Рішення

від 24.12.2019 по справі 381/3452/19

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/1374/19

381/3452/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Соловей Г.В.,

з участю секретаря Момот Л.С.,

за участю відповідача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Фастів Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Центральної Філії Приватного Акціонерного товариства Українська пожежно-страхова компанія до ОСОБА_1 про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням за договором добровільного майнового страхування наземних транспортних засобів,-

ВСТАНОВИВ:

17.09.2019 року позивач Центральна Філія ПАТ УПСК звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням за договором добровільного майнового страхування наземних транспортних засобів посилаючись на те, що 26.01.2016 року між позивачем та ТзОВ Абрісо ЮА був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого виступаю майнові інтереси ТОВ Абрісо ЮА повязані з володінням, експлуатацією і розпорядженням автомобіля Renault . 03.11.2016 року відбулася ДТП за участю застрахованого автомобіля та автомобіля Volkswagen Passat , яким керував відповідач, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Винним в ДТП за рішенням суду, визнано ОСОБА_1 ПрАТ УПСК виплатило власнику т/з страхове відшкодування у розмірі 17628,20 грн. При зверненні позивача до страховика відповідача,ПАТ НАСК Оранта відшкодувало позивачу матеріальний збиток лише на суму 4235,94 грн. Відповідач в добровільному порядку різницю між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням не відшкодував, що змусило страхову компанію звернутися з даним позовом до суду

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15.10.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

В судове засідання представник позивача не зявився, електронною поштою суду направив клопотання в якому просив позовні вимоги задовольнити, справу розглянути без участі представника позивача за наявними матеріалами.

В судовому засіданні відповідач та його представник позовні вимоги не визнали та просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

При розгляді справи судом встановлено, що 26.01.2016 року між ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія - позивачем по справі та ТзОВ «Абрісо ЮА» було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу (Автокаско) № АЗ 047/000/160000029. Предметом страхування за Договором страхування виступають майнові інтереси ТзОВ Абрісо ЮА , пов`язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням транспортним засобом Renault Duster , д.н.з НОМЕР_1 , від страхових ризиків, а саме - дорожньо-транспортної пригоди, протиправних дій третіх осіб, інших випадкових подій, викрадення.

03.11.2016 року о 09:05 год. у м. Києві по площі Перемоги, 1, ОСОБА_1 керуючи автомобілем Volkswagen Passat , д.н.з НОМЕР_2 , не надав перевагу в русі автомобілю марки Renault Duster , д.н.з НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10.01.2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В результаті вказаного ДТП, був пошкоджений автомобіль Renault Duster , д.н.з НОМЕР_1 .

03.11.2016 року ТОВ Абрісо ЮА звернулися з повідомленням за вх. № 72 до ЦФ ПрАТ УПСК про страховий випадок, що стався 03.11.2016 року.

21.12.2016 року ТОВ Абрісо ЮА , звернулися з заявою за вх. № 86 до ЦФ ПрАТ УПСК про виплату страхового відшкодування.

Згідно страхового акту № 349/16 від 20.01.2017 року за страховим випадком у відповідності з Договором страхування транспортного засобу № АЗ 047/000/160000029 від 26.01.2016 року вартість відновлювального ремонту, без урахування фізичного зносу деталей автомобіля марки Renault Duster , д.н.з НОМЕР_1 , згідно рахунку № НОМЕР_3 від 17.11.2016 року, який складений ТзОВ Автогарант Моторс , становить 17628,20 грн.

20.01.2017 року позивач ЦФ ПРАТ УПСК , здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 17628,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1163 від 20.01.2017 року.

В ході розгляду матеріалів, що стосувалися страхового випадку ЦФ ПрАТ «УПСК» було встановлено, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована в ПАТ НАСК «Оранта» згідно полісу серії АЕ 5061979 від 15.12.2015 року.

В результаті чого позивач звернувся до ПАТ НАСК «Оранта» з вимогою про відшкодування матеріального збитку. В свою чергу ПАТ НАСК «Оранта» здійснила розрахунок страхового відшкодування і здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 4235,94 грн.

Після чого Листом-претензією № 104 від 16.05.2018 року позивач звенувся до відповідача та повідомив про відшкодування в добровільному порядку різницю мж фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням. Відповідачем не було здійснено виплату.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилається на ст.993 Цивільного Кодексу України та ст.27 Закону України, «Про страхування» та зазначає, о до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник, або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів").

За змістом Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

21.12.2016 року ТОВ Абрісо ЮА , звернулися з заявою до ЦФ ПрАТ УПСК про виплату страхового відшкодування.

За результатами розгляду матеріалів страхової справи було складено Страховий акт № 349/16 від 20.01.2017 року за страховим випадком та встановлено вартість відновлювального ремонту, без урахування фізичного зносу деталей автомобіля марки Renault Duster , д.н.з НОМЕР_1 , згідно рахунку № НОМЕР_3 від 17.11.2016 року, який складений ТзОВ Автогарант Моторс ,у розмірі 17628,20 грн. та здійснено виплату цього страхового відшкодування.

Позивач просить суд стягнути з відповідача різницю мж фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням,а саме суму 13392,00 грн. яку він розрахував наступним чином: 17 628,20 грн. (фактична сума спричинених збитків) - 4235,94 грн. (сплачене страхове відшкодування) = 13392,00 грн (залишок невідшкодованої шкоди).

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до вимог п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням транспортних засобів, а згідно з ч. 2 цієї статті, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується виною особою.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За змістом ст. 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_9 України бід 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , якщо для відновлена попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли: деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації, Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року за № 4 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки , розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1137 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови. що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 ЦК України , з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак спеціальні норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або Моторно-транспортне страхову бюро України не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Враховуючи наведене, у справі, що розглядається, у відповідача, у зв`язку з настанням страхового випадку (ДТП), виник обов`язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50000,00 грн.) і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв`язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

Порядок оцінки шкоди, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, визначено методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджено Наказом Міністерства юстиції України, Фонду Державного майна України 24.11.2003 №142/5/2092 (в редакції наказу від 24.07.2009 №1335/5/1159).

Відповідно до п. 7.38. зазначеної Методики, значення Коефіцієнту фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме Страхового Акту № 349/16 від 20.01.2017р.вартість відновлюваного ремонту було розраховано без урахуванням коефіцієнту зносу деталей.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Крім того у порядку суброгації, яка виникає на підставі закону - ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону України «Про страхування» , страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Тому, якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред`явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

При суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Таким чином, розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не вправі вимагати від заподіювача шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику з порушенням умов договору страхування. Якщо розрахунок здійснювався за іншими правилами, ніж зазначено в договорі страхування, то при визначенні розміру вимоги страховика, який підлягає задоволенню, до заподіювача шкоди із суми, виплаченої страховиком страхувальнику, виключається виплата, не передбачена договором.

Слід зазначити, що у порядку суброгації страховик не має права вимагати відшкодування вартості експертизи у зв`язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням, а спрямовані на визначення розміру збитків. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, яка відповідальна за спричинену шкоду.

Крім того, особа, відповідальна за збитки, відшкодовані у результаті страхування, не відповідає за прострочення, яке допустив страховик. Таким чином, страхувальник не має права вимагати від особи, відповідальної за шкоду, сплати процентів за прострочення страховика, який несвоєчасно виплатив відшкодування. Тому таке право не може перейти в порядок суброгації. Проценти виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним власного зобов`язання перед страхувальником і не можуть бути стягнуті у порядку суброгації.

Керуючись, ст. 4,11,12,13,76-81,89,141,265,268 ЦПК України, на підставі ст.993,1187,1191,1194 ЦК України, ст.27 Закону України «Про страхування» , суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Центральної Філії Приватного Акціонерного товариства Українська пожежно-страхова компанія , код ЄДРПОУ 33257911, місцезнах.: м. Київ, вул. Кирилівська, 40 до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстр.: АДРЕСА_1 про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням за договором добровільного майнового страхування наземних транспортних засобів відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі через суд першої інстанції апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.12.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Г.В.Соловей