Постанова

від 19.12.2019 по справі 509/2440/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2110/19

Номер справи місцевого суду: 509/2440/17

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Дрішлюка А.І., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , голови Селянського (фермерського) господарства Тритікум на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом Селянського (фермерського) господарства Тритікум до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права користування земельними ділянками та витребування їх з чужого незаконного володіння, відшкодування збитків, завданих перешкодою у здійсненні підприємницької діяльності шляхом самовільного зайняття земельних ділянок, визнання права власності на посіви,

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2017 року позивач звернувся до Овідіопольського районного суду з позовною заявою, в якій просить визнати право користування земельними ділянками та витребувати їх із чужого незаконного володіння, відшкодувати збитки, завдані перешкодою у здійсненні підприємницької діяльності шляхом самовільного зайняття земельних ділянок, визнати право власності на посіви.

Позивач зазначив, що 01.02.2016 року уклав договори оренди земельних ділянок на території Йосипівської сільської ради зі строком оренди від 7 років з наступними землевласниками: - ОСОБА_3 щодо земельної ділянки під № НОМЕР_1 площею 3,9366 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0026 на масиві № НОМЕР_2 ; - ОСОБА_4 щодо земельної ділянки під № НОМЕР_3 площею 3,9368 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0027 на масиві № НОМЕР_2 ; - ОСОБА_5 щодо земельної ділянки під № 6 площею 4,3642 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0034 на масиві № НОМЕР_2 , - ОСОБА_6 щодо земельної ділянки під № 7 площею 3,9383 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0035 на масиві № НОМЕР_2 , - ОСОБА_7 щодо земельної ділянки під № НОМЕР_4 площею 3,9366 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0017 на масиві № НОМЕР_2 , - ОСОБА_8 щодо земельної ділянки під № АДРЕСА_1 , 14 площею 7,8733 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0386 на масиві № НОМЕР_2 , - ОСОБА_9 щодо земельної ділянки під № НОМЕР_5 площею 3,9696 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0021 на масиві № НОМЕР_2 , - ОСОБА_10 щодо земельної ділянки під № 8 площею 3,9367 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0036 на масиві № НОМЕР_2 , - ОСОБА_11 щодо земельної ділянки під № 3 площею 3,9367 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0031 на масиві № 33. - ОСОБА_12 щодо земельної ділянки під № 4 площею 3,9366 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0032 на масиві № 33.

На зазначених земельних ділянках загальною площею 43,7654 га СФГ Тритікум посіяв ячмінь на площі 11,8100 га та соняшник на площі - 31,9554 га.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в 2016 році самовільно приступили до обробітку вказаних земельних ділянок та в подальшому зібрали врожай на цих земельних ділянках.

Працівниками СФГ Тритікум було складено акт від 20.04.2016 року.

В 2017 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ці дії повторили та самовільно обробили земельні ділянки, на яких було посіяно пшеницю, площею 31,9554 га, про що також працівниками СФГ Тритікум було складено акт 17.03.2017 року.

За розрахунками позивача відповідачі отримали на самовільно захвачених земельних ділянках 67,10634 т. товарного соняшнику на 795210,129 грн. по ціні 11850 грн. за тону та 46,2952 тон ячменю на 264021 грн. по ціні 5703 грн. за тону.

Збитки ж СФГ Тритікум в 2016 році склали 1059231,65 грн.

Щодо 2017 року, СФГ Тритікум зібрало врожай в кількості 100 тонн та прийняло на зберігання, а 27821,5 кг пшениці зібрали відповідачі.

В подальшому позивач надав заяву про зменшення ціни позову та зазначив її в сумі 1415982,95 грн.

