Рішення від 24.12.2019 по справі 640/19238/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 року м. Київ № 640/19238/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Меркс Інтеріо доДержавної фіскальної служби України прозобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Меркс Інтеріо (далі - позивач або ТОВ Меркс Інтеріо ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач або ДФС України), в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд зобов`язати відповідача зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 315 від 23.07.2018 до податкової накладної № 3478 від 27.11.2014 ТОВ Меркс Інтеріо датою його подання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.11.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 05.02.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2019.

12.03.2019 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що у квитанції № 1 єдиною підставою для відмови у прийнятті поданого товариством розрахунку коригування відповідачем з посиланням на ст. 102 Податкового кодексу України вказано сплив 1095-денного строку з дати складання податкової накладної, відносно якої подано такий розрахунок, що, на думку позивача, є протиправним, оскільки жодною нормою податкового законодавства не встановлено відповідного обмежувального терміну, а стаття 102, на яку посилається ДФС, регулює інші правовідносини.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Повідомлення про причини неявки відповідача не надходило. Відзив на позовну заяву відповідач не подавав.

Суд, враховуючи клопотання представника позивача, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поряд з цим, суд відмічає, що 14.12.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову та зазначає про те, що Комісією ГУ ДФС у м. Києві було прийнято рішення про відмову в реєстрації податкових накладних через наявність критеріїв ризиковості та ненадання позивачем документів, які підтверджують відповідні операції.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ Меркс Інтеріо (код ЄДРПОУ 38797324) зареєстровано як юридична особа та платник ПДВ.

Основним видом економічної діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, 31.01 виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі.

14.10.2014 між ТОВ Меркс Інтеріо (як Постачальником) і ПАТ Дніпробудмашина (з 06.12.2017 реорганізовано у ПрАТ Дніпробудмашина ) (як Покупцем) укладено Договір поставки № 40/ОМ/14, до якого погоджено Специфікацію № 1 та в наступному укладено Додаткові угоди від 24.11.2014 № 1, від 20.01.2015 № 2.

За умовами вказаного Договору позивач повинен був виготовити та поставити товар (меблі) Покупцю.

27.11.2014 на розрахунковий рахунок ТОВ Меркс Інтеріо надійшла часткова передоплата за товар га умовах вказаного договору в розмірі 200 000,00 грн., у тому числі 33 333,33 ПДВ.

На зазначену суму передоплати позивачем було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкову накладну № 3478 від 27.11.2014.

20.07.2018 між ТОВ Меркс Інтеріо і ПрАТ Дніпробудмашина укладено Додаткову угоду № 3 про внесення змін до Договору поставки № 40/ОМ/14 від 14.10.2014 щодо припинення дії укладеного між ними Договору та повернення Постачальником коштів, що біли раніше сплачені Покупцем за товар, який не виготовлений.

На підставі вказаної Додаткової угоди позивач повернув зазначеному контрагенту кошти в сумі 200 000,00 грн., у тому числі 33 333,33 ПДВ, що були йому сплачені як передоплата за товар.

У зв`язку з цим, 23.07.2018 ТОВ Меркс Інтеріо було складено та направлено на реєстрацію в ЄРПН відповідний розрахунок коригування (далі - РК) № 351 до раніше зареєстрованої податкової накладної № 3478 від 27.11.2014.

30.07.2018 позивачу від ДФС України надійшла Квитанція № 1, в якій зазначено, що поданий ним РК не може бути прийнятий, оскільки порушено вимоги статті 102 Податкового кодексу України та пункту 6 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (у редакції постанови КМУ від 26.04.2017 № 341), а саме: дата складання податкової накладної не може бути меншою, ніж 1095 календарних днів від дати складання розрахунку коригування.

Незгода із зазначеними діями суб`єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до суду з відповідним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пп. 14.1.60 п. 14.1 ст. 14 ПК України Єдиний реєстр податкових накладних (далі - ЄРПН) - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Відповідно до пункту 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов`язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв`язку з отриманням таких товарів/послуг.

Аналогічна процедура реєстрації податкових накладних та коригувань до їх показників визначена Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок № 1246).

Статтею 102 ПК України, на яку посилається податковий орган, визначено строки давності та порядок їх застосування.

Так, відповідно до вказаної норми, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: - податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; -посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

У разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків: перебував за межами України; перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден; перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду; мав обмежену свободу пересування у зв`язку з ув`язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально; був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

Штрафні санкції, визначені цим Кодексом, не застосовуються протягом строків продовження граничних строків подання податкової декларації згідно з цим пунктом.

Дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на: платників податків - фізичних осіб; посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.

Порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що податковим законодавством регламентовано обов`язок платника ПДВ скласти розрахунок коригування (далі - РК) в разі повернення контрагенту суми раніше отриманої від нього попередньої оплати товару. Такий РК підлягає реєстрації в ЄРПН.

При цьому, нормами податкового законодавства не передбачено граничного терміну, протягом якого платник ПДВ має право подати розрахунок коригування до раніше зареєстрованої ним податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, діючи на виконання вимог ст. 192 ПК України, склав рахунок коригування № 351 від 23.07.2018 до податкової накладної № 3478 від 27.11.2014 у зв`язку з поверненням контрагенту суми передоплати товару та подав його для реєстрації в ЄРПН, у здійсненні якої відповідачем було відмовлено через сплив 1095-денного строку, визначеного, ст. 102 ПК України, та з посиланням на п. 6 Порядку № 1246.

