Постанова

від 26.12.2019 по справі 460/1971/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10450/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Большакової О.О.,

за участю секретаря судового засідання Болюк Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу члена релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Велика Городниця Млинівського району ОСОБА_1 на ухвалу судді Рівненського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі № 460/1971/19 (ухвала постановлена в м. Рівне, суддею Дудар О.М., повну ухвалу складено 23.08.2019) за адміністративним позовом члена релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Велика Городниця Млинівського району ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування розпорядження, рішення, записів,

в с т а н о в и в:

Член релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Велика Городниця Млинівського району ОСОБА_1 20.08.2019 звернулася в суд із адміністративним позовом до Рівненської обласної державної адміністрації, державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича