Рішення

від 20.12.2019 по справі 433/1893/19

ТРОЇЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Троїцький районний суд Луганської області

Справа № 433/1893/19

Провадження №2/433/862/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2019 року

Троїцький районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Суського О.І.,

за участю секретаря судового засідання Нехаєва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Троїцьке цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Троїцької районної державної адміністрації Луганської області, про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон та проїзд через лінію зіткнення, оформлення документів для виїзду за кордон за межі України та перетину лінії зіткнення дитини без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з вказаним позовом звернулась позивач, в обгрунтування якого зазначила, що 06.02.2010 вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 18.08.2015 шлюб між ними розірвано. Від вказаного шлюбу вони мають дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На протязі останніх п`яти років сімейне життя між ними поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Відповідач самоусунувся від участі у вихованні дитини, матеріального забезпечення та виконання своїх батьківських обов`язків. До теперішнього часу вони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини. Зараз дитина мешкає разом з нею, вона виховує її самостійно. Дитина відвідує школу та різні гуртки. Вона постійно слідкує за станом її здоров`я , розвитком, виховує та піклується про неї. Крім того, для того, щоб відвідувати родичів, оздоровлювати дитину, виникла необхідність виїхати за межі України разом з дитиною. Відповідач добровільно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон. На підставі викладеного, просить визначити місце проживання дитини разом з нею, надати дозвіл дитині на тимчасові неодноразові поїздки за межі України, а також через лінію розмежування в зону проведення ООС на території Луганської та Донецької областей, до Російської Федерації, Єгипту, Туреччини, країн Шенгенської зони разом з нею без згоди та супроводу батька до досягнення дитиною 16 років, та надати їй дозвіл на виготовлення документів для виїзду за межі України неповнолітньої доньки.

Позивач у судове засідання не з`явилась. Про дату та час судових засідань була повідомлена належним чином. Суду надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, шляхом розміщення повісток про виклик на офіційному веб-порталі Судова влада України та сторінці Троїцького районного суду Луганської області. Причини неявки суду відповідач не повідомив. Заперечень на позов ним надано не було.

Третя особа - Служба у справах дітей Троїцької районної державної адміністрації Луганської області, в судове засідання свого представника не направили. Суду надали заяву про розгляд справи без їх участі.

Судом винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши надані письмові докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Згідно ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 18.08.2015 розірвано (а.с. 11).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.06.2011 року, позивач та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Відповідно до положень статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із ч.1 ст.151СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У відповідності до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст.160 СК України встановлено, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

При цьому частина 1 статті 161СК України встановлює, що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ст.19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування подає до суду висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Крім того, відповідно до п.72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою КМУ від 24.09.2008 року № 866, для розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини, служба у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками, вивчається ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків та особиста прихильність дитини до кожного з них, відвідує їх за місцем проживання, про що складає відповідний акт обстеження та складає висновок.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, а саме те, що мати дитини займає значну роль у житті дитини, яка проживає з нею з народження, враховуючи перш за все інтереси малолітньої дитини та відокремлення дитини від матері буде суперечити інтересам дитини, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю підлягають задоволенню.

Щодо заявленої вимоги про надання дозволу дитині на тимчасовий виїзд за кордон та проїзд через лінію зіткнення без згоди та супроводу батька, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Постановою Верховної Ради № 789-ХІІ від 27.02.1991 р.) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини, а у статті 18 даної Конвенції зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 4 Конвенції Про контакт з дітьми від 15 травня 2003р., яка ратифікована Україною Законом №166-V від 20.09.2006 та набрала чинності для України з 1 квітня 2007р. зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.

У відповідності до вимог статті 7 Сімейного кодексу України, дитині має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За змістом положень статей 141, 150-152, 155, 157 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані забезпечити дитині належні виховання, розвиток, матеріальне забезпечення. За загальним правилом питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Положеннями частини 3 статті 11 Закону України Про охорону дитинства закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 3 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року №3857-XII регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до частини 1 статті 1 даного Закону громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Згідно з пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з`ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду.

При цьому, відмовити у наданні такого права суд може тільки у тому випадку, якщо таке рішення шкодить найвищим інтересам дитини.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише визначено певний порядок її виїзду за згодою батьків або з дозволу суду за відсутності згоди одного з батьків.

Разом з тим, сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду свідчить про відсутність згоди батька на надання дозволу на виїзд дитини за кордон.

Як вбачається з позовної заяви позивач просила надати дозвіл дитині на тимчасові неодноразові поїздки за межі України, а також через лінію розмежування в зону проведення ООС на території Луганської та Донецької областей, до Російської Федерації, Єгипту, Туреччини, країн Шенгенської зони разом з нею без згоди та супроводу батька до досягнення дитиною 16 років.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про надання дозволу дитині на тимчасові неодноразові поїздки за межі України, а також через лінію розмежування в зону проведення ООС на території Луганської та Донецької областей, до Російської Федерації, Єгипту, Туреччини, країн Шенгенської зони разом з позивачем ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до досягнення дитиною 16 років підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо надання дозволу на оформлення проїзних документів для виїзду дитини за кордон без дозволу батька, суд виходить з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України № 152 від 7 травня 2014 року затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі Порядок).

Згідно з підпунктом 2 пункту 7 Порядку, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються:

2) особі, яка не досягла 16-річного віку: - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа.

Батьки ОСОБА_3 : батько - ОСОБА_2 та мати - ОСОБА_1 у шлюбі між собою не перебувають. Оформлення та видача паспорта для виїзду за кордон ОСОБА_3 має здійснюватися лише на підставі заяви-анкети мами - ОСОБА_1 , з якою проживає дитина. Отримання згоди відповідача на оформлення такої заяви-анкети закон не потребує, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. 11 Закону України Про охорону дитинства , ЗУ "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року №3857-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", 7, 19, 141, 151, 153, 160, 161 СК України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76, 81, 247, 258, 263-265, 268, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа: Служба у справах дітей Троїцької районної державної адміністрації Луганської області (пр. Перемоги, б. 60, смт. Троїцьке Луганської області, ЄДРПОУ 33540285), про визначення місця проживання дитини, надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон та проїзд через лінію зіткнення, оформлення документів для виїзду за кордон за межі України та перетину лінії зіткнення дитини без згоди батька - задовольнити частково.

Визначити місце проживання дитини: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Надати дозвіл ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянці України, на тимчасові неодноразові поїздки за межі держави Україна, а також через лінію розмежування в зону проведення операції об`єднаних сил на території Луганської та Донецької областей, до Російської Федерації, Республіки Єгипет, Турецької Республіки, країн Шенгенської зони, у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, яка буде забезпечувати проїзд, перебування за кордоном та повернення в Україну її неповнолітньої доньки, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, з дня набрання законної сили рішенням суду до досягнення дитиною 16-річного віку.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення із урахуванням п.п 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Суський

20.12.19

26.11.19