Разом з тим, зі змісту вищевикладеної норми ст. 102 ПК України вбачається, що вона не регламентує строки та порядок реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування і не встановлює часових меж для його складання платником, а врегульовує зовсім інші правовідносини щодо реалізації податковим органом повноважень із визначення сум грошових зобов`язань платника податків, стягнення податкового боргу та питання повернення надміру сплачених грошових зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 805/15370/13-а та в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 у справі № 826/9363/18.

Крім того, суд звертає увагу й на те, що пункт 6 Порядку № 1246, на який посилається податковий орган, також не підлягає застосуванню до виниклих між сторонами правовідносин з наступних підстав.

Так, вказана норма врегульовує питання щодо реєстрації розрахунку коригування до податкової накладної, яка була складена до 01.02.2015 та не підлягала реєстрації відповідно до пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення ПК України, тобто у період з 01.01.2012 по 01.02.2015 була складена на суму ПДВ до 10 тисяч гривень.

Водночас, податкова накладна від 27.11.2014 № 3478, до якої позивачем подано на реєстрацію спірний розрахунок коригування, складена на суму ПДВ 33 333,33 грн., підлягала реєстрації в ЄРПН та, відповідно, була зареєстрована належним чином.

Отже, з огляду на те, що податкове законодавство не передбачає прямих обмежень у часі для подання розрахунку коригування, а норми, на які посилається контролюючий орган, регулюють зовсім інші правовідносини, суд вважає протиправним висновок відповідача, викладений у квитанції № 1, про порушення позивачем 1095-денного строку для реєстрації спірного РК № 351.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували зворотне.

Окремо, суд вказує, що аналізуючи доводи обох сторін, суд звертає увагу на те, що відповідач у своєму відзиві наводить норми та доводи, які стосуються зовсім іншого спору, а саме - відмови в реєстрації податкових накладних через відсутність відповідних первинних документів, а не відмови в реєстрації розрахунку коригування внаслідок спливу відповідного строку, що є предметом судового розгляду в цій справі.

Крім того, наполягаючи на залученні співвідповідача - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач також посилається на зовсім інші правовідносини, які не мають жодного правового зв`язку з цим спором, та на неіснуюче рішення ГУ ДФС у м. Києві. При цьому, суд зауважує, що в межах дійсних виниклих між сторонами даної справи правовідносин позивач направив до ДФС розрахунок коригування, який не був прийнятий саме ДФС із зазначенням у квитанції № 1 (а не в рішенні, тим більше іншого податкового органу) підставою для відмови у прийнятті, що дата складання податкової накладної не може бути меншою, ніж 1095 календарних днів від дати складання розрахунку коригування .

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу, податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.

Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE ( Рисовський проти України ) заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу належного урядування , відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у прийнятті для реєстрації поданого позивачем розрахунку коригування № 351 від 23.07.2018 до податкової накладної № 3478 від 27.11.2014 є протиправними та призвели до порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом зобов`язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 315 від 23.07.2018 ТОВ Меркс Інтеріо до податкової накладної № 3478 від 27.11.2014 датою його подання.

Разом з тим, враховуючи, що ТОВ Мерк Інтеріо у своєму позові ставило вимогу лише про зобов`язання відповідача вчинити зазначені дії, суд, відповідно до вимог частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне для повного та всебічного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх у вищенаведений спосіб: шляхом визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, що відповідає припасам частини другої статті 245 КАС України.

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, з урахуванням викладених судом висновків, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог про зобов`язання ДФС України зареєструвати в ЄРПН розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 315 від 23.07.2018 до податкової накладної № 3478 від 27.11.2014 ТОВ Меркс Інтеріо датою його подання є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Суд враховує, що чинним законодавством покладено на ДФС обов`язок щодо прийняття рішення про реєстрацію розрахунку коригування в ЄРПН або відмову в його реєстрації. Тобто, фіскальному органу надано права вільно обирати одне з двох рішень, яке на його думку є законодавчо обґрунтованим та правильним. А отже, свобода розсуду фіскального органу, у разі встановлення судом протиправності відмови у реєстрації розрахунку коригування в ЄРПН, звужується до єдиного юридично допустимого рішення, в даному випадку рішення про реєстрацію розрахунку коригування в ЄРПН.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Меркс Інтеріо - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної фіскальної служби України щодо відмови у прийнятті для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування № 351 від 23.07.2018 до податкової накладної № 3478 від 27.11.2014, поданого Товариством з обмеженою відповідальністю Меркс Інтеріо .

3. Зобов`язати Державну фіскальну службу України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8 код ЄДРПОУ 39292197) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунок коригування кількісних і вартісних показників № 315 від 23.07.2018 до податкової накладної № 3478 від 27.11.2014, поданий Товариством з обмеженою відповідальністю Меркс Інтеріо (адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 38797324), датою його подання - 23.07.2018.

4. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Меркс Інтеріо (адреса: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ 38797324) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8 код ЄДРПОУ 39292197) понесені ТОВ Меркс Інтеріо витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко