Рішення

від 18.12.2019 по справі 920/1032/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.12.2019 Справа № 920/1032/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1032/19 у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вектор (вул. Кирилівська (Фрунзе), 19-21, офіс 813, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код 33403755),

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш (проспект Курський, буд. 6, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 00220434),

про стягнення 121 114,96 грн на підставі договору поставки № 28/1 від 28.01.2015, укладеного між сторонами ,

за участю представників учасників справи:

позивача: керівник Чернишов С.О. приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції,

відповідача: представник Кисіль А.В. за довіреністю б/н від 01.11.2019.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вектор (вул. Кирилівська (Фрунзе), 19-21, офіс 813, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код 33403755) звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача - Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш (проспект Курський, буд. 6, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 00220434) на свою користь заборгованість в сумі 101052,00 грн та пеню в сумі 20 062,96 грн, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 28/1 від 28 . 01.2015, укладеним між сторонами щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим відповідачу нараховано пеню за прострочення сплати у відповідному розмірі.

Ухвалою суду від 15.10.2019 у справі № 920/1032/19 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу дев`ятиденний строк з моменту отримання судової ухвали для усунення недоліків шляхом подання належних доказів в підтвердження відправлення копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу відповідача.

24.10.2019 від позивача до суду надійшов лист щодо усунення недоліків від 22.10.2019 № 115 (вх. № 8683 від 24.10.2019), відповідно до якого позивачем виконано вимоги судової ухвали від 15.10.2019 у справі № 920/1032/19 про залишення позову без руху.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 28 . 10.2019 у справі № 920/1032/19 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/1032/19; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін; призначити розгляд справи по суті на 03.12.2019, 12:00; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 15.11.2019; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 22.11.2019; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 02.12.2019 .

22.11.2019 від позивача до суду надійшло клопотання від 21.11.2019 № 130 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 920/1032/19, відповідно до якого позивач просить суд постановити ухвалу про учать представника позивача у судовому засіданні у даній справі у режимі відеоконференції та забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції у Шостому апеляційному адміністративному суді м. Києва (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30).

Ухвалою від 29.11.2019 у справі № 920/1032/19 судом постановлено клопотання позивача від 21.11.2019 № 130 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 920/1032/19 - задовольнити; призначити розгляд справи № 920/1032/19 по суті на 05.12.2019, 14:00; доручити Шостому апеляційному адміністративному суду м. Києва (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30) забезпечити участь представника позивача у судовому засіданні, призначеному на 05.12.2019, 14:00 в режимі відеоконференції в приміщенні зазначеного суду.

03.12.2019 від представника відповідача до суду надійшов лист б/н від 03.12.2019 (вх. № 9969), відповідно до якого представником відповідача додано докази сплати відповідачем на користь позивача суми основного боргу у розмірі 101052,00 грн, а саме: копії платіжних доручень № 515 від 22.11.2019 та № 7687 від 29.11.2019.

Зазначені письмові докази судом долучено до матеріалів даної справи.

04.12.2019 від позивача до суду електронною поштою надійшли уточнення позовних вимог № 132 від 03.12.2019, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 20062,96 грн.

Ухвалою від 05.12.2019 у справі № 920/1032/19 судом постановлено відкласти розгляд справи № 920/1032/19 по суті та заяви позивача від 03.12.2019 № 132 про уточнення позовних вимог в судове засідання на 18.12.2019, 16:30; доручити Шостому апеляційному адміністративному суду м. Києва (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30) забезпечити участь представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вектор у судовому засіданні, призначеному на 18.12.2019, 16:30 у справі № 920/1032/19, в режимі відеоконференції в приміщенні зазначеного суду.

