Постанова

від 23.12.2019 по справі 323/2349/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 23.12.2019 Справа № 323/2349/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №323/2349/17 Головуючий у 1 інстанції Смокович М.В.

Провадження № 22-ц/807/2037/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Крилової О.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, уточненим в ході судового розгляду справи, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначала, що 10.02.2014 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір позики, у відповідності до якого вона передала останньому 9 000, 00 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути кошти в строк до 7 березня 2015 року.

Укладення договору позики підтверджується розпискою відповідача від 10.02.2014 року, що відповідає вимогам ст. 1047 Цивільного кодексу України.

Кошти в зазначений в розписці термін відповідач не повернув.

10.03.2015 року вона пред`явила відповідачеві усну вимогу, згідно договору позики та положень чинного цивільного законодавства щодо повернення заборгованості, на що відповідач відмовився повертати борг.

До сьогоднішнього часу відповідач ухиляється від повернення боргу, чим порушує взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до офіційного курсу валют Національного банку України на дату подання позовної заяви 1 долар США дорівнює 25,4517 українським гривням.

Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 23.08.2017 року складає 229 065, 30 грн.

Також згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України з відповідача підлягають стягненню 3 % річних від суми заборгованості з моменту виникнення заборгованості до моменту звернення до суду з цією позовною заявою. Період прострочення грошового зобов`язання - з 08.03.2015 року по 23.08.2017 року, тобто 899 днів. Розрахунок 3% річних: 229 065,30 грн. х 3%/365 х 899 = 16 925, 73 грн.

Посилаючись на вищевикладене, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на ї користь борг у сумі 229 065,30 грн., 3% річних за прострочення грошового зобов`язання в розмірі 16 925,73 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 березня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у сумі 229 065, 30 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання в розмірі 16 925, 73 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 2754,66 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ним не було отримано грошових коштів від ОСОБА_2 , наміру на укладенні договору позики не мав. Позивачем не надано жодних доказів того, що грошові кошти дійсно були передані у власність відповідача, внаслідок чого відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім того, зазначає, що експертизу не було проведено не з його вини, а тому що ним не отримана ухвала суду про надання необхідних для проведення експертизи додаткових матеріалів.

ОСОБА_2 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27.08.2019 року відкрито провадження по даній справі та ухвалою колегії суддів від 05 вересня 2019 року справу призначено до розгляду на 14:00 год. 25 вересня 2019 року.

Згідно ч.ч.2,4 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

25 вересня 2019 розгляд справи відкладено на 30 жовтня 2019 року на 10 год. 10 хв., у зв`язку з неотриманням відповідачем судової повістки.

30 жовтня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи на іншу дату.

30 жовтня 2019 року слухання справи відкладено на 04 грудня 2019 року на 12 год. 00 хв.

04 грудня 2019 року на адресу Запорізького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів у зв`язку з втручанням в порядок визначення суддів для розгляду цієї справи шляхом штучного виключення судді Гончар М.С., Подліянової Г.С., Кочеткової І.С. з автоматизованого розподілу судових справ між суддями, який сформовано 23.09.2019 року

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Онищенка Е.А., Бєлки В.Ю. та Крилової О.В., передано в порядку ч. 3 ст. 40 ЦПК України для вирішення цього питання іншому судді, провадження у справі - зупинено.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Запорізького апеляційного суду відмовлено.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 грудня 2019 року поновлено апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду на 23 грудня 2019 року на 12 год. 30 хв. повідомлено учасників справи про дату, час та місце судового засідання.

19 грудня 2019 року на адресу Запорізького апеляційного суду повернулося повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 повідомлений про виклик на судове засідання на 23.12.2019 року (Том 2, а.с. 63).

20 грудня 2019 року на адресу Запорізького апеляційного суду повернулося поштове відправлення з рекомендованими повідомленнями, яке було направлено на ім`я ОСОБА_1 з відміткою відділення поштового зв`язку адресат відсутній .

