: відстрочка платежу 21 (двадцять один) календарний день, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У випадку виникнення у Сторін зустрічних однорідних вимог, вони вправі зменшувати заборгованість шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Про таке зарахування зустрічних однорідних вимог сторони складають відповідний акт за підписами уповноважених представників сторін та скріплюють печатками обох сторін.

Пунктами 2.6., 2.7. Договору визначено, що сторони щоквартально проводять звірку з проведених поставок Товару та оплати за Товар, для чого постачальник готує проект акту звірки розрахунків і направляє його покупцю в строк не пізніше п`ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним кварталом, по якому проводиться звіряння розрахунків.

Покупець зобов`язується провести звірку і підписати наданий постачальником акт або в разі розбіжності даних, надати мотивовану відмову не пізніше п`яти днів з моменту отримання зазначеного в п. 2.6. акта звірки.

Відповідно до п. 7.1. цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2017.

Відповідно до п. 7.5. Договору, у випадку, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього Договору письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати Договір, то цей Договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 37706938 державним реєстратором 31.05.2019 здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, а саме: зміни повного найменування, зміни скороченого найменування, зміни місцезнаходження, інші зміни. Адресою місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Класік Оушен зазначено: 54029, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Заводський район, вулиця 8-го Березня, будинок 34А.

На виконання зобов`язань за Договором ТОВ Торговий дім Житомирські Ласощі поставило, а відповідачем було прийнято товару на загальну суму 3114833,10 грн, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними видатковими накладними: № 1913 від 13.06.2017 року; № 2315 від 13.07.2017 року; № 2700 від 03.08.2017 року; № 2875 від 16.08.2017 року; № 3125 від 30.08.2017 року; № 3379 від 18.09.2017 року; № 3473 від 25.09.2017 року; № 3474 від 25.09.2017 року; № 3766 від 10.10.2017 року; № 3767 від 10.10.2017 року; № 4166 від 31.10.2017 року; № 4468 від 17.11.2017 року; № 4703 від 28.11.2017 року; № 4704 від 28.11.2017 року; № 4920 від 06.12.2017 року; № 4921 від 06.12.2017 року; № 148 від 18.01.2018 року; № 351 від 31.01.2018 року; № 520 від 13.02.2018 року; № 807 від 28.02.2018 року; № 1297 від 26.03.2018 року; № 1298 від 26.03.2018 року; № 1406 від 30.03.2018 року; № 1548 від 06.04.2018 року; № 1829 від 23.04.2018 року; № 1830 від 23.04.2018 року; № 1958 від 27.04.2018 року; № 2026 від 03.05.2018 року; № 2172 від 15.05.2018 року; № 2174 від 15.05.2018 року; № 2469 від 01.06.2018 року; № 2880 від 23.06.2018 року; № 3095 від 04.07.2018 року; № 3098 від 04.07.2018 року; № 3443 від 26.07.2018 року; № 3444 від 26.07.2018 року; № 3566 від 31.07.2018 року; № 3844 від 20.08.2018 року; № 3845 від 20.08.2018 року; № 3847 від 20.08.2018 року; № 4079 від 05.09.2018 року; № 4153 від 05.09.2018 року; № 4154 від 05.09.2018 року; № 4308 від 13.09.2018 року; № 4967 від 10.10.2018 року; № 5379 від 26.10.2018 року; № 5381 від 26.10.2018 року; № 5384 від 26.10.2018 року; № 5521 від 02.11.2018 року; № 5720 від 14.11.2018 року; № 5721 від 14.11.2018 року; № 5722 від 14.11.2018 року; № 5958 від 22.11.2018 року; № 6174 від 03.12.2018 року; № 6476 від 13.12.2018 року; № 6835 від 27.12.2018 року; № 389 від 31.01.2019 року (т. 1, а.с.19-179).

Відповідач повернув попередньо поставлений товар відповідачу на загальну суму 300454,07 грн, що підтверджується накладними та актами (т.1, а.с.183-244).

Сторонами проведено коригування боргу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що підтверджується актом про зарахування зустрічних вимог від 01.11.2017 року; ТД000000002 від 22.01.2018 року; ТД000000023 від 27.03.2018 року; актом про зарахування зустрічних вимог від 29.03.2018 року.

Відповідач своє зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару здійснив частково на суму 2546948,44 грн, що підтверджується банківськими виписками та актами звірки взаємних розрахунків за травень, червень, липень, серпень, вересень, грудень 2018 року.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті вартості отриманого товару становить 267430,59 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підставами виникнення господарських зобов`язань, згідно статті 174 Господарського кодексу України, зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином зобов`язання за спірним договором не виконав, вартість отриманого товару своєчасно та в повному обсязі не оплатив.

Отже, позовні вимоги, в частині стягнення 267430,59 грн основного боргу, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені в розмірі 62558,17 грн суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2. Договору за несвоєчасну оплату Товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно розрахунку (т. 2, а.с. 157) позивачем нараховано за неналежне виконання зобов`язання пеню в розмірі 62558,17 грн від суми заборгованості за видатковими накладними № 389 від 31.01.2019 на суму 40625,46 грн, №6835 від 27.12.2018 на суму 146365,32 грн, №6476 від 13.12.2018 на суму 80439,81 грн за період прострочення в межах строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ у період прострочення.

Судом перевірено правильність нарахування пені та встановлено, що позивачем при розрахунку не враховано умови п. 2.4. Договору щодо відстрочки платежу на 21 (двадцять один) календарний день.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, початок строку нарахування пені починається:

- за видатковою накладною №389 від 31.01.2019 з 22.02.2019;

- за видатковою накладною №6835 від 27.12.2018 з 18.01.2019;

- за видатковою накладною №6476 від 13.12.2018 з 04.01.2019.

Таким чином, за розрахунком суду пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання становить 62206,11 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача:

- за видатковою накладною №389 від 31.01.2019 за період з 22.02.2019 по 17.09.2019 в сумі 8091,61 грн;

- за видатковою накладною №6835 від 27.12.2018 за період з 18.01.2019 по 17.09.2019 в сумі 34205,30 грн;

- за видатковою накладною №6476 від 13.12.2018 за період з 04.01.2019 по 17.09.2019 в сумі 19909,20 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 5338,96 грн та збитки від інфляції у сумі 8505,87 грн.

Судом перевірено розрахунок позивача та встановлено, що з урахуванням приписів ст. 253 ЦК України та зазначених вище обставин щодо початку строку нарахування штрафних санкцій, суд вважає правомірним нарахування 3% річних

- за видатковою накладною №389 від 31.01.2019 за період з 22.02.2019 по 17.09.2019 в сумі 694,53 грн;

- за видатковою накладною №6835 від 27.12.2018 за період з 18.01.2019 по 17.09.2019 в сумі 2923,30 грн;

- за видатковою накладною №6476 від 13.12.2018 за період з 04.01.2019 по 17.09.2019 в сумі 1699,15 грн.

Таким чином, сума 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становить 5316,98 грн.

За розрахунком суду збитки від інфляції, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становлять 6773,99 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, в загальній сумі 341727,67 грн, з яких: 267430,59 грн - основний борг, 62206,11 грн - пеня, 5316,98 грн -3% річних, 6773,99 грн інфляційного збільшення заборгованості.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 34383,35 грн.

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Об`єднана палата зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

На виконання вимог ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 162 ГПК України, у позовній заяві зазначено, що понесені судові витрати становлять 39575,50 грн, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 5157,50 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34383,35 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2019 між адвокатським бюро Сергія Хоменка та ТОВ Торговий дім Житомирські Ласощі укладено Договір про надання правової допомоги №0208-2019, за змістом якого Адвокатське бюро зобов`язується за винагороду надати клієнтові на його запит/завдання правову допомогу в обсязі, порядку та на умовах, передбачених цим договором, його додатками та доповненнями, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити послуги, отримані за цим договором (п. 1.1.).

Відповідно до п. 4.1. вартість послуг за цим договором та порядок оплати таких послуг визначається у протоколі погодження гонорару №1, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 7.1. договору про надання правової допомоги від 02.08.2019 року, договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019.

Звернення позивача за правовою допомогою підтверджується відповідним запитом (т. 2, а.с. 171).

Відповідно до п. 2 Протоколу погодження гонорару від 12.09.2019 сума гонорару становить 10% від ціни позову і підлягає корегуванню пропорційно розміру задоволених вимог. У клієнта виникає обов`язок з оплати послуг протягом трьох банківських днів з дня набрання рішенням законної сили.

Згідно ордеру представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Раєцький А.О.

Платіжним дорученням №11729 від 19.11.2019 клієнт перерахував Адвокатському бюро грошові кошти в сумі 36000,00 грн., з яких гонорар за ведення справи №915/2030/19 становить 15000,00 грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу) (правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги підтвердження позивачем розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу та відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, в розмірі 34383,35 грн.

Стосовно вимоги позивача про зазначення у резолютивній частині судового рішення в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України про нарахування та стягнення на користь позивача трьох процентів річних з визначенням граничного строку їх нарахування до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, за наступною формулою: С х 3 х Д : 365 : 100, де: С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення (або за формулою: А х Б х 0,008%, де: А - сума простроченої заборгованості, Б - кількість днів прострочення виконання зобов`язання, 0,008%, -проценти за один день прострочення (0,008%=3%/365 календарних днів), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суду надано право приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, постановити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Згідно з ч. ч. 11, 12 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження , якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, за наступною формулою:

С х 3 х Д : 365 : 100 , де:

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Класік Оушен» (54029, м.Миколаїв, вул.8-го Березня, буд.34А, код ЄДРПОУ 37706938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (04070, м.Київ, вул.Боричів Тік, буд.35 В, код ЄДРПОУ 38092323; поштова адреса: 10003, м.Житомир, вул.Покровська, буд.67) заборгованість у сумі 341727,67 грн, з яких: 267430,59 грн - основний борг, 62206,11 грн - пеня, 5316,98 грн -3% річних, 6773,99 грн інфляційного збільшення заборгованості, а також судові витрати в сумі 39509,26 грн, в тому числі витрат по сплаті судового збору у сумі 5125,91 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 34383,35 грн.

3. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2019 у справі №915/2030/19 в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України здійснювати нарахування 3% річних на суму боргу з 18.09.2019 до моменту виконання цього рішення, за формулою: сума залишку боргу х 3% : 365 х кількість днів прострочення.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

7. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (04070, м.Київ, вул.Боричів Тік, буд.35 В, код ЄДРПОУ 38092323; поштова адреса: 10003, м.Житомир, вул.Покровська, буд.67),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Класік Оушен» (54029, м.Миколаїв, вул.8-го Березня, буд.34А, код ЄДРПОУ 37706938).

Повний текст судового рішення складено і підписано 24.12.2019.

Суддя В.О. Ржепецький