Ухвала

від 24.12.2019 по справі 754/7564/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 754/7564/18

провадження № 61-22894ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю КРЕДО`С Груп , про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив зобов`язати Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (далі - ПАТ Дельта Банк ) здійснити коригування залишку зобов`язань за кредитним договором від 29 жовтня 2007 року № 2706/1007/88-419, укладеним між ним та Акціонерним комерційним банком ТАС-Комерцбанк (далі - АКБ ТАС-Комерцбанк ), який змінив назву на Акціонерне товариство СВЕДБАНК (далі - АТ СВЕДБАНК , шляхом його зменшення на суму 278 551 грн.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 29 жовтня 2007 року він уклав з АКБ ТАС-Комерцбанк кредитний договір № 2706/1007/88-419, за умовами якого отримав у позику суму, еквіваленту 150 000 доларів США, - 757 500 грн та зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі 11,9 % річних. В забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором 29 жовтня 2007 року він уклав іпотечний договір №2706/1007/88-419-z-1, за яким передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Кредитний договір не містить детального розпису загальної вартості кредиту для споживача, тому розмір відсотків визначався кредитором самостійно і сплачувався до каси банку згідно з виставленими розрахунками на рахунок № НОМЕР_1 . З 2009 року первісний кредитор припинив виставляти рахунки зі сплати відсотків. Він погашав заборгованість за кредитом згідно з графіком, встановленим додатком № 1 до кредитного договору, а після початку ліквідаційної процедури кредитора - АТ Сведбанк 06 грудня 2011 року продав належну йому квартиру АДРЕСА_2 та сплатив на погашення суми кредиту 719 000 грн, що еквівалентно 90 000 доларів США. Наприкінці 2012 року його викликали до відділення ПАТ Дельта Банк і повідомили, що право вимоги за кредитом перейшло до ПАТ Дельта Банк . Між ним та ПАТ Дельта Банк виникли протиріччя щодо правильності нарахування відсотків та залишку суми боргу. Станом на 01 березня 2019 року він сплатив ПАТ Дельта Банк 1 036 051 грн, що еквівалентно 165 977,64 доларів США. Крім того, укладений між ним та АКБ ТАС-Комерцбанк кредитний договір від 29 жовтня 2017 року № 2706/1007/88-419 є нікчемним правочином, так як не містить викладених у письмовій формі істотних умов, а його форма та зміст не відповідає вимогам законодавства.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року (повний текст якої складено 22 листопада 2019 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини висновок про розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитом станом на 13 липня 2019 року в сумі 1 024 730,95 грн. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

21 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року повністю, а постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року - в частині залишення без змін рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до зменшення суми заборгованості за кредитним договором на 278 551 грн.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач визначається сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік.

Виходячи з наведеного, ціна позову в цій справі становить 278 551 грн.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю КРЕДО`С Груп , про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук