Рішення

від 16.12.2019 по справі 914/1744/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2019 справа № 914/1744/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» , м.Київ;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІЛАВА-ЛІФТ» , Львівська область, м.Львів;

про: стягнення заборгованості;

ціна позову: 363133,18грн.

Представники:

Позивача: Гулкевич Н.І. - представник (ордер від 23.09.2019р. серії ТП №053828);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

27.08.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 07.08.2019р. б/н (вх.№1815) Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІЛАВА-ЛІФТ» про стягнення 117988,89грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 230944,29грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором та 14200грн. комісії за користування кредитом; ціна позову 363133,18грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає несвоєчасно виконані зобов`язання відповідачем повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними за Договором банківського обслуговування від 15.08.2013р. б/н.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.09.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 24.09.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.09.2019р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 22.10.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.10.2019р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 18 днів; відкласти підготовче засідання на 19.11.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.11.2019р. у даній справі суд постановив встановити Акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» додатковий строк для подання доказів згідно клопотання від 13.11.2019р. вх. №47055/19 по 13.11.2019р.; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 03.12.2019р.

Судове засідання з розгляду спору по суті відкладалось на 16.12.2019р. з причин та підстав, викладених в ухвалі суду від 03.12.2019р. у даній справі.

В судовому засіданні 16.12.2019р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до 16:00год. 16.12.2019р. Представник Позивача в судове засідання після перерви не з`явилась, причин неявки суду не повідомила.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, 16.12.2019р. подала письмові пояснення від 11.12.2019р. б/н(вх. №52401/19), у яких обґрунтовує суму нарахованих Позивачем Відповідачу процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором та комісії за користування кредитом, позов підтримала, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах. Вказане письмове пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Представник Позивача в судове засідання після перерви не з`явилась, причин неявки суду не повідомила.

Представник Відповідача в судове засідання жодного разу не з`явився, причин неявки суду не повідомив, був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив, проте, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 03.12.2019р. явка повноважних представників сторін визнавалась не обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що:

- поштова кореспонденція із позначкою Судова повістка від 05.09.2019р. №7901412693704 із процесуальним документом суду, яка направлялась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: 79034, Львівська область, м.Львів, вул.Навроцького, буд.11, повернута відділенням поштового зв`язку Львів-34 із відміткою (довідка ф.20) За закінченням встановленого терміну зберігання ;

- поштова кореспонденція із позначкою Судова повістка від 30.09.2019р. №7901412744341 із процесуальним документом суду, яка направлялась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: 79034, Львівська область, м.Львів, вул.Навроцького, буд.11, повернута відділенням поштового зв`язку Львів-34 із відміткою (довідка ф.20) За незапитом ;

- поштова кореспонденція із позначкою Судова повістка від 29.10.2019р. №7901412804743 із процесуальним документом суду, яка направлялась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: 79034, Львівська область, м.Львів, вул.Навроцького, буд.11, повернута відділенням поштового зв`язку Львів-34 із відміткою (довідка ф.20) За закінченням встановленого терміну зберігання .

Як вбачається із Витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ від 26.09.2019р., Відповідач у справі, - Товариство з обмеженою відповідальністю Пілава-Ліфт станом на час подання Позивачем позову до Господарського суду Львівської області (15.08.2019р.) знаходиться за адресою: 79034, Львівська область, м.Львів, вул.Навроцького, буд.1, йому присвоєно ідентифікаційний код 33856903.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відтак неотримання Відповідачем поштової кореспонденції зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018р. у справі №921/6/18.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

Позиція Позивача:

Позивач з викладених у позовній заяві підстав просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 117988,89грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 230944,29грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором та 14200грн. комісії за користування кредитом за Договором банківського обслуговування від 15.08.2013р. б/н.

Відповідач жодного разу в судові засідання не з`явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

15.08.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІЛАВА-ЛІФТ» через систему інтернет-клієнт-банкінг приєдналося до «Умов та правил надання банківських послуг» (надалі - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом складають Договір банківського обслуговування № б/н від 15.08.2013р. (далі - Договір) та взяло на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Відповідно до Договору Відповідачу було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано «Умовами та правилами надання банківських послуг» .

Відповідно до п.3.2.1.1.16. Умов при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Відповідно до п.3.2.1.1.1. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

Згідно з п.3.2.1.1.3. Умов кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.

Пунктом 3.2.1.1.8 Умов встановлено, що проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода» ).

Відповідно до п.3.2.1.1.6. Умов ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).

Відповідно до розділу 3.2.1.4. Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - «період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню» ), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.2.1.4.1.1. Умов).

Відповідно до п.3.2.1.4.1.2. Умов випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню.

Проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом 1 року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов та Правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі - далі "Угода"). При порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених Умовами та Правилами надання банківських послуг, банк на свій розсуд, має право змінити умови кредитування, встановити інший термін повернення кредиту… Термін також може бути змінений банком згідно з пунктом 3.2.1.2.3.4 цього розділу Умов та Правил надання банківських послуг. Згідно зі статтями 212, 651 Цивільного кодексу України при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань має право встановити інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв`язку банку і клієнта. При непогашенні заборгованості у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної в повідомленні вважається простроченою (пункт 3.2.1.1.8).

Відповідно до п. 3.2.1.4.1.3. Умов у випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов`язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56 (п`ятдесят шість)% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань.

Під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п.3.2.1.4.1.4. Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Пунктами 3.2.1.2.2.2., 3.2.1.2.2.3. та 3.2.1.2.2.5. Умов та тарифів надання банківських послуг передбачено, що позивач як клієнт банку зобов`язаний сплачувати проценти за весь час фактичного користування кредитом; здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, а також повернути кредит в строк, встановлений п.п.3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17.

Згідно п.3.2.1.1.3. Умов кредит позивачем надано в обмін на зобов`язання відповідача щодо його повернення, сплати процентів та винагороди.

Відповідно до п.3.2.1.2.3.4. Умов Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Відповідно до п.3.2.1.5.1 Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п.п.3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п.3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п.3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному в п.3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Умовами встановлено інший порядок нарахування пені, а саме нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбаченої п.п.3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом (п.3.2.1.5.4. Умов).

Строки позовної давності на вимогу про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю 5 років (п.3.2.1.5.7. Умов).

Пунктом 3.2.1.6.1. Умов передбачено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку Клієнта здійснюється з моменту подачі Клієнтом до Банку заяви на приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та / або з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної Ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов`язань сторонами.

Як вбачається із Довідки Позивача про розміри встановлених кредитних лімітів від 07.08.2019р. вих. №08.7.0.0.0/190807132239, Відповідачу з 16.08.2013р. встановлено ліміт в розмірі 10000грн., з 09.09.2013р. - 12000грн., з 16.12.2013р. - 50000грн., з 01.03.2014р. - 50000грн., з 02.03.2014р. - 0грн.

Згідно Розрахунку заборгованості за Договором від 15.08.2013р. б/н, укладеного між Позивачем та Відповідачем, станом на 04.07.2019р. Позивачем нараховано Відповідачу 50000грн. загального залишку заборгованості за наданим кредитом, 138703,38грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 241256,17грн. пені та 19149,94грн. заборгованості з комісії.

Позивач у позовній заяві зазначає, що Відповідачем не виконано належним чином взятих на себе договірних зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, що зумовило звернення Позивача до суду із позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.04.2015р. у справі №914/839/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк до Товариства з обмеженою відповідальністю Пілава-Ліфт про стягнення 85976,31грн. заборгованості за Договором банківського обслуговування від 15.08.2013р. б/н. суд вирішив позов задоволити повністю, стягнути ТзОВ «ПІЛАВА-ЛІФТ» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 50000грн. заборгованості за кредитом; 20714,49грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 10311,88грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 4949,94грн. заборгованості по комісії за користування кредитом та 1827грн. судового збору.

Вказане рішення не оскаржувалось, набрало законної сили та є обов`язковим до виконання на всій території України.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 117988,89грн. процентів за користування кредитом, 230944,29грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором та 14200грн. комісії за користування кредитом.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч.3 ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Згідно ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Статтею 1067 ЦК України встановлено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Відповідно до ст.2.3.4. ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 вказаної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Приписами ч.2 ст.1056 -1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про те, що між Сторонами укладено договір банківського обслуговування шляхом приєднання Відповідача 15.08.2013р. до публічної оферти через підписання заяви про відкриття рахунку та заяви про приєднання до Умов і Правил надання послуги (надалі - Договір). Зокрема, згідно з положеннями заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг Відповідач, підписавши цю заяву, погоджується з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами Позивача, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

Відтак, строк кредитування у відповідності до п.3.2.1.1.8 Умов Відповідача становив 1 рік з 15.08.2013р. - по 15.08.2014р.

Згідно Розрахунку заборгованості за Договором від 15.08.2013р. б/н, укладеного між Позивачем та Відповідачем, станом на 04.07.2019р. Позивачем нараховано Відповідачу 50000грн. загального залишку заборгованості за наданим кредитом, 138703,38грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 241256,17грн. пені та 19149,94грн. заборгованості з комісії.

Як встановлено судом та вбачається із наданого Позивачем розрахунку заборгованості 02.07.2014р. сума кредиту віднесена на прострочення. Вказане свідчить про зміну Банком терміну кредитування. Отже, такий термін кредитування тривав з 15.08.2013р. до 01.04.2014р. Ця обставина не заперечувалася представником Банку в ході проведення судових засідань. Після 01.04.2014р. Відповідач уже не мав права використовувати кредитні кошти та зобов`язаний був їх повернути.

Судом встановлено, що Відповідач порушив умови Договору щодо строків повернення кредиту і має непогашену заборгованість зі сплати отриманої суми кредиту та відсотків за Договором, які присуджені до стягнення за рішенням Господарського суду Львівської області від 07.04.2015р. у справі №914/839/15. Докази повного або часткового виконання вказаного судового рішення в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 23.05.2018р. у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "відсотки за правомірне користування чужими грошовими коштами", що передбачено статтею 536 Цивільного кодексу України, та "відсотки за неправомірне користування боржником грошовими коштами", при чому останні відсотки кваліфіковано саме як плату боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнення якої врегульовано частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України кредитний договір може встановлювати відсотки за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі відсотки можуть бути стягнуті кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене суд вважає, що Позивач має право на отримання належних йому відсотків за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пункту 3.2.1.4.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг у зв`язку з простроченням виконання Підприємцем грошового зобов`язання, оскільки ці відсотки охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, в пункті 3.2.1.4.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню вважається простроченням кредиту і з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, сторони обумовили сплату 56% річних за "неправомірне" користування кредитом. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №5017/1987/2012.

На підставі наведеного, здійснивши перевірку здійсненого Позивачем розрахунку відсотків, суд погоджується з розміром таких. Отже, до стягнення підлягає 117988,89грн. процентів за користування кредитом.

Щодо стягнення комісії за користування кредитом суд зазначає, що згідно з п.3.2.1.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди. Клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п.3.2.1.1.6, 3.2.1.2.3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і Правилами надання банківських послуг (пункт 3.2.1.4.4).

За своєю природою комісією є винагорода за здійснення банком банківських операцій.

Як встановлено судом, строк кредитування тривав з 15.08.2013р. до 01.07.2014р. Таким чином, після 01.07.2014р. Позивач переніс суму кредиту на прострочення і не надавав Відповідачу жодних послуг, а Відповідач не використовував ліміт. Зокрема, з 02.07.2014р. Підприємець неправомірно користувався наданим йому кредитом.

Зважаючи на вказане, суд вважає вимоги про стягнення комісії за період після 01.07.2014р. необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом…, термінів повернення кредиту … клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.3.2.1.5.1). Нарахування неустойки … здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано клієнтом (п.3.2.1.5.4).

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами Договору (пункт 3.2.1.5.4 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони погодили інший період нарахування пені - протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано клієнтом). Як встановив суд, строк кредитування закінчився 01.07.2014р. Вказану обставину підтвердив і Позивач, зазначаючи що з 01.07.2014р. кредит був віднесений на прострочення. Отже, період нарахування пені за основною заборгованістю починається з 01.07.2014р. та може тривати до 01.07.2017р.

Здійснивши перерахунок суми пені, належної до стягнення з Відповідача на користь Позивача за вказаний період, яка нарахована на суму основного боргу суд встановив, що така становить 56159,59грн.

Суд зазначає, що перерахунок сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснювався судом із застосуванням інструменту Калькулятор штрафів програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2019 .

Щодо пені за комісією, суд зазначає, що, оскільки нарахування такої є необґрунтованим, то й нарахування пені на таку комісію є безпідставним.

Щодо пені за відсотками, то такі також не підлягають задоволенню. Зокрема, пеня, за визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. Як встановлено судом, нараховані Позивачем відсотки охоплюються диспозицією норми ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Обов`язок сплатити такі відсотки (як відсотки за неправомірне користування боржником грошовими коштами) не є зобов`язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 549 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на вищезазначене, до стягнення підлягає 56159,59грн., нарахованої в межах встановленого Сторонами строку пені на суму основної заборгованості.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позову, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів у встановлені Договором порядку та строки, беручи до уваги відсутність доказів повернення Відповідачем кредиту, а також повної чи часткової сплати Відповідачем відсотків за користування ним та штрафних санкцій за порушення порядку і строку його повернення, суд дійшов висновків про підставність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 117988,89грн. процентів за користування кредитом та 56159,59грн. пені. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 5447грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 06.08.2019р. №BOJ66B27I0 про сплату 5447грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №16 до позовної заяви.

Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 5447грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2612,23грн. судового збору, в решті залишити судові витрати за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 599, 610-612, 627, 629, 632, 634, 1048, 1054-1056 -1 , 1066, 1067, 1069 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Пілава-Ліфт (79034, Львівська область, м.Львів, вул.Навроцького, буд.1; ідентифікаційний код 33856903) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д; ідентифікаційний код 14360570) 117988,89грн. процентів за користування кредитом та 56159,59грн. пені та 2612,23грн. судового збору.

3. В решті в позові відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 26.12.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.