Відповідач відзиву на позов не подав. Однак, 18.12.2019 представник відповідача подав до суду клопотання б/н від 18.12.2019 (вх. № 10435 від 18.12.2019), в якому зазначає, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено збільшення строку нарахування пені за прострочення оплати, а відтак вона має нараховуватись за загальними правилами, визначеними частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, і за таких обставин розмір пені складає 16 388,78 грн, а також просить суд, керуючись статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) на 50 %, тобто до 8 194,39 грн, що буде у повній мірі відповідати таким основним засадам (принципам) господарського судочинства, як: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивнісь, пропорційність (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України) з дотриманням вимог статті 3 Цивільного кодексу України щодо вирішення спору з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності і розумності.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні 18.12.2019 в режимі відеоконференції в приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду м. Києва (01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30), у відповідності до вимог статті 197 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 18.12.2019 підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті 18.12.2019 заперечує проти розміру пені та просить суд задовольнити його клопотання про зменшення пені на 50 %.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

28.01.2015 між сторонами укладено договір поставки № 28/1 (надалі - договір), відповідно до якого позивач зобов`язався протягом терміну дії договору поставляти та передавати у власність відповідача, а відповідач зобов`язався приймати та оплачувати товар, перелік і кількість якого визначаються Специфікаціями, які з моменту підписання сторонами й проставляння печаток сторін (при наявності), є невід`ємною частиною цього договору, та які повинні мати посилання на цей договір.

Пунктом 2 договору передбачено, що загальна сума договору визначається сумарною вартістю товару, згідно підписаних сторонами Специфікацій. Ціна товару, що поставляється відповідачу є договірною і вказується для кожної позиції в Специфікаціях. Вартість товару погоджена сторонами в Специфікаціях включає вартість пакування, маркування та транспортування, згідно умов поставки передбачених договором. Оплата партії товару, передбаченої конкретною Специфікацією, здійснюється в порядку, на умовах та строки визначені такою Специфікацією. Оплата партії товару здійснюється на підставі оригіналу рахунку-фактури, оформленого у відповідності з пунктом 3.4 договору. Зобов`язання відповідача по оплаті товару вважаються виконаними з моменту списання коштів з поточного рахунку відповідача.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, поставка партії товару, передбаченої конкретною Специфікацією, здійснюється в порядку, на умовах та строки визначені такою Специфікацією. Умови поставки партії товару визначаються згідно Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС 2010 та вказуються сторонами у Специфікаціях.

Пунктом 3.6 договору визначено, що право власності, а також ризики випадкового ушкодження або знищення товару переходять від позивача відповідачеві в момент документального оформлення передачі товару в розпорядження відповідача. Датою переходу права власності, а також ризиків випадкового ушкодження або знищення товару, є дата, зазначена представником відповідача на товаросупроводжувальних документах (видаткова накладна, товаротранспортна (залізнична) накладна).

Згідно з пунктом 4.1 договору встановлено, що приймання товару здійснюється комісією відповідача на підставі фактичних даних щодо якості й кількості відповідно до звичаїв ділового обороту. Під звичаями ділового обороту сторони розуміють перевірку дотримання позивачем умов договору відносно кількості, асортименту, якості, комплектності, тари й/(або) пакування товару відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 і Інструкцією про порядок приймання продукціївиробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7, у частині, що не суперечить умовам цього договору. Приймання товару за кількістю здійснюється за товаросупроводжувальними документами, за якістю - за документами, що підтверджують якість товару.

Пунктами 9.1-9.3 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін,а такожпроставлення печаток сторін. Сторони дійшли згоди, що строк дії цього договору встановлюється від дати набрання чинності договором та до 31.12.2016, у частині гарантійних зобов`язань - до закінчення гарантійного строку, у частині сплати штрафних санкцій або відшкодування збитків - до моменту оплати. У випадку не виконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов`язань за цим договором, термін дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань.

Надалі термін дії цього договору було подовжено додатковою угодою № 10 від 29.09.2016 до 31.12.2017 і визначено, що дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік доки одна із сторін не сповістить іншу сторону про намір припинити чинність договору.

Додатковою угодою № 11/1 від 04.05.2017 сторони визначили, що відповідачем змінено найменування з Публіч ного акціонерного товариства Науково-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш на Приватне Акціонерне Товариство Науково-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпре сормаш , та зазначено про зміни рахунку відповідача.

На виконання умов вищевказаного договору позивачем згідно Специфікації № 18 від 18.10.2018 поставлено (передано у власність) відповідачу товар на загальну суму 27000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № ВК-0000766 від 09.11.2018 та довіреністю № 1003 від 09.10.2018, копії яких додано позивачем по позовної заяви та долучено до матеріалів даної справи.

Відповідно до умов зазначеної Специфікації відповідач повинен був оплати отриманий товар протягом 60-ти (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару, тобто до 09.01.2019.

Згідно Специфікації № 19 від 14.01.2019 позивачем поставлено (передано у власність) відповідачу товар на загальну суму 74052,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № ВК-000060 від 07.02.2018 та довіреністю № 77 від 06.02.2019, копії яких додано позивачем по позовної заяви та долучено до матеріалів даної справи.

Відповідно до умов зазначеної Специфікації відповідач повинен був оплати отриманий товар протягом 60-ти (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару, тобто до 09.04.2019.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач оплатив отриманий від позивача товар у сумі 101 052,00 грн лише у листопаді 2019 року. Зазначений факт підтверджується копіями платіжних доручень № 515 від 22.11.2019 й № 7687 від 29.11.2019 та не заперечується представниками сторін.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 цього ж Кодексу).

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 908/24/18.

Відповідач в даному випадку виконав взяті на себе зобов`язання з оплати вартості отриманого товару за договором поставки № 28/1 від 28.01.2015 в повному обсязі лише в листопаді 2019 року, сплативши позивачеві згідно платіжних доручень № 515 від 22.11.2019 та № 7687 від 29.11.2019 заборгованість в сумі 101052,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач здійснював оплату отриманого від позивача товару несвоєчасно та не в повному обсязі, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги вищезазначеного договору поставки, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з пені.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 101 052,00 грн провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 20 062,96 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та статей 216-218 Господарського кодексу України, наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених договорами.

Статтею 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Господарським кодексом України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Згідно частини першої статті 230 та частини шостої статті 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Частина шоста статті 232 ГК України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що у випадку нездійснення відповідачем оплати поставленого товару, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку, станом на 02.10.2019 пеня за прострочення оплати наданих послуг складає 20 062,96 грн.

Суд дослідивши наданий позивачем розрахунок пені встановив, що пеню нараховано позивачем без врахування положень частини шостої статті 232 ГК України.

Судом здійснено розрахунок пені за періоди: з 10.01.2019 по 10.07.2019 та з 10.04.2019 по 03.10.2019 за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН , можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого загальна сума пені за вищевказані періоди складає 17 178,46 грн.

Таким чином, в частині стягнення пені в сумі 2 884,50 грн суд відмовляє, в зв`язку з безпідставністю нарахування.

Разом з тим, відповідач посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України та частину третю статті 551 Цивільного кодексу України, просить суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (пені) на 50% - до 8194,39 грн.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За змістом частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17.

З огляду на вищевикладене, суд враховує, що: розмір штрафних санкцій (пені), заявлених до стягнення становить близько 17 % від суми заборгованості за договором, що є неспіврозмірним, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов`язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором; відсутність факту понесення позивачем збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, оскільки у позовній заяві позивач про понесені ним збитки та не надає доказів на підтвердження їх наявності у розумінні статей 76-79 ГПК України; а також те, що відповідач вживав усіх можливих заходів для належного виконання свого зобов`язання перед позивачем, про що свідчить факт відсутності заборгованості за надані послуги згідно договору.

Приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права, що передбачено статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України, задовольняє клопотання відповідача частково та зменшує розмір пені на 20 % до 13 742,77 грн.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 231, 236-238, 240, 241, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 101 052,00 грн провадження у справі № 920/1130/19 - закрити.

2. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 20 062,96 грн - позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче акціонерне товариство ВНДІкомпресормаш (проспект Курський, буд. 6, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 00220434) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вектор (вул. Кирилівська (Фрунзе), 19-21, офіс 813, м. Київ, 04080, ідентифікаційний код 33403755) пеню в сумі 13 742,77 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідних положень до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 24 грудня 2019 року.

Суддя Ю.А. Джепа