Постанова

від 23.12.2019 по справі 826/23920/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/23920/15 Суддя (судді) першої інстанції: Данилишин В.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Магніт до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк Славкіної Марини Анатоліївни, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним рішення, за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк Славкіної Марини Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю Магніт звернулося до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк (далі - ПАТ ВіЕйБі Банк ) Славкіної Марини Анатоліївни та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №11/1-27155 від 28 серпня 2015 року у формі повідомлення про нікчемність правочину (договору), а саме: договір про внесення змін від 17 лютого 2014 року до кредитного договору №9-2014 від 08 січня 2014 року (далі - кредитний договір); договір про внесення змін від 17 березня 2014 року до кредитного договору; договір про внесення змін від 15 квітня 2014 року до кредитного договору; договір про внесення змін від 15 травня 2014 року до кредитного договору; договір про внесення змін від 16 червня 2014 року до кредитного договору; договір про внесення змін від 15 липня 2014 року; договір про внесення змін від 15 серпня 2014 року до кредитного договору; договір про внесення змін від 18 серпня 2014 року до кредитного договору; договір про внесення змін від 15 вересня 2014 року до кредитного договору; договір про внесення змін від 15 жовтня 2014 року до кредитного договору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк Славкіної Марини Анатоліївни, викладене у формі повідомлення від 28 серпня 2015 року №11/1-27155, про нікчемність правочину (договору), а саме, укладених між публічним акціонерним товариством Всеукраїнський акціонерний банк та товариством з обмеженою відповідальністю Магніт договорів про внесення змін до кредитного договору №9-2014 від 08 січня 2014 року, а саме: від 17 березня 2014 року, від 15 квітня 2014 року, від 15 травня 2014 року, від 16 червня 2014 року, від 15 липня 2014 року, від 15 серпня 2014 року, від 18 серпня 2014 року, від 15 вересня 2014 року та від 15 жовтня 2014 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням Уповноважена особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2016 року зупинено апеляційне провадження в адміністративній справі до розгляду Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо невідповідності Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23 лютого 2012 року № 4452-VI нормам Конституції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2018 вказана справа прийнята до провадження судді Кузьменка В. В. та ухвалою суду від 23.12.2019 поновлено провадження у справі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як убачається з матеріалів справи, 08 січня 2014 року між ПАТ ВіЕйБі Банк , як кредитором, та ТОВ Магніт , як позичальником, укладено кредитний договір, за умовами якого кредитор зобов`язувався надати позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 100000000,00 грн., а позичальник зобов`язувався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути та сплатити проценти за користування, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі; процентна ставка - 22% річних; кінцевий термін погашення - 06 січня 2015 року.

У подальшому, між ПАТ ВіЕйБі Банк , як кредитором, та ТОВ Магніт , як позичальником, укладались договори про внесення змін до кредитного договору від 17 лютого 2014 року, від 17 березня 2014 року, від 15 квітня 2014 року, від 15 травня 2014 року, від 16 червня 2014 року, від 15 липня 2014 року, від 15 серпня 2014 року, від 15 вересня 2014 року, від 15 жовтня 2014 року до кредитного договору, якими вносились зміни до строку сплати процентів, а також укладено договір про внесення змін до кредитного договору від 18 серпня 2014 року, яким встановлено, що процентна ставка за користуванням кредиту з 08 січня 2014 року по 31 серпня 2014 року - 22% річних, а з 01 вересня 2014 року - 16,1% річних.

Постановою Правління Національного банку України від 20.11.2014 року №733 ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.11.2014 року №123, розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації.

На виконання постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №188, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 Про початок процедури ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіну Марину Анатоліївну (далі - Уповноважена особа) строком на 1 рік з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року. На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено повідомлення, згідно якого з 27 березня 2015 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ Всеукраїнський акціонерний банк .

Відповідач листом від 28 серпня 2015 року №11/1-27155, посилаючись на п.п. 6, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон), повідомив про нікчемність вказаних вище договорів про внесення змін до кредитного договору.

Вказане стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції розглянули цей спір як публічно-правовий.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що рішення відповідача про виявлення ознаки нікчемності в силу пп.7 ч.3 ст.38 Закону №4452-VI договорів про внесення змін є не обґрунтованим, що підтверджується матеріалами справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи спірних правовідносин, з`ясуванням статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду та його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються, порядку здійснення контролю за його діяльністю.

Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Системний аналіз законів № 4452-VI та Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-III Про банки і банківську діяльність дає підстави стверджувати, що законодавець закріпив за Фондом нормотворчу та регулятивну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідацію. Фонд також уповноважений здійснювати функції нагляду та перевірки банків та має право на застосування примусу (у тому числі шляхом накладення адміністративних санкцій), що переконливо свідчить про наявність у Фонду владних та управлінських повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права.

У межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами (частини перша, друга статі 6 Закону № 4452-VI).

Отже, законодавець наділив Фонд виключними повноваженнями у сфері забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, при реалізації яких Фонд виконує функції державного управління, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами КАС.

Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Фактично позивач оскаржив рішення уповноваженої особи Фонду, видане на виконання владних управлінських повноважень за результатом здійсненої перевірки правочинів на предмет їх нікчемності.

Згідно ч.2 ст.38 Закону №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема: банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідачем винесено повідомлення про нікчемність договору у відповідності до пп.7 ч.3 ст.38 Закону №№4452-VI. Тобто, на думку уповноваженої особи, договори про внесення змін до кредитного договору є нікчемними у зв`язку з тим, що умови таких договорів передбачають надання ТОВ Магніт переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку та/або умови договорів про внесення змін до кредитного договору передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Проте, відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності підстав, визначених п.п. 6, 7 ч. 3 ст. 38 Закону, для визнання договорів про внесення змін до кредитного договору нікчемними.

В розумінні п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452 правочин є нікчемним, якщо умови саме цього правочину передбачають надання переваг кредитору.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачами також не здійснено посилання на пункти спірних договорів, з яких, на їх думку, вбачається надання переваги.

За таких обставин, не надаючи оцінку наявності у сторін договору прав забезпечувати зобов`язання, колегія суддів констатує, що договори не мають ознак нікчемності, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452, відтак оскаржуване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегією суддів враховується, що згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України Про платіжні системи та переказ грошей в Україні , відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Відповідачем не доведено наявності правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем. У свою чергу судом апеляційної інстанції не надано обґрунтування щодо неправильності висновків суду першої інстанції, не зазначено у чому полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі Суханов та Ільченко проти України Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

В розумінні ст.177 ЦК України грошові кошти позивача є об`єктом її майнових прав, а тому ці права відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини та ст.41 Конституції України є непорушними до тих пір, поки не буде досягнуто справедливого балансу між порушенням таких прав та суспільним інтересом.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про протиправність рішення Уповноваженої особи.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк Славкіної Марини Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Магніт до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк Славкіної Марини Анатоліївни, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним рішення- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. І. Шурко

Повний текст постанови виготовлено 23.12.2019