Відповідачі ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав та заявив, що самовільного захоплення земельних ділянок, зазначених позивачем у позові не здійснював, обробляв вказані земельні ділянки за усною домовленістю з позивачем щодо зміни земельних ділянок. Зазначив також, що позивачем не доведено наявність збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та збитками, а розраховані збитки не у відповідності з Методикою визначення розміру шкоди при заподіянні внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженого постановою КМУ № 963 від 25.07.2007р., право оренди зазначених в позові договорів оренди земельних ділянок, укладених з СФГ Тритікум , не було зареєстровано у відповідності до чинного законодавства. Просив відмовити в позові в повному обсязі.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року позов СФГ Тритікум задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не чинити перешкод шляхом припинення самовільних дій, щодо прав Селянського (фермерського) господарства Тритікум (код 30420824) як землекористувача та передати (повернути) СФГ Тритікум з не законного володіння земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані на масиві ріллі № АДРЕСА_2 на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області: а саме: під №17 площею 3, 9366 та з кадастровим номером 5123781600:01:002:0026; під № НОМЕР_3 площею 3.9368 та з кадастровим номером 5123781600:01:002:0027; під №6 площею 4,3642 та з кадастровим номером 5123781600:01:002:0034; під №7 площею 3,9383 та з кадастровим номером 5123781600:1:002:0035; під №20 площею 3,9366 га з кадастровим номером 5123781600:01:002:0017; під №№13,14 площею 7.8733 га з кадастровим номером 5123781600:01:002:0386; під № НОМЕР_5 площею 3,9696 з кадастровим номером 5123781600:01:002:0021; під №8 площею 3,9367 га з кадастровим номером 5123781600:01:002:0036; під №3 площею 3, 9367 та з кадастровим номером 5123781600:01:002:0031; під №4 площею 3,9366 га з кадастровим номером 5123781600:01:001:0032. Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Селянського (фермерського) господарства Тритікум збитки в сумі 102 796,14 грн. в солідарному порядку. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Селянського (фермерського) господарства Тритікум судовий збір в розмірі 4400 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь Селянського (фермерського) господарства Тритікум судовий збір в розмірі 4400 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, СФГ Тритікум звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну і резолютивну частину оскаржуваного рішення в частині відмови у позові і доповнити наведеними у позові та постанові Верховного суду від 14.06.2017р.№923/2075/15 мотивами і посиланнями та постанову у новій редакції, в якій позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Також, не погодившись з оскаржуваним рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожен окремо, звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційних скаргах, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Відповідно до ст.93 ч.1 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Так судом першої інстанції правильно встановлено, що у користуванні позивача СФГ Тритікум (код 30420824) на правах оренди земельних ділянок знаходяться земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення сільськогосподарського виробництва, а саме:

- земельної ділянки під № НОМЕР_1 площею 3,9366 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0026 на масиві № НОМЕР_2 на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_3 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 19.04.2017р. ),

- земельної ділянки під № НОМЕР_3 площею 3,9368 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0027 на масиві № НОМЕР_2 , на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_4 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 19.04.2017р. ),

- земельної ділянки під №6 площею 4,3642 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0034 на масиві № НОМЕР_2 , на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_5 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 07.10.2016р. ),

- земельної ділянки під №7 площею 3,9383 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0035 на масиві № НОМЕР_2 , на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_6 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 03.10.2016р. ),

- земельної ділянки під № НОМЕР_4 площею 3,9366 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0017 на масиві № НОМЕР_2 , на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_7 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 07.10.2016р. ),

- земельної ділянки під №13 14 площею 7,8733 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0386 на масиві №33, на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_8 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 16.08.2016р. ),

- земельної ділянки під № НОМЕР_5 площею 3,9696 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0021 на масиві № НОМЕР_2 , на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_9 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 16.08.2016р. ),

- земельної ділянки під №8 площею 3,9367 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0036 на масиві № НОМЕР_2 , на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_10 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 03.10.2016р. ),

- земельної ділянки під №3 площею 3,9367 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0031 на масиві №33. на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_11 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 07.10.2016р. ),

- земельної ділянки під №4 площею 3,9366 га, кадастровий номер 5123781600:01:002:0032 на масиві № НОМЕР_2 на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, яка належить ОСОБА_12 (договір оренди земельної ділянки від 01.02.2016р., право оренди зареєстровано 07.10.2016р. ) (т. 1 а.с. 14-58) .

Земельні ділянки, щодо права користування яких виник спір, належать громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на праві приватної власності, сторонами дані обставини визнані та не оскаржуються.

В 2016 році позивач мав посіяти ячмінь та соняшник на вищезазначених земельних ділянках, але ці ділянки були самовільно захоплені відповідачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , які і посіяли сільгоспкультури та зібрали врожай, що відповідач ОСОБА_2 фактично підтвердив під час судового розгляду та свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які пояснили, що відповідачі самовільно обробляли земельні ділянки.