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03 від 3 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цих підстав колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, ОСОБА_1 зловживаючи своїми правами, будучи обізнаним про розгляд в Запорізькому апеляційному суді його апеляційної скарги - ухиляється від отримання судових повісток.

При цьому колегія суддів також виходить із того, що у своєму рішенні у справі "Калашников проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінки компетентних органів влади.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Справа розглянута апеляційним судом на підставі ч. 2 ст. 247 та ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог.

При цьому суд вважав встановленими обставини про те, що між позивачем і відповідачем виникли правовідносини за договором позики, виходячи з дійсного змісту договору позики та розписки, на підставі якої доведено факт укладення договору позики.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 14.02.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 9000 доларів США.

На підтвердження факту отримання зазначеної грошової суми ОСОБА_1 14.02.2014 року написав ОСОБА_2 розписку.

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути грошові кошти не пізніше 01.03.2015 року.

Після спливу вказаного в розписці строку ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищезазначеним договором позики належним чином не виконав, отримані від ОСОБА_2 гроші до теперішнього часу не повернув.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Судом встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та станом на час пред`явлення позову до суду грошові кошти позивачу не повернув, що і стало підставо звернення до суду із цим позовом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

У правовому висновку про застосування статей 1046, 1047 ЦК України, який міститься в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розписка про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 від 14.02.2014 року написана ОСОБА_1 власноруч.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що він не отримував грошових коштів від позивача та наміру на укладенні я договору позики не мав.

Проте, на підтвердження зазначених доводів скаржником не надано належних та допустимих доказів.

Ухвалою суду від 06.07.2018 року за клопотанням відповідача провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили рішення у цивільній справі № 331/2209/18 (провадження № 2/331/1057/2018) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним.

Ухвалою суду від 25.01.2019 року провадження у справі було відновлено у зв`язку з тим, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.11.2018 року (справа № 334/2209/18, провадження № 2/331/1057/2018) позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним було залишено без розгляду, а отже відпали підстави, які передували зупиненню провадження.

Спірний договір в судовому порядку недійсним визнаний не був.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як зазначено судом першої інстанції, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ч.1 ст. 1049 ЦК України).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сума заборгованості за договором позики від 14.02.2014 року станом на 23.08.2017 року (дата підписання позовної заяви) становить 9000 доларів США, тобто 229065,30 грн. за офіційним курсом НБУ (9000,00 доларів США х 25,4517 грн. (офіційний курс валют НБУ на дату подання позовної заяви за 1 долар США) = 229 065, 30 грн.). Курс валют встановлений НБУ визнається судом загальновідомою обставиною, оскільки публікується на офіційному сайті НБУ (http://www.bank.gov.ua/), та відповідно до ч.3 ст.82 ЦПК України не потребує доказуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України з відповідача підлягають стягненню 3 % річних від суми заборгованості з моменту виникнення заборгованості до моменту звернення до суду з цією позовною заявою, що становить 16 925, 73 грн.

Не заслуговують на увагу доводи скаржник щодо не проведення судом експертизи, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Ухвалою суду першої інстанції від 05.04.2018 року клопотання відповідача задоволено та призначено технічну експертизу боргової розписки, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 02.05.2018 року провадження у справі було відновлено у зв`язку з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

20.06.2018 року, у зв`язку з ненаданням експерту необхідних для проведення порівняльних зразків, матеріали, надані для проведення експертизи, були повернуті експертною установою до суду.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що експертизу не було проведення через ненадання відповідачем необхідних порівняльних зразків.

Посилання скаржника, що він не отримував вказану ухвалу суду про надання додаткових порівняльних зразків є безпідставним, оскільки експертизу було призначено за клопотанням відповідача, який зобов`язаний цікавитися рухом справи, проте відповідач ухилявся від отримання поштової кореспонденції та самоусунувся від сприяння проведенню експертизи.

Висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 березня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2019 року.

Головуючий

Судді: