Постанова

від 20.11.2019 по справі 309/3921/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/3921/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 листопада 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі МИКУЛЯК Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 309/3921/17 за позовом Житлово-будівельного кооперативу Калина до держави України в особі Верховної Ради України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний вищий навчальний заклад Національний лісотехнічний університет України та Міністерство освіти і науки України, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за апеляційною скаргою держави України в особі Верховної Ради України на рішення Хустського районного суду від 7 червня 2019 року, головуючий суддя Савицький С.А., -

встановив:

ЖБК Калина у грудні 2017 року звернувся до суду із зазначеним позовом до держави України в особі Верховної Ради України, у подальшому уточнив редакцію позовної заяви і мотивував її наступним.

15.11.2002 Закарпатський лісотехнічний технікум надіслав на адресу Міністерства освіти і науки України лист-пропозицію № 283 щодо передачі збудованої у 1955 році будівлі гуртожитку № 2 загальною площею 966 кв. м житлово-будівельному кооперативу, сформованому виключно з працівників технікуму, для реконструкції під житло, здійснення якої передбачалося за кошти членів кооперативу. На той час будівлю гуртожитку було виведено з експлуатації.

20.12.2002 Житлово-будівельний кооператив Калина був зареєстрований як юридична особа. Метою створення кооперативу є забезпечення житлом членів кооперативу та членів їхніх сімей, а також подальша експлуатація та управління будинком житлово-будівельного кооперативу. Членами ЖБК Калина на момент подачі позову є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

17.01.2003 директору Закарпатського лісотехнічного технікуму надійшов лист МОН України від 17.01.2003 № 1/11-147, у якому було зазначено, що Міністерство не заперечує проти перепланування за рахунок коштів майбутніх мешканців згаданого гуртожитку та дає дозвіл на передачу гуртожитку для здійснення будівельних робіт на баланс кооперативу, створеному з числа працівників лісотехнікуму.

29.01.2003 директором Закарпатського лісотехнікуму був виданий наказ №10 Про передачу будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 Житлово-будівельному кооперативу Калина .

На підставі Акту № 1 від 06.02.2003, затвердженого МОН України 20.02.2003 за № 16/02, відбулася фактична передача будівлі гуртожитку по АДРЕСА_2 лісотехнічним технікумом Житлово-будівельному кооперативу Калина для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку № 2 під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців. Будівлю було передано кооперативу для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців.

Власником будівлі колишнього гуртожитку № 2 Закарпатського лісотехнікуму за адресою: АДРЕСА_2 , є держава в особі Верховної Ради України, якій 20.05.2003 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

У травні 2003 року ЖБК Калина звернувся до Хустського ДПТІ з проханням видати свідоцтво про право власності на будівлю колишнього гуртожитку, а також звернувся до Хустського міськвиконкому із заявою про надання дозволу на проведення реконструкції будівлі. Оскільки виконком зволікав із наданням дозволу, ЖБК Калина звернувся до суду і постановою Хустського районного суду від 28.04.2010 у справі № 2-а-223/2010 було зобов`язано Хустський міськвиконком надати дозвіл кооперативу на проведення реконструкції будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 .

З моменту передачі будівлі кооперативу позивач відкрито володів нею, реконструював будівлю за рахунок коштів членів кооперативу і з 2003 року ставився до цього майна як до власного, оскільки експлуатує та утримує будівлю. Тобто, позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє цим майном і вважає себе його власником.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст. 41 Конституції України, ст.ст. 328, 344 ЦК України щодо набуття права власності за набувальною давністю внаслідок відкритого безперервного володіння нерухомим майном понад десять років, на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, підписану в Римі 04.11.1950 і ратифіковану Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, на практику Європейського суду з прав людини з питань захисту права власності, вказуючи також на гарантії житлових прав громадян та виходячи з підсудності справи, що виникла з приводу нерухомого майна, суду за місцезнаходженням цього майна (ст. 114 ч. 1 ЦПК України в редакції, яка була чинною до 15.12.2017), позивач ЖБК Калина просив визнати за кооперативом (ідентифікаційний код 32299751) право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю загальною площею 795,71 кв. м (житлова площа 484,39 кв. м, допоміжна 311,32 кв. м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Хустського районного суду від 07.06.2019 позов задоволено, визнано за Житлово-будівельним кооперативом Калина (ідентифікаційний код 32299751) право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю загальною площею 795,71 кв. м (житлова площа 484,39 кв. м, допоміжна 311,32 кв. м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , стягнуто з держави Україна в особі Верховної Ради України на користь позивача судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості, доведеності, наявності підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Держава Україна в особі Верховної Ради України оскаржила рішення суду як ухвалене з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що справу не належало розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки за приписами ст. 19 ЦПК України такий розгляд можливий лише в разі, якщо справу не слід було розглядати в порядку іншого судочинства. Тим часом, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці належать до юрисдикції господарського суду (ст. 20 ч. 1 п. 6 ГПК України). Сторона просить рішення суду скасувати, провадження в справі закрити.