Маючи договори оренди з власниками земельних ділянок, СФГ Тритікум розрахувався з ними за 2016 рік.

В 2017 році відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знову засіяли зазначені земельні ділянки пшеницею, але врожай було зібрано частково СФГ Тритікум в кількості 100 тон пшениці, частково відповідачами в кількості 27821,6 кг пшениці.

Позивачем заявлено вимоги:

- щодо визнання права користування як наймача (орендаря) вищезазначеними земельними ділянками сільськогосподарського призначення,

- зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинити самовільні дії, що порушують права СФГ Тритікум , як землекористувача (орендаря) та повернути СФГ Тритікум з їх незаконного володіння ці земельні ділянки,

- стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитків в сумі 949046,55 грн. у вигляді неодержаного доходу від врожаю 2016 року товарного соняшнику в кількості 67106,34 кг на суму 731459,11 грн. та ячменю в кількості 46295,2 кг на суму 217587,44 грн.,

- визнання права власності за СФГ Тритікум , як землекористувачем земельних ділянок, право власності на весь врожай пшениці 2017 року не менше 127821,6 кг на суму 671063,40 грн.

Відповідачі надали суду заперечення з яких видно, що з позовними вимогами не погоджуються та просять відмовити у задоволені позову.

Відповідно до ст. 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право оренди (суборенди) земельної ділянки є речовими правами, похідними від права власності.

Частиною 1 ст. 95 Земельного кодексу України встановлено права землекористувача, зокрема, на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Відповідно до досліджених судом першої інстанції доказів, позивач є землекористувачем спірних земельних ділянок, які зареєстровані належним чином у компетентних установах, що сторонами фактично не оспорюється та знайшло своє підтвердження під час судового розгляду.

Виходячи з вищевказаного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги щодо визнання права користування як наймача не підлягають повторному захисту, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що оформлення речових прав на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" .

Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).

Згідно зі ст. 1 вказаного Закону , у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до п. 2 Постанови пленуму ВСУ від 16.04.2004р. № Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ у порядку цивільного судочинства вирішенню підлягають категорії спорів, засновані на положеннях статей 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, зокрема, про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав; про вирішення майнових спорів, пов`язаних із земельними відносинами, в тому числі про відшкодування власникам і землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) визначених угідь, обмеженням їхніх прав або порушенням земельного законодавства.

Згідно ст.ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

В процесі розгляду справи доказів домовленості позивача з відповідачами про обмін земельних ділянок суду надано не було, тому суд першої інстанції вірно зазначив, що Постанова КМУ від 19 квітня 1993 року №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" регулює інші відносини, а саме визначає порядок відшкодування збитків, зокрема при тимчасовому зайнятті земельних ділянок з дозволу або за згодою землекористувача. У такому разі збитки визначаються комісіями, створеними районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад, або за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями. Задовольнити вимоги позивача добровільно відповідач відмовляється. Отже, при самовільному зайнятті земельних ділянок, зокрема при розгляді цієї справи, цей порядок не застосовується.

Під час розгляду справи позивач зробив та надав суду розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, згідно Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. № 963., яка склала за 2018-2017 роки суму 102796,14 грн. Однак при цьому позивач зазначив, що розмір шкоди, розрахованої за цією Методикою не відтворює фактично завданої СФГ Тритікум шкоди, а тому не може бути використаний при розгляді цієї справи.

Розмір збитків, заподіяної СФГ Тритікум внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинен розраховуватись згідно з Методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 .

Отже, розмір шкоди, заподіяної СФГ Тритікум внаслідок самовільного зайняття гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок в 2016 році загальною площею 43,7654 га становить: 43,7654 х 728 грн. х 1 х 3,3 х 1,756 х 1,249 х 1,2 = 102796,14 грн.

Позивач надав розрахунок збитків за 2017 рік, суд, відповідно до ст. 13 ЦПК України розглянув позов в межах позовних вимог, позивач суд не просив стягнути збитки за 2017 рік, тому суд взяв за основу розрахунок за 2016 рік.

