Постанова

від 19.12.2019 по справі 580/1134/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1134/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Земляної Г.В., Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря: Рагімової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі за позовом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, про:

- визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.01.2019 року №0000741304 та №0000751304 про донарахування зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО);

- рішення від 21.01.2019 року №0000771304 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- вимоги від 21.01.2019 року №Ю-0000761304 про сплату боргу з ЄВ.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрований юридичною особою з 16.03.2000 року.

Відповідно до Статуту позивача (п.2.1.) передбачено, що метою його створення, серед іншого, є залучення засуджених осіб до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Згідно із наказом від 27.11.2018 №2352 та на підставі направлень від 27.11.2018 року №1992/23-00-13-0409 та №1993/23-00-13-0409 службові особи відповідача здійснили документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати ПДФО, військового збору та ЄВ за період з 01.10.2015 року до 30.09.2018 року.

За наслідками перевірки складений акт від 22.12.2018 року №627/23-00-13-0412/08681063.

В ньому зафіксовані порушення позивачем вимог:

1) п.51.1. ст.51, п.176.2. б ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України) в частині повноти та достовірності відображення інформації в податковому розрахунку форми 1-ДФ за 4 квартал 2015 року - 3 квартал 2018 року;

2) підпунктів 168.1.1-168.1.2, п.168.1 ст.168, п.171.1. ст.171, п.176.2. ст.176 ПК України, що призвело до несвоєчасної сплати до бюджету ПДФО за період з 01.10.2015 до 30.09.2018;

3) п.1 ч.2 ст.6, ч.2 ст.9, п.1 ч.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VІ):

занижено базу нарахування ЄВ на загальну суму 1403968,25 грн. за рахунок не включення до бази нарахування ЄВ заробітної плати засуджених у жовті - грудні 2016 року на суму 152444,19 грн., у 2017 році на суму 702805,90 грн., у січні - вересні 2018 року на 548718,16 грн.;

занижено нарахований ЄВ на загальну суму 308537,73 грн. за рахунок не нарахування ЄВ на заробітну плату засуджених у жовті - грудні 2016 року на суму 33537,73 грн., у 2017 році - на суму 154617,30 грн., у січні - вересні 2018 року на 120718,01 грн.;

занижено базу нарахування ЄВ на загальну суму 139785,43 грн. за рахунок не включення до бази нарахування ЄВ суми винагороди за договорами цивільно-правового характеру (далі - ЦПХ);

занижено нарахований ЄВ на загальну суму 31801,02 грн. та утриманий ЄВ на 214,60 грн. за рахунок не нарахування та неутримання ЄВ суми винагороди за договорами ЦПХ.

На підставі Акту відповідач прийняв спірні рішення:

ППР від 21.01.2019 №0000741304 про застосування до позивача штрафних санкцій з ПДФО в сумі 510,00 грн.;

ППР від 21.01.2019 №0000751304 про збільшення грошового зобов`язання з ПДФО на загальну суму 1189620,19грн.;

рішення від 21.01.2019 №0000771304 про застосування штрафних санкцій на суму 170444,33 грн. за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого ЄВ;

вимогу від 21.01.2019 №Ю-0000761304 про сплату боргу з ЄВ на загальну суму 340888,66 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказані рішення залишені без змін.

З розрахунку до спірного ППР від 21.01.2019 №0000741304 про застосування до позивача штрафних санкцій з ПДФО в сумі 510,00 грн. суд встановив, що воно прийняте за помилки, допущені позивачем у звітності.

Відповідно до ст.162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Податковий агент щодо ПДФО - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підп.14.1.180.п.14.1 ст.14 ПК України).

Судом першої інстанції зроблено помилковий висновок, що позивач нараховував винагороди фізичним особам, у зв`язку з чим він вважається податковим агентом.

Державне підприємство Підприємство ДКВС України (№92) - це державне підприємство створене для залучення засуджених до праці з метою їх навчання та перевиховання.

Відповідно до п. 1 Статуту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 року за № 3341/5 - підприємство засноване на державній власності та належить до управління Міністерства юстиції України та входить до складу Державної кримінально- виконавчої служби України.