У відзиві на апеляцію позивач ЖБК Калина вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Стверджує, зокрема, що позов був поданий 14.12.2017, тобто, за правилами, які діяли до набрання чинності новими редакціями ЦПК України та ГПК України, при цьому, відповідно до п. 11 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (в редакції з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу; такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Тож положення редакції ГПК України, що набрала чинності з 15.12.2017 не можуть бути застосовані в цій справі, а попередня редакція ст.ст. 1, 12 ГПК України у взаємозв`язку з положеннями ГК України щодо предмета регулювання цього кодексу не передбачала можливості розгляду такої справи за правилами господарського судочинства, оскільки до господарського суду відповідні суб`єкти могли звернутися згідно зі встановленою підвідомчістю саме господарських спорів, до яких дана справа не належить.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ЖБК Калина адвоката Дубчак Л.С., яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

З матеріалів справи вбачається, що 15.11.2002 Закарпатський лісотехнічний технікум надіслав Міністерству освіти і науки України лист № 283, яким пропонував передати збудовану у 1955 році і виведену з експлуатації будівлю гуртожитку АДРЕСА_1 загальною площею 966 кв. м житлово-будівельному кооперативу, сформованому виключно з працівників технікуму, для реконструкції під житло, здійснення якої передбачалося за кошти членів кооперативу (а.с. 24 т. 1).

Житлово-будівельний кооператив Калина був зареєстрований як юридична особа 20.12.2002 із ідентифікаційним кодом 32299751 та з місцезнаходженням за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14 т. 1).

Листом від 17.01.2003 № 1/11-147 МОН України погодилося на пропозицію щодо перепланування гуртожитку за рахунок коштів його майбутніх мешканців та передачі гуртожитку для здійснення будівельних робіт на баланс кооперативу, створеному з числа працівників лісотехнікуму (а.с. 25 т. 1).

29.01.2003 по Закарпатському лісотехнікуму був виданий наказ № 10, яким будівлю гуртожитку АДРЕСА_3 із земельною ділянкою площею 0,238 га передано на баланс ЖБК Калина (а.с. 154 т. 1).

06.02.2003 Закарпатський лісотехнікум і ЖБК Калина склали Акт № 1 передачі будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 лісотехнічним технікумом у власність кооперативу Калина , яким аварійно небезпечну будівлю гуртожитку передано у власність кооперативу Калина для проведення будівельних робіт по реконструкції гуртожитку під житло за рахунок коштів майбутніх мешканців та обумовили, що цей акт не являється свідоцтвом про право на власність переданого об`єкту (а.с. 27 т. 1). Акт затверджено МОН України 20.02.2003 за № 16/02.

20.05.2003 нежитлова будівля АДРЕСА_2 (будівля колишнього гуртожитку № 2 Закарпатського лісотехнікуму) як загальнодержавна власність зареєстрована на праві власності за державою в особі Верховної Ради України, органом управління вказано Міністерство освіти і науки України (а.с. 13).

Наказом МОН України від 04.02.2006 № 79 Закарпатський лісотехнічний технікум реорганізовано у Закарпатський лісотехнічний коледж і приєднано до складу Національного лісотехнічного університету як відокремлений структурний підрозділ з правом фінансово-господарської самостійності (а.с. 222 т. 1).

Наказом МОН України від 29.08.2014 № 959 закріплено за ДВНЗ Національний лісотехнічний університет України на праві оперативного управління в числі іншого майна й гуртожиток АДРЕСА_1 з інвентарним номером 10310003 (а.с. 224-239 т. 1).

З довідки Національного лісотехнічного університету України від 29.12.2017 № 38-717 випливає, що будівля по АДРЕСА_2 облікована як гуртожиток № АДРЕСА_3 з приміткою, що з 2003 р. по 2017 р. студенти в гуртожитку не проживали через його аварійний стан (а.с. 158 т. 1).

Довідками, виданими Національним лісотехнічним університетом України 22.09.2017, та іншими матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 працюють на різних посадах у Закарпатському лісотехнічному коледжі цього університету (а.с. 29-46 т. 1).

