ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
26 грудня 2019 року справа №826/4725/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Експрес-Механізація" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Експрес-Механізація") доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС) провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 листопада 2017 року №00008901402 В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, виходячи з того, що господарські операції із контрагентом ТОВ "Будімперія Груп" підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "Експрес-Механізація" дотримано передбачені законодавством умови для формування податкового кредиту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4725/18 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у письмовому запереченні проти позову вказав про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем під час проведення перевірки було використано документи, які не стосуються фінансово-господарської діяльності позивача та не можуть підтвердити або спростувати факт порушення позивачем податкового законодавства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року за клопотанням позивача адміністративну справу №826/4725/18 призначено до розгляду у судовому засіданні.
В судове засіданні 11 березня 2019 року представники сторін не з`явилися, позивач подав клопотання про розгляд справи за його відсутності; на підставі частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 30 листопада 2017 року №00008901402 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 та пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ "Експрес-Механізація" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 89 435,00 грн., у тому числі за основним платежем на 71 548,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 887,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 17 жовтня 2018 року №415/26-15-14-02-05/37553240 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Експрес-Механізація" (код 37553240) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Будімперія Груп" (код 40048252) за період з 01.11.2015 по 30.11.2015, та з 01.12.2015 по 31.12.2015" (далі по тексту - акт перевірки) з урахуванням розгляду заперечень на акт перевірки, які рішенням ГУ ДФС від 27 листопада 2018 року №38458/10/26-15-14-02-05 залишено без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.
У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 71 548,00 грн., в тому числі по періодах: листопад 2015 року - 38 672,00 грн., грудень 2015 року - 32 876,00 грн.
Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ТОВ "Будімперія Груп" послуг у зв`язку наявністю відкритого кримінального провадження за статтею 205 Кримінального кодексу України; підтвердження засновником ТОВ "Будімперія Груп" факту реєстрації за грошову винагороду; не підтвердження поставки послуг по ланцюгу постачання, відсутність придбання ідентифікації товару, невідповідність номенклатури придбаних та реалізованих ТМЦ та послуг; в ході перевірки не являється можливим підтвердити факт реального одержання позивачем відповідного обсягу наданих послуг від ТОВ "Будімперія Груп".
За результатами розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення від 30 листопада 2017 року №00008901402 рішенням ДФС України від 16 лютого 2018 року №5678/6/99-99-11-01-02-25 зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентом - ТОВ "Будімперія Груп"; мету придбання та обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.
Позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Будімперія Груп" долучено до матеріалів справи наступні копії: договору від 23 листопада 2015 року №52/11 на виконання ТОВ "Будімперія Груп" монтажу-демонтажу, підвищення, ремонтних та налагоджувальних робіт баштових кранів з додатком; договорів суборенди будівельної техніки від 02 листопада 2015 року №53/11, №54/11, №55/11 на передачу позивачу від ТОВ "Будімперія Груп" в строкове платне користування будівельної техніки (кранів, бортового автомобіля) з додатками, актами прийому-передачі, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); договір про відступлення права вимоги від 03 грудня 2015 року №56/12/, яким ТОВ "Будімперія Груп" відступило право вимоги до позивача ТОВ "Ньютек Груп" згідно договорів від 02 листопада 2015 року №53/11, №54/11, №55/11 та лист-повідомлення від 30 грудня 2015 року від ТОВ "Ньютек Груп" про відсутність у позивача зобов`язань станом на 01 січня 2016 року; податкові накладні на загальну суму 429 286,00 грн.
Оплата за товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого позивачем долучено виписки по рахункам з відмітками банку.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу податкового кредиту відповідного періоду не є безумовною підставою його формування у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких письмових доказів на підтвердження подальшого використання у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "Будімперія Груп" послуг та використання орендованої техніки, як і відсутні докази наявності у позивача права на ї використання в межах здійснення власної господарської діяльності.
Суд також відхиляє надані позивачем разом із позовною заявою документи в якості доказів через не засвідчення їх в установленому порядку.
Так, згідно з частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частина четверта статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року №55, згідно з якими: відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи; перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації; Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ; відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.
Таким чином, копії письмових доказів, наявні у справі, мають бути належним чином засвідченими.
Проте, суд звертає увагу, що надані відповідачем ксерокопії первинних документів не засвідчені в установленому порядку та не містять будь-яких відміток про засвідчення копії документа, зокрема "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ "Будімперія Груп" носять реальний характер, а придбані послуги використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.
Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує, що висновки акта перевірки про наявність відкритого кримінального провадження, підтвердження засновником ТОВ "Будімперія Груп" факту реєстрації за грошову винагороду, не підтвердження поставки послуг по ланцюгу постачання, відсутність придбання ідентифікації товару, невідповідність номенклатури придбаних та реалізованих ТМЦ та послуг; в ході перевірки не являється можливим підтвердити факт реального одержання позивачем відповідного обсягу наданих послуг від ТОВ "Будімперія Груп" є безпідставними, однак, зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов`язаності придбаних послуг із господарською діяльністю.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 30 листопада 2017 року №0000891402 документально та нормативно не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Експрес-Механізація" не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрес-Механізація" відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес-Механізація" (02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, 19; ідентифікаційний код 37553240);
Головне управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 3/19; ідентифікаційний код 39292197).
Суддя В.А. Кузьменко
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 26.12.2019 |
Оприлюднено | 02.01.2020 |
Номер документу | 86700489 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Кузьменко В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні