Рішення

від 23.12.2019 по справі 260/1294/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 грудня 2019 року м. Ужгород№ 260/1294/19 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосіті" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосіті" в якому просить стягнути з ТОВ «Екосіті» 48200,00 грн. адміністративно-господарських санкції та 3566,80 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду у відповідності до КАС України, судом прийнято рішення про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, правом на подачу відзиву не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 15).

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на вимоги ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідач подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

Відповідно до рядка 01 звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 17 осіб.

В рядку 03 звіту відповідач зазначив 1 особу з інвалідністю, яка повинна працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб.

Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, становить 48200,00 грн. та пеня 3566,80 грн.

Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875) визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875).

Відповідно до ч.1 ст.18 Закон № 875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.18 1 Закону № 875особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (ч.3 ст.18 1 Закону № 875).

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч.2 ст.19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.5 ст. 19 Закону № 875 виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч. 9 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч.10 ст.19 Закону № 875).

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення", №5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Порядок №316).

Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п.3 Порядку №316 Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п. 5 Порядку № 316).

В той же час, відповідач не надав суду доказів, того що, у 2018 року він створив робоче місце для особи з інвалідністю та інформував центр зайнятості про наявність у нього робочого місця для такої особи.

У відповідності до ч.1 ст.20 Закону №875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Аналіз вищезазначених норм Закону №875 дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 травня 2019 року у справі № 820/2287/17.

У відповідності до вимог статті 20 Закону підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують адміністративно-господарські санкції сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. У відповідності до п.3.7. Інструкції щодо заповнення форми №10 ПІ (річна) Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів У рядку 06 відображається сума коштів адміністративно- господарських санкцій, яку повинен сплатити роботодавець у разі невиконання нормативу , що і зроблено відповідачем.

Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2018 році становила 48200,00 грн., то за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу, відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 48 200,00 х 1 = 48 200,00 грн.

Однак, відповідач до 15.04.2019 року, строк встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатив.

Згідно ст. 20 Закону Порушення термінів сплати адміністративно- господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь п строк.

На день подачі позовної заяви до суду 10.09.2019р. строк прострочення платежу становить 148 дні, а отже пеня, при обліковій ставці НБУ 17% становить 3566,80 грн.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2018 року відповідачем не виконано.

Згідно з ч.2 ст.20 Закону №875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ч.4 ст.20 Закону №875 адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою ст.19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Таким чином, зі змісту ч. 2 ст.218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

В той же час, відповідачем жодних доказів здійснення заходів для недопущення вказаного правопорушення до суду надано не було.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що оскільки відповідач не дотримався вимог, встановлених ч.1 ст.19 Закону №875-ХІІ щодо працевлаштування інвалідів, він зобов`язаний відповідно до вимог вказаного закону сплатити до фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте особою з інвалідністю. У зв`язку з чим, позовні вимоги необхідно задовольнити.

Відтак, виходячи з показників, зазначених відповідачем у звіті № 10 - ПІ сума адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підлягаю стягненню.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідач не надав суду доказів, на підтвердження того, що він створив місця для працевлаштування інвалідів, звертався до центру зайнятості населення або органів місцевого самоврядування про працевлаштування інвалідів або доказів на підтвердження сплати суми адміністративно-господарських санкцій та пені (відзив на позовну заяву подано не було), за таких обставин, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 19, 77, 78, 162, 262, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосіті" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосіті" (вул. Голлоші, буд. 5/А, м. Тячів, Закарпатська область, 90500, код ЄДРПОУ - 35795874) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (пл. Ш. Петефі, 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ЄДРПОУ 13592841) адміністративно-господарські санкції у розмірі 48200,00 грн. (сорок вісім тисяч двісті гривень) та пеню у розмірі 3566,80 грн. (три тисячі п`ятсот шістдеесят шість гривень вісімдесят копійок) за невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П.Микуляк