Постанова

від 19.12.2019 по справі 500/1943/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10946/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Большакової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Волошин М.М.,

представника відповідача Кущик А.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 500/1943/19 (рішення ухвалено в м. Тернополі, головуючий суддя Мартиць О.І., повне судове рішення складено 30.09.2019) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення,,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 21.08.2019 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.05.2019 за №0124912-5408-1915, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості" у сумі 100889,58 грн. за 2018 рік.

В обґрунтування позову зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення за №0124912-5408-1915 від 22.05.2019 є протиправним та підлягає скасуванню, так як положення податкового законодавства свідчать про наявність правової підстави для застосування до об`єкта нерухомого майна, яким він володіє пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки на його думку положення податкового законодавства свідчать про наявність правової підстави для застосування до об`єкта нерухомого майна, яким він володіє пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, представника відповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 №073334 позивач ОСОБА_1 21.02.1994 зареєстрований виконавчим комітетом Тернопільської ради, як фізична особа-підприємець, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 26460170000006421.

Згідно з даними із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців фізична особа - підприємець ОСОБА_1 знаходиться на обліку в органах Міндоходів з 17.03.1994, номер взяття на облік 3687.

Видами діяльності зазначено: Код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; Код КВЕД 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва (основний); Код КВЕД 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу; Код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; Код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; Код КВЕД 47.73; Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; Код КВЕД 42.11 Будівництво доріг і автострад.

Відповідно до даних Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №171700450 від 25.06.2019 ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, цеху по виготовленню дрібноштучних будівельних матеріалів, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , опис об`єкта: загальна площа 2709,9 кв. м., матеріали стін: метал, бетон, Опис: Класифікація будівель та споруд згідно державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 - 1251.8, земельна ділянка місця розташування: 6110100000:11:001:0068, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, загальна площа земельної ділянки 1,1677 га.

22.05.2019 Головним управлінням ДФС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення рішення №0124912-5408-1915, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 в розмірі 100889,58 грн.

02.07.2019 позивач звернувся до Головного управління ДФС у Тернопільській області із заявою за №10/19, в якій просив скасувати нарахування податку на нерухоме майно нежитлової нерухомості за 2018 рік в сумі 100889,58 грн. та анулювати податкове повідомлення - рішення від 22.05.2019 за №0124912-5408-1915.

16.08.2019 листом №3756/6-5/19-00-54-08/21551 Головне управління ДФС у Тернопільській області повідомило позивача про відсутність підстав для проведення перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення, а пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт є підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і , на відміну від пункту є . Більше того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ( д ), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ( е ), сільськогосподарський товаровиробник ( ж ), громадські організації інвалідів та їх підприємства ( з ), релігійні організації ( и )), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ( ґ ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ( і ), будівлі промисловості ( є ) тощо).

Аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств .

При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься, в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості .

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості , який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості , 1251.2 - Будівлі підприємств чорної металургії , 1251.3 - Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості , 1251.4 - Будівлі підприємств легкої промисловості , 1251.5 - Будівлі підприємств харчової промисловості , 1251.6 - Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості , 1251.7 - Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості , 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості , 1251.9 - Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне .

В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо.

Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Відповідно до статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведене дає підстави здійснити висновок, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Вказана правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 819/818/17, у постанові від 15 травня 2018 року у справі №806/2461/17.

Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем застосовано до позивача ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік в розмірі 100889,58 грн.

Як передбачено підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Тобто, з наведених норм слідує, що будівлі промисловості не є об`єктами оподаткування коли вони перебувають у власності промислових підприємств.

Однак, нежитлова будівля, а саме: цех по виготовленню дрібноштучних будівельних матеріалів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 г належить ОСОБА_1 на праві власності, відтак, в даному випадку неможливе застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Таким чином вірним є висновок суду попередньої інстанції про те, що застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Крім цього, згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 500/1943/19- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. М. Багрій О. О. Большакова Повне судове рішення складено 26.12.2019