Рішення

від 12.12.2019 по справі 914/1568/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2019 справа № 914/1568/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вирій-К , Львівська обл., м.Дрогобич

до відповідача Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод , м.Львів

про стягнення 348283,89 грн

за участю представників:

від позивача: Галайський О.В.;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Вирій-К до Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод про стягнення 348283,89 грн.

Ухвалою суду від 12.08.2019 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.09.2019 р.

Ухвалою суду від 16.09.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 16.09.2019 р., підготовче засідання відкладено на 02.10.2019 р.

02.10.2019 р. відповідач через канцелярію суду подав клопотання (вх.№40534/19) про відкладення розгляду справи у зв`язку зі службовим відрядженням представника.

Ухвалою суду від 02.10.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 02.10.2019 р., продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 21.10.2019 р.

21.10.2019 р. відповідач подав суду клопотання (вх.№43300/19), в якому зазначив про часткову сплату заявленої до стягнення заборгованості, на підтвердження чого додав платіжні доручення на загальну суму 202765,61 грн, просив суд закрити провадження в частині 202765,61 грн основного боргу.

Ухвалою суду від 21.10.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 21.10.2019 р., підготовче засідання відкладено на 11.11.2019 р.

06.11.2019 р. представник позивача подав клопотання (вх.№45992/19), в якому підтвердив те, що відповідач частково погасив заборгованість, просив суд проводити судове засідання 11.11.2019 р. за його відсутності, закінчити підготовче провадження у справі та призначити її до судового розгляду по суті.

11.11.2019 р. відповідач подав суду клопотання (вх.№46385/19), в якому просив суд відкласти розгляд справи у зв`язку з проведенням переговорів для мирного врегулювання сторонами судового спору. До листа відповідачем додано копію адресованого позивачеві листа щодо підписання мирової угоди та копію проекту мирової угоди.

Ухвалою суду від 11.11.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 11.11.2019 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 05.12.2019 р.

Відповідач подав клопотання (вх.№50634/19 від 04.12.2019 р.) про відкладення розгляду справи у зв`язку з проведенням переговорів для мирного врегулювання сторонами судового спору.

В судове засідання 05.12.2019 р. з`явився представник позивача, проти задоволення клопотання заперечив, зазначив, що твердження відповідача стосовно проведення переговорів та можливості укладення мирової угоди не відповідають дійсності.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, обґрунтоване проведенням переговорів щодо укладення мирової угоди, заслухавши думку представника позивача, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні поданого клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Стаття 202 ГПК України не містить такої підстави для відкладення розгляду справи як проведення переговорів з метою укладення мирової угоди. Більш того, як вбачається з пояснень представника позивача, в дійсності такі переговори станом на даний момент не проводяться, а мирова угода не буде укладеною.

Відповідач протягом розгляду справи тричі подавав клопотання про відкладення розгляду справи, а суд двічі відкладав підготовче засідання у справі.

Таким чином, в суду відсутня можливість для задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду справи з мотивів, наведених ним у клопотанні.

Разом з тим суд зазначає, що сторони володіють правом укладати мирову угоду (в разі досягнення ними згоди про це) не лише до ухвалення судового рішення, а й у процесі виконання такого рішення відповідно до норм ст.330 ГПК України.

В судовому засіданні 05.12.2019 р. суд розпочав розгляд справи по суті. Присутній представник позивача виступив з вступним словом та надав усні пояснення. Суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення позивача з приводу доказів.

У зв`язку з неможливістю вирішити спір по суті в даному судовому засіданні, ухвалою суду від 05.12.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 05.12.2019 р., судове засідання з розгляду справи по суті було відкладено на 12.12.2019 р.

В судове засідання 12.12.2019 р. з`явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання явку повноважного представника не забезпечив.

Відправлення на адресу відповідача ухвали суду про виклик в судове засідання з розгляду справи по суті на 12.12.2019 р. підтверджується списком рекомендованих листів №1580 від 06.12.2019 р. та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №2121 (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення - 7901412891077). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ Укрпошта , поштове відправлення за відповідним штрихкодовим ідентифікатором вручено 09.12.2019 р.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, а відповідач мав достатньо часу для виконання вимог ухвал суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 12.12.2019 р. суд продовжив розгляд справи по суті, заслухав вступне слово представника позивача, дослідив докази, після чого перейшов до проведення судових дебатів. В ході проголошення заключного слова позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задоволити.

Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв`язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 12.12.2019 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого позивач поставив товар на загальну суму 342765,60 грн, проте відповідач в порушення умов договору оплату наданих послуг здійснював частково та без дотримання встановлених договором строків. У зв`язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 302765,60 грн основного боргу, 23713,66 грн пені, 4884,08 грн 3% річних та 16920,55 грн інфляційних втрат.

В процесі розгляду справи відповідач заявив про сплату ним 192765,61грн основного боргу, на підтвердження чого подав платіжні доручення на суму 202765,61 грн, а позивач підтвердив надходження коштів від відповідача саме в сумі 202765,61 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

13.08.2018 р. між Приватним акціонерним товариством Львівський локомотиворемонтний завод (замовник, відповідач у справі) і Товариством з обмеженою відповідальністю Вирій-К (постачальник, позивач у справі) було укладено договір поставки №БІГ-007/18.

Цей договір набрав чинності з моменту його підписання і діяв до 31.12.2018 р. (п.10.1. договору).

За умовами розділу І договору, постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: твердосплавні пластини. Кількість товарів: згідно специфікації №1.

Відповідно до специфікації №1 (додаток до договору), поставці підлягало 65 найменувань товару на загальну суму поставки 917043,60 грн, в т.ч. 20% ПДВ - 152840,60 грн.

Аналогічно, згідно з п.3.1. договору, загальна сума договору складає: 917043,60 грн, в т.ч. 20% ПДВ - 152840,60 грн.

Розділом V договору врегульовано поставку товарів.

Так, поставка товарів здійснюється партіями, не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дня отримання постачальником заявки замовника. При поставці товару оформлення товарно-транспортної накладної є обов`язковим. Місце поставки (передачі) товарів: м.Львів, вул.Залізнична, 1-А, склад замовника. Умови поставки СРТ згідно ІНКОТЕРМС-2010.

Пунктом 6.3.3. договору встановлено обов`язок постачальника надавати замовнику відповідну товаросупроводжувальну документацію (видаткову накладну, товаро-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару) при кожній поставці товару.

В матеріалах справи наявні засвідчені копії накладної №3 від 16.10.2018р. на суму 236709,60 грн та накладної №3 від 26.12.2018 р. на суму 106056 грн.

Крім того, позивач надав суду копії відповідних рахунків на оплату: №74 від 28.09.2018 р. на суму 236709,60 грн та №95 від 18.12.2018 р. на суму 106056грн.

Накладні підписано без зауважень директором ТзОВ Вирій-К Крайником Д.Я. та представником ПрАТ Львівський локомотиворемонтний завод Залогою В.М., уповноваженим товариством довіреностями №1008 від 11.10.2018 р. та №1255 від 21.12.2018 р. на отримання цінностей від ТзОВ Вирій-К .

Пунктом 7.4. договору сторони встановили обов`язок постачальника своєчасно та правильно із зазначенням податкових реквізитів складати та реєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства України.

Наданими позивачем копіями податкових накладних підтверджується складання податкових накладних відповідно до накладних від 16.10.2018 р. та від 26.12.2018 р., стягнення заборгованості за якими є предметом спору у справі.

Згідно з квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідна податкова накладна від 16 . 10.2018 р. була зареєстрована в Реєстрі 30 . 10.2018 р., а від 26.12.2018 р. - 03.01.2019 р.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.3. договору, розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі.

Пунктом 6.1.1. договору передбачено обов`язок замовника своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, а пунктом 6.4.1. договору - кореспондуюче даному обов`язку право постачальника своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.