З огляду на правовідносини сторін суд першої інстанції вірно вважав, що факт самовільного зайняття земельних ділянок частково в 2016 році загальною площею 43,7654 га та в 2017 році площею 31,3554 га встановлений. Тому вимога позивача щодо припинення самовільних дій, що порушують права СФГ Тритікум як землекористувача (орендаря) та повернення з незаконного володіння відповідачів земельних ділянок № 3,4,6,7,8,12,13,14,17,18,20 сільськогосподарського призначення, розташованих на масиві № 33 на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області відповідно до ст.. 212 ЗК України дійсно підлягає задоволенню.

Дійсно, вимоги позивача щодо визнання права власності на весь врожай пшениці 2017 року задоволенню не підлягає, так як позивачем не зазначено родові ознаки пшениці - її сорт, клас у відповідності до ч. 2 ст. 184 ЦК України, як не підлягає задоволенню вимоги про визнання права СФГ Тритікум на користування земельними ділянками як наймача (орендаря), так як це право підтверджено державною реєстрацією речових прав і додатково судом такого підтвердження непотрібно.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Що стосується доводів апеляційних скарг.

Скаржники в своїх апеляційних скаргах не довели обставини, на які посилалися як на підставу своїх апеляційних скарг.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу правомірності проведення ними будь-яких сільськогосподарських робіт на спірних земельних ділянках, а тому суд першої інстанції правильно визнав їх дії по обробці та збиранню врожаю як самовільне зайняття земель.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач також не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу правомірності проведення ним будь-яких сільськогосподарських робіт на спірних земельних ділянках до 2016 року . Як було заявлено представником позивача в суді апеляційної інстанції, позивач користувався цими ділянками з початку 2000-х років.

В той же час колегія суддів також не може в повній мірі погодитися з доводами апеляційної скарги позивача про те, що вони правомірно володіли та користувались спірними земельними ділянками з початку 2016 року.

Так, в матеріалах справи містяться договори оренди спірних ділянок, які були складені у двох варіантах.

У першому варіанті - договорів оренди земельних ділянок №№ 17, 18, 13 та 14, 12, 8 (т.1 а.с. 14, 17, 37, 41, 45) в п.п. 3.6 зазначено, що орендна плата обчислюється починаючи з дати державної реєстрації Договору . В п. 7.1 вказано, що Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення Сторонами домовленості з усіх істотних умов, підписання його Сторонами та державної реєстрації .

При цьому державну реєстрацію Договору щодо :

- земельної ділянки під № 17 проведено 19.04.2017р. ,

- земельної ділянки під № 18 проведено 19.04.2017р. ,

- земельної ділянки під № 13 та 14 проведено 16.08.2016р. ),

- земельної ділянки під № 12 проведено 16.08.2016р. ),

- земельної ділянки під № 8 проведено 03.10.2016р. ),

У другому варіанті - договорів оренди земельних ділянок №№ 6, 7, 20, 3, 4 (т.1 а.с.20, 26, 31, 49, 54) в пунктах: 6 зазначено, що Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення Сторонами домовленості з усіх істотних умов, підписання його Сторонами та державної реєстрації ; п.п. 18(19) зазначено, що Земельна ділянка за цим Договором вважається переданою Орендодавцем Орендареві з моменту державної реєстрації права оренди ; п.п. 47(48) зазначено, що Цей Договір набирає чинності з моменту його укладання (підписання). Право оренди на підставі цього Договору виникає з моменту державної реєстрації цього права . .

При цьому державну реєстрацію Договору щодо :

- земельної ділянки під № 6 проведено 07.10.2016р. ),

- земельної ділянки під № 7 проведено 03.10.2016р. ),

- земельної ділянки під № 20 проведено 07.10.2016р. ),

- земельної ділянки під № 3 проведено 07.10.2016р. ),

- земельної ділянки під № 4 проведено 07.10.2016р. )

Тому вимоги позивача про задоволення позовних вимог в повному обсязі не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються наведеними вище пунктами договорів щодо часу передачі спірних земельних ділянок та виникнення права на оренду цих ділянок.

Таким чином твердження апелянтів в апеляційних скаргах про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують наведені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд ,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу голови Селянського (фермерського) господарства Тритікум залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 грудня 2019 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дрішлюк

П.М. Черевко