Суд першої інстанції повністю взяв до увага лише акт перевірки, який був підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

У висновку контролюючого органу в акті перевірки зазначено про те, що відносини між позивачем та засудженими носять характер трудових. Відповідач лише стверджував, що відповідно до чинного законодавства позивач у таких відносинах є роботодавцем та податковим агентом.

Платники та порядок нарахування єдиного соціального внеску визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 4 якого встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положенням пункту 1 частини першої ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Положеннями частини четвертої ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Таким чином, діючим законодавством передбачено загальний обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, однак у правовідносинах, пов`язаних з наймом працівників такий обов`язок покладено лише на роботодавця, як податкового агента.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.

Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колонії, а також на держаних або інших формах власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

В судовому засідання суду апеляційної інстанції було встановлено, що між позивачем та ДУ Старобабанівська виправна колонія (№92) було укладено договір про надання послуг з використанням спецконтингенту для виконання робіт та послуг.

Також під час судового засідання було встановлено, що позивач не має доступу до особових рахунків засуджених і ніколи не здійснював перерахування коштів безпосередньо засудженим у вигляді заробітної плати чи інших виплат. Позивач має стосунки лише з ДУ СВК №92 на підставі умов Договору.

Тобто, позивач не здійснював оплату роботи засуджених осіб безпосередньо, натомість відповідні кошти, в силу вимог договору, перераховувались на рахунки установи виконання покарань у відповідності до умов договорів про залучення засуджених осіб.

Відповідно до ч. 37 ст. 1 Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених від 07.09.2016 року №1492-VIII абзаци перший і третій частини першої ст. 118 КВК України викладено в такій редакції:

Засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колони, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції";

"Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Тобто, з 08.10.2016 року виникли юридичні підстави для укладання строкових трудових договорів із засудженими.

Стаття 118 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції, що діяла з 08.10.2016 року по 28.08.2018 передбачала можливість укладати строкові трудові договори виключно із виправною колонією.

Тобто, залучення засуджених на підприємствах колоній або інших форм власності могло відбуватися (за умов укладання) на підставі строкових трудових договорів, які могли укладатися виключно із засудженими і виправною колонією. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на не утримання", який набрав чинності з 28.08.2018, було внесено зміни достати 118 КВК України, зокрема частину першу викладено в такій редакції:

"1. Засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами".

Тобто лише з 28.08.2018 року виникли юридичні підстави для укладання трудових

договорів між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг (і відповідні трудові договори в обов`язковому порядку мали бути погоджені з установою виконання покарань).

Відповідно до чинної редакції статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Таким чином, законодавець хоча й відніс правовідносини з приводу виконання праці засуджених до трудових (оскільки є очевидна і нагальна необхідність у їх врегулюванні), але поряд з цим за значив, що регулювання таких правовідносин здійснюється відповідно до законодавства про працю але з особливостями, визначеними Кримінально-виконавчим кодексом України.

З огляду на ту обставину, що вказаний Кодекс не передбачає можливості укладення трудових договорів замовником із засудженими, то в даному випадку ДП СВК (№92), яке виступало Замовником перед установою виконання покарань, не є роботодавцем, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених.

В силу положень статті 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподаткування доходів з джерела їх походження в Україні.

Чинним законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі.

Відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового засідання, в даному випадку ДП СВК (№92) не є роботодавцем, то відповідно і обов`язок дотримання вимог діючого трудового законодавства, на нього не покладено.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.01.2019 року №0000741304 та №0000751304, рішення від 21.01.2019 року №0000771304 та вимога від 21.01.2019 року №Ю-0000761304 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.01.2019 року №0000741304 та №0000751304.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 21.01.2019 року №0000771304 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 21.01.2019 року №Ю-0000761304 про сплату боргу з ЄВ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (ЄДРПОУ 39392109) на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№92)" (ЄДРПОУ 08681063) 42 564 (сорок дві тисячі п`ятсот шістдесят чотири) грн. 31 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Земляна Г.В.

Суддя Ісаєнко Ю.А.

Повний текст постанови виготовлено - 23 грудня 2019 року.