Як випливає з наданих позивачем банківських виписок, відповідач з призначенням платежу оплата рах.74 від 28.09.18 р. за пластину по дог.БІГ-007/18 від 13.08.18 р. без тендеру в т.ч. ПДВ здійснив наступні оплати поставленого товару: 29.10.2018 р. в сумі 30000 грн та 21.03.2019 р. в сумі 10000 грн.

В матеріалах справи є акт звіряння взаємних розрахунків від 20.06.2019р., підписаний головним бухгалтером відповідача та бухгалтером позивача, яким сторони підтвердили, що залишок на 20.06.2019 р. становив 302765,60 грн на користь ТзОВ Вирій-К .

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 302765,60 грн заборгованості за поставлений та неоплачений товар.

Згідно з п.7.3. договору, у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Керуючись згаданим пунктом договору, позивач нарахував відповідачеві 23713,66 грн пені (за період з 16.12.2018 р. по 20.03.2019 р. включно та з 22.03.2019 р. по 16.06.2019 р. включно).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути з відповідача 4884,08 грн 3% річних (за період з 16.12.2018 р. по 20.03.2019 р. включно та з 22.03.2019 р. по 22.07.2019 р. включно) та 16920,55грн інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по червень 2019 року.

В процесі розгляду справи Приватне акціонерне товариство Львівський локомотиворемонтний завод з посиланням на договір №БІГ-00/18 сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю Вирій-К 202765,61 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4662 від 31.07.2019 р. на суму 10000грн, платіжним дорученням №6828 від 03.10.2019 р. на суму 100000 грн., платіжним дорученням №7219 від 11.10.2019 р. на суму 86709,60 грн. та платіжним дорученням №7222 від 11.10.2019 р. на суму 6056,01 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).

Як встановлено ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.1. договору сторони встановили, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, але не раніше реєстрації податкової накладної.

У зв`язку з тим, що реєстрація податкових накладних відбувалася в межах 60-денного строку, суд вважає, що товар мав бути оплачений протягом 60 календарних днів з моменту його поставки за відповідними видатковими накладними та актами.

З врахуванням здійснених оплат, дані про які містяться в банківських виписках з рахунку позивача, беручи до уваги також і суму зафіксованої у підписаному сторонами акті звіряння заборгованості, а також визнання заборгованості відповідачем, про що свідчить його поведінка під час розгляду справи, суд визначив, що станом на момент звернення позивача з позовом у відповідача існувала заборгованість в сумі 302765,60 грн. При цьому, враховуючи здійснені платежі та їх призначення і здійснені поставки, суд прийшов до висновку, що частково неоплаченим на момент пред`явлення позову залишився товар, поставлений за накладною №3 від 16.10.2018 р. (в сумі 196709,60 грн), а повністю неоплаченим - товар, поставлений за накладною №3 від 26.12.2018 р. на суму 106056 грн.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п.2 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Дослідивши подані відповідачем копії платіжних доручень, з яких вбачається факт сплати 202765,61 грн заявленої до стягнення заборгованості після звернення позивача з позовом, суд прийшов до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в частині стягнення 202765,61 грн основного боргу у зв`язку із відсутністю предмету спору в цій частині. Суд звертає увагу відповідача на те, що в тексті листа помилково зазначено про сплату 192765,61 грн заборгованості, проте доданими доказами підтверджується більша сума здійснених оплат.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення боргу за поставлений товар в сумі, яка залишилась несплаченою станом на дату прийняття цього рішення, тобто в сумі 99999,99 грн.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п.7.3. договору, у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Оскільки те, що позивач здійснював розрахунок без врахування дня здійснення часткової оплати (21.03.2019 р.), тобто за період до 20.03.2019 р. та за період з 22.03.2019 р., не погіршує становища боржника, суд здійснює власний розрахунок відповідно до визначених позивачем періодів.

Судом проведено перерахунок пені по кожній з поставок окремо - ((206709,60 грн х 18% / 365 днів х 95 днів (з 18.12.2018 р. по 20.03.2019 р. включно)) + (196709,60 грн х 18% / 365 днів х 35 днів (з 22.03.2019 р. по 25.04.2019 р. включно)) + (196709,60 грн х 17,5% / 365 днів х 52 дні (з 26.04.2019 р. по 16.06.2019 р. включно)) + (106056 грн х 18% / 365 днів х 58 днів (з 25.02.2019 р. по 20.03.2019 р. включно та з 22.03.2019 р. по 25.04.2019 р. включно)) + (106056 грн х 17,5% / 365 днів х 52 дні (з 26.04.2019 р. по 16.06.2019 р. включно)) = 9684,20 грн + 3395,26 грн + 4904,27 грн + 3085,79грн + 2644,14 грн = 23713,66 грн), внаслідок чого встановлено, що її розмір відповідає розміру, заявленому позивачем до стягнення.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив розрахунок 3% річних за визначений позивачем період - ((206709,60 грн х 3% / 365 днів х 95 днів (з 18.12.2018 р. по 20.03.2019 р. включно)) + (196709,60 грн х 3% / 365 днів х 123 дні (з 22.03.2019 р. по 22.07.2019 р. включно)) + (106056 грн х 3% / 365 днів х 147 днів (з 25.02.2019р. по 20.03.2019 р. включно та з 22.03.2019 р. по 22.07.2019 р. включно)) = 1614,04 грн + 1988,65 грн + 1281,39 грн = 4884,08 грн) та прийшов до висновку, що стягненню підлягає 4884,08 грн 3% річних, як і визначено позивачем.

Відповідно до п.3.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права ).

Отже, зважаючи на викладене, першим місяцем для обчислення інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого 16.10.2018 р., є січень 2019 р., а за прострочення виконання зобов`язання з оплати товару, поставленого 26.12.2018 р., - березень 2019 року.

Крім цього, інфляційні втрати на суму 206709,60 грн мають нараховуватись включно з березнем, так як часткове погашення заборгованості відбулося 21.03.2019 р., тобто з 16 по 31 день місяця, а відповідно на суму 196709,60 грн - починаючи з квітня 2019 року.

Відтак, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягає 9548,72 грн інфляційних втрат - ((206709,60 грн х 102,4% (сукупний індекс інфляції за період з січня 2019 року по березень 2019 року включно, визначений шляхом множення індексів інфляції за дані місяці між собою) - 206709,60 грн) + (196709,60 грн х 101,2% (сукупний індекс інфляції за період з квітня 2019 року по червень 2019 року включно) - 196709,60 грн) + (106056 грн х 102,1% (сукупний індекс інфляції за період з березня 2019 року по червень 2019 року включно) - 106056) = 4961,02 грн + 2360,52 грн + 2227,18 грн = 9548,72 грн).

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 99999,99 грн основного боргу, 23713,66 грн пені, 4884,08 грн 3% річних та 9548,72 грн інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 202765,61 грн основного боргу підлягає закриттю, а в задоволенні 7371,83 грн інфляційних втрат слід відмовити.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти судовий збір на відповідача в розмірі, пропорційному розміру позовних вимог, які підлягали б задоволенню у випадку якби судом не було закрито провадження щодо сплаченої в процесі розгляду справи суми, тобто в розмірі, який відповідає позовним вимогам, в задоволенні яких не було відмовлено.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вирій-К 202765,61 грн основного боргу.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Львівський локомотиворемонтний завод , м.Львів, вул.Залізнична, 1-А (ідентифікаційний код 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вирій-К , Львівська область, м.Дрогобич, вул.Гайдамацька, 5/2 (ідентифікаційний код 33810518) 99999,99 грн основного боргу, 23713,66 грн пені, 4884,08 грн 3% річних, 9548,72 грн інфляційних втрат та 5113,67 грн судового збору.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 12.12.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 23.12.2019 р.

Суддя Гоменюк З.П.