Рішення

від 23.12.2019 по справі 910/8966/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2019Справа № 910/8966/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді : Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова група ІНТЕРПАП

до Товариства з обмеженою відповідальністю ПАК ПРІНТ

про стягнення 186 436, 46 грн.,

Представники сторін:

від позивача: Шульга В.С. за довіреністю № 23 від 22.01.2019

від відповідача: Петраш С.А. за ордером серії КВ № 462954 від 04.11.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгова група ІНТЕРПАП (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ПАК ПРІНТ (далі - відповідач) про стягнення 298 912, 40 грн., з яких 212 475, 94 грн. основного боргу, 23 036, 26 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 16 162, 27 пені та 47 237, 93 штрафу. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 4 483, 69 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № ТГ 1475 від 08.05.2018, відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов`язання передати у власність відповідачу, а відповідач - прийняти та оплатити продукцію. Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач отриману продукцію не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів

Ухвалою господарського суду міста Києва про відкрито провадження у справі № 910/8966/19 від 15.07.2019, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2019 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.10.2019 року.

02.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 150 000, 00 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 23 036, 26 грн., пеню в сумі 16 162, 27 грн. та штраф в сумі 47 237, 93 грн.

У підготовчому засіданні 08.10.2019 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.2019 підготовче засідання відкладено на 06.11.2019 року.

01.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в сумі 100 000, 00 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 23 036, 26 грн., пеню в сумі 16 162, 27 грн. та штраф в сумі 47 237, 93 грн.

01.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 06.11.2019 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим справа розглядається в редакції означеної заяви, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 03.12.2019 року.

12.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якого відповідач вказує на те, що визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 100 000, 00 грн., проте заперечує проти стягнення штрафних санкцій розмірі 50%, оскільки вважає, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань з посиланням на належні та допустимі докази дійсності факту понесених ним збитків, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем та не надано доказів понесення таких збитків, а також доказів, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в його господарській діяльності, у зв`язку з чим він просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у такому розмірі.

Також, 12.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про зменшення штрафних санкцій на 50%, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій є таким, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, а позивач має на меті отримання невиправданих додаткових прибутків від відповідача.

Крім того, 12.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міст Києва представником відповідача подано клопотання про зменшення заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн. на 80%.

25.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач заперечує проти зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, оскільки вони є співмірними із сумою основного боргу, відповідають принципам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/8966/19 до судового розгляду по суті на 23.12.2019 року.

Представник позивача у судовому засіданні 23.12.2019 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.12.2019 року проти стягнення суми основного боргу не заперечував, разом з тим просив суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 23.12.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.05.2018 року між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № ТГ 1475 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити паперову продукцію (надалі іменується Товар ), що перерахована в рахунках-фактурах або специфікаціях, які складаються на кожну окрему партію товару та є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з пунктом 2.1. Договору ціна на товар є договірною. Кількість та ціна окремої партії товару, згідно письмової або усної заявки Покупця, вказані у рахунку-фактурі або специфікації, які є невід`ємними частинами цього Договору. Підтвердження узгодження сторонами заявки Покупця є підписання сторонами рахунку-фактури або Специфікації. У разі поставки товару на умовах переплати підтвердженням узгодженням сторонами заявки Покупця є сплата Покупцем рахунку-фактури. Ціна на товар залежить від курсу національної валюти (гривні) до євро (EUR) за даними Національного банку України.

За умовами пункту 3.1. Договору Продавець поставляє товар згідно правилами ІНКОТЕРМС 2010. Умови поставки кожної партії товару вказується у рахунку-фактурі або Специфікації.

Відповідно до пункту 3.2. Договору право власності на товар переходить від Продавця до Покупця у момент фактичної передачі товару відповідно до умов поставки.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що розрахунок за кожну партію здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця у повному обсязі, або частками протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не передбачений у рахунку-фактурі або Специфікації. Продавець має право змінити строк оплати товару, встановивши вимогу про його негайну оплату (далі за текстом - Вимога), якщо курс продажу євро (EUR) по відношенню до гривні за даними Національного банку України з дати поставки Товару зросте більше ніж на 1%. Покупець зобов`язаний сплатити заборгованість в день отримання Вимоги. Якщо Вимога була надіслана поштою і відсутні відомості про її вручення, Вимога вважається врученою на п`ятий день з дня її відправлення. Розрахунок по окремих партіях товару можуть бути здійснені на умовах 100% переплати.

Згідно з пунктом 12.2. Договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року. У випадку, якщо у сторін на момент закінчення терміну дії Договору залишаються невиконаними договірні зобов`язання та незадоволені законні вимоги, дія Договору продовжується до повного виконання таких зобов`язань.

Пунктом 12.3. Договору передбачено, що Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін Договору не менше, ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору не заявить про його припинення. Ця умова застосовується неодноразово.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 1972 від 29.03.2019 на суму 50 215, 09 грн. (рахунок-фактура № 1972 від 28.03.2019), № 1973 від 29.03.2019 на суму 38 808, 02 грн. (рахунок-фактура № 1973 від 28.03.2019), № 2138 від 05.04.2019 на суму 126 799, 67 грн. (рахунок-фактура № 2138 від 04.04.2019), № 2230 від 09.04.2019 на суму 40 449,05 грн. (рахунок-фактура № 2230 від 08.04.2019), № 2293 від 10.04.2019 на суму 3 843, 00 грн. (рахунок-фактура № 2293 від 10.04.2019), № 2294 від 11.04.2019 на суму 8 443, 19 грн. (рахунок-фактура № 2294 від 10.04.2019), № 2380 від 16.04.2019 на суму 658, 25 грн. (рахунок-фактура № 2380 від 15.04.2019), № 2594 від 23.04.2019 на суму 9 981, 80 грн. (рахунок-фактура № 2594 від 23.04.2019), № 2635 від 25.04.2019 на суму 3 164, 18 грн. (рахунок-фактура № 2635 від 25.04.2019), № 2870 від 07.05.2019 на суму 4 042, 50 грн. (рахунок-фактури №2870 від 07.05.2019), а всього на суму 286 404, 75 грн.

Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач отриманий товар оплатив частково, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 212 475, 94 грн.

Оскільки заборгованість в сумі 212 475, 94 грн. відповідачем у встановлений строк оплачена не була, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Під час розгляду справи відповідач здійснив часткове погашення заборгованості в сумі 112 475, 94 грн., що зумовило зменшення позивачем розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу до 100 000, 00 грн.

Згідно з актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2019 по 28.10.2019, який підписаний представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплений печатками обох підприємств, заборгованість відповідача перед позивачем складає 100 000, 00 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось судом вище, пунктом 4.2. Договору встановлено, що розрахунок за кожну партію здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця у повному обсязі, або частками протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня передачі товару, якщо інший строк оплати не передбачений у рахунку-фактурі або Специфікації.

У наданих позивачем рахунок-фактурах зазначено інший строк оплати, ніж передбачено п. 4.2. Договору, а саме 1 день з дня отримання товару.

Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини першої статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Частина 2 цієї статті передбачає, що термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 254 Цивільного кодексу України встановлено, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку (частина перша статті 255 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 року строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

За змістом статті 2 цієї Конвенції термін dies a quo означає день, з якого починається відлік строку, а термін dies ad quem означає день, у який цей строк спливає.

Відповідно до частини другої статті 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 100 000, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу та відсотків за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Посилаючись на визначений в пункту 4.5 Договору, обов`язок Покупця у разі прострочення оплати поставленого товару сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 13.04.2019 по 02.07.2019 в сумі 23 036, 26 грн.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти за користування грошовими коштами встановлені сторонами у п. 4.5. Договору у розмірі 50% річних від суми заборгованості. Погоджений сторонами в договорі розмір процентів дозволяє позивачу отримати їх за рішенням суду.

При цьому, за приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Аналогічні положення містить і частині 1 статті 230 Господарського кодексу України.

За приписами частин 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання негрошового зобов`язання у відсотках від вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Таким чином, законом надано право сторонам встановити в договорі розмір і порядок нарахування штрафних санкцій.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України визначено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу.

До того ж така відповідальність постачальника узгоджується і з нормами чинного законодавства, а саме з частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу статей 217, 230 Господарського кодексу України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно з п. 9.2. Договору у разі порушення строків оплати товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання, включаючи день оплати товару. За прострочення оплати понад десять днів додатково стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків від вартості неоплаченого товару.

На підставі пункту 9.2. Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення 16 162, 27 грн. пені та 47 237, 93 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 16 162, 27 грн. та відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 23 036, 26 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає положенням чинного законодавства, оскільки під час здійснення розрахунку день виникнення у відповідача зобов`язання по сплаті товару був визначений позивачем без врахування приписів статей 253, 254 Цивільного кодексу України.

За розрахунком суду розмір пені складає 15 567, 47 грн., а розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами - 22 207, 61 грн.

При цьому, розрахунок штрафу в сумі 47 237, 93 грн. є арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої неустойки за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Суд, перевіривши та надавши оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, не надано доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідач у клопотанні від 12.11.2019 року зазначає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 15 000, 00 грн. за надання професійної правничої допомоги щодо складання позовної заяви не відповідають положенням ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також співмірності, складності позовної заяви та обсягу наданих адвокатом послуг.

Вирішуючи у даній справі питання щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн. позивачем надано:

- Договір № 1 про надання правової допомоги від 02.01.2019, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням Павла Іванчика і Вікторії Шульги Акцепт ;

- Додаткову угоду № 1 до Договору від 01.07.2019;

- Рахунок № 08 від 03.07.2019, виставлений Адвокатським об`єднанням Павла Іванчика і Вікторії Шульги Акцепт позивачу для сплати 15 000, 00 грн. за складання позовної заяви про стягнення заборгованості та направлення її до суду щодо боржника ТОВ ПАК ПРІНТ ;

- акт від 16.07.2019 приймання-передачі наданих послуг щодо складання позовної заяви на суму 15 000, 00 грн.;

- платіжне доручення № 451 від 03.07.2019 про сплату позивач послуг з надання професійної правничої допомоги на суму 15 000, 00 грн.

Разом з цим, ціна спору у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування свідчать про на незначну складність даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За таких обставин, суд оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, нескладність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу за написання позовної заяви до 5 000, 00 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю торгова група ІНТЕРПАП до Товариства з обмеженою відповідальністю ПАК ПРІНТ про стягнення 186 436, 46 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПАК ПРІНТ (03148, місто Київ, вулиця Сосніних Сім`ї, будинок 9; код ЄДРПОУ 41988638) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгова група ІНТЕРПАП (36014, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Соборності, будинок 66, кімната 608; код ЄДРПОУ 35137937) 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 22 207 (двадцять дві тисячі двісті сім) грн. 61 коп. відсотків за користування чужими коштами, 15 567 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім) грн. 47 коп. пені, 47 237 (сорок сім тисяч двісті тридцять сім) грн. 93 коп. штрафу, 2 775 (дві тисячі сімсот сімдесят п`ять) грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 26.12.2019 року.

Суддя В.С. Ломака