Відповідач держава Україна в особі Верховної Ради України заперечував проти задоволення позову, оскільки з урахуванням змін у законодавстві щодо права власності та управління об`єктами державної власності, які відбулися після набрання чинності ЦК України (2003 р.) і закріплюють за Кабінетом Міністрів України та уповноваженими органами здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника, відсутні належні підстави для участі Верховної Ради України в справі, а прийняте за результатом розгляду справи рішення не вплине на права та обов`язки парламенту (а.с. 206-207 т. 1).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ДВНЗ Національний лісотехнічний університет України виходила з того, що позов не підлягає задоволенню, позаяк Закарпатський лісотехнічний технікум був у 2006 році реорганізований у Закарпатський лісотехнічний коледж і приєднаний до університету, спірний гуртожиток у 2014 році був закріплений за університетом на праві оперативного управління і як об`єкт та майно закладу освіти відповідно до закону не підлягає приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, а документів, що стосуються ЖБК Калина в університеті немає (а.с. 220-221 т. 1).

Обґрунтовуючи позицію позивача стосовно необхідності застосування правил ЦПК України та ГПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, представник ОСОБА_10 вказувала, зокрема, на те, що позов був пред`явлений 14.12.2017 і відповідна дата зазначена в позовній заяві. Водночас з оглянутого в судовому засіданні під час апеляційного розгляду справи тексту позовної заяви із очевидністю вбачається, що в рукописному зазначенні дати заяви є виправлення щодо дня місяця грудня, а саме, друга цифра в даті (дні) виправлена на цифру 4 (а.с. 12 т. 1). Заява була зареєстрована в суді 20.12.2017 (а.с. 2 т. 1). Представник пояснював суду, що заява була направлена до суду 14.12.2017 засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявними в справі поштовими документами, однак, підтвердження цьому в матеріалах справи немає, такі документи в ній відсутні, в судовому засіданні теж не були надані.

Відповідно до ЦК України:

цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ч. 1);

учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи; учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (ст. 2 ч.ч. 1, 2);

держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. 167 ч. 1);

держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ч. 1);

держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ч. 1).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 4 ЦК України).

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав; кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору; (ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13 цього Кодексу в редакції, що набрала чинності з 15.12.2017).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із цивільних відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 15 ч. 1 п.п. 1, 3 ЦПК України в редакції до 15.12.2017).

Аналогічно це питання врегульовано ЦПК України в чинній з 15.12.2017 редакції, яка передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ст. 19 ч. 1).

Таким чином, по захист своїх порушених прав може до суду звернутися саме особа, права якої порушені, і може це зробити не в будь-який спосіб, а в той, що передбачений законом. Суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичної чи юридичної особи, поданим відповідно до ЦПК України (ст. 11 ч. 1 і ст. 13 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України).

За приписами ГПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017:

підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності (ст. 1 ч.ч. 1, 2);

господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, за винятками, передбаченими ст. 12 цього Кодексу (ст. 12 ч. 1 п. 1);

у розумінні ст.ст. 2, 21 цього Кодексу та у взаємозв`язку з наведеними вище нормами ЦК України стороною в господарському судовому процесі може бути держава Україна в особі уповноваженого у відповідних відносинах органу державної влади (відповідної юридичної особи).

Редакція ГПК України, що набрала чинності з 15.12.2017, передбачає, що:

завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст. 2 ч. 1);

право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;

юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ч.ч. 1, 2);

до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, у тому числі, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (ст. 20 ч. 1 п. 6);

сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ст. 45 ч. 1).

Отже, як позивачем, так і відповідачем у спорах, на які поширюється юрисдикція господарських судів, може бути в тому числі й держава Україна в особі відповідного органу державної влади (державного органу), який є юридичною особою, а визначений у ст. 20 ГПК України перелік справ (спорів), які належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним. Визначальними для віднесення спору до юрисдикції господарського суду є характер спірних правовідносин, наявність спору про право, що виник із врегульованих законодавством відносин, наявність у законі норми, що передбачала б вирішення справи господарським судом, відсутність норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, а також суб`єктний склад сторін відповідних відносин, з яких виник спір.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України; право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду (ст. 344 ч.ч. 1, 4 ЦК України).

У справі, що розглядається, спір виник між позивачем юридичною особою ЖБК Калина та відповідачем державою Україна в особі Верховної Ради України з приводу визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, власником якого є держава, за набувальною давністю. Інші юридичні особи - Міністерство освіти і науки України, яке визначається як орган управління спірним майном, та ДВНЗ Національний лісотехнічний університет України , якому спірне майно передано в оперативне управління, визначені позивачем та брали участь у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Фізичні особи, яких як членів ЖБК Калина вказує у заяві позивач, позов не пред`являли, як не пред`являвся позов й іншою особою в інтересах відповідних громадян, ці особи не брали участі в справі як сторони чи треті особи, захист житлових прав указаних громадян не був предметом позову і питання про такі встановленим процесуальним порядком не ставилося позивачем і не вирішувалося судом. Натомість позов був пред`явлений юридичною особою до держави суто щодо визнання права власності на нерухоме майно, тобто, за відповідною правовою позицією позивача в справі щодо реалізації цивільних (майнових) прав та інтересів ЖБК Калина .

З огляду на викладене, належність спору до господарської юрисдикції випливає як зі змісту правовідносин, що виникли між сторонами, так й із суб`єктного складу учасників цих правовідносин. Такий спір належало розглядати в порядку господарського судочинства безвідносно до дати підписання позовної заяви, а також безвідносно до міркувань щодо наявності чи відсутності між сторонами спору господарських відносин, як цим, серед іншого, обґрунтовує свою позицію щодо підвідомчості справи позивач. ГПК України в редакціях як до, так і після 15.12.2017 передбачав і передбачає розгляд даного спору в порядку господарського судочинства, зокрема, попередньою редакцією цього Кодексу передбачався розгляд спорів також із підстав, відмінних від тих, що виникають у зв`язку з господарськими договорами чи суто господарськими відносинами, а чинна редакція Кодексу прямо визначає підвідомчість таких справ господарському суду. При цьому слід враховувати, що обидві ці редакції ГПК України не містили (не містять) вичерпного переліку підвідомчих господарському суду спорів і справ.

В силу положень ст. 2 ч.ч. 1, 3 ЦПК України в редакції до 15.12.2017 і ст. 3 ч.ч. 1, 3 чинної редакції цього Кодексу провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Оскільки на час надходження позовної заяви ЖБК Калина до суду першої інстанції набрали чинності нові редакції як ЦПК України, так і ГПК України, суду належало вирішувати питання щодо руху заяви відповідно до чинних процесуальних правил.

Тлумачення позивачем положень п. 11 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення чинної редакції ЦПК України як таких, що підтверджують його позицію щодо підвідомчості справи Хустському районному суду, помилкове і не може бути взяте до уваги в контексті питання про підвідомчість даної справи. Зміст цих положень узгоджується з нормами ст. 3 ч.ч. 1, 3 ЦПК України та передбачає розгляд справи саме за правилами, що діють після набрання чинності новою редакцією Кодексу, а друге речення цього пункту регулює питання руху заяви з огляду на момент її подання до суду, а не питання підвідомчості справи.

Виходячи з наведеного, справа не належить до юрисдикції загального суду, позаяк належить до тих, що підлягають розгляду за правилами іншого (господарського) судочинства (ст. 19 ч. 1 ЦПК України). Суд першої інстанції залишив такі обставини поза увагою і не мав процесуальних підстав для вирішення в порядку цивільного судочинства спору по суті, суду належало застосувати положення ст. 255 ч. 1 п. 1, ст. 256 ч. 1 ЦПК України і закрити провадження в справі, роз`яснивши, що її розгляд віднесено до юрисдикції господарського суду. Не застосувавши цих норм закону, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного в процесуальному розумінні вирішення справи.

За таких умов, питання обґрунтованості пред`явлених вимог, доведеності позову чи заперечень на нього по суті, інші обставини наразі значення не мають, позаяк відповідні доводи і докази сторін мають значення, якщо оцінюються у належний процесуальний спосіб судом, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи. Сторони не можуть бути позбавлені права діяти за захист своїх законних прав та інтересів у передбаченому для цього законом процесуальному порядку.

Вирішення судом непідвідомчої йому справи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, про законність розв`язання яким спору в такому разі не йдеться, і для закриття провадження в справі (ст. 377 ч.ч. 1, 2 ЦПК України).

Відтак, на підставі ст. 255 ч. 1, ст. 377 ч.ч. 1, 2 цього Кодексу апеляцію, доводи якої щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права слід визнати обґрунтованими, належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, провадження в справі, що її не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, закрити.

Керуючись ст. 255 ч. 1, ст. 256 ч. 1, ст. 374 ч. 1 п. 4, ст. 377 ч.ч. 1, 2, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу держави України в особі Верховної Ради України задовольнити, рішення Хустського районного суду від 7 червня 2019 року скасувати, провадження в справі закрити, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснити, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 4 грудня 2019 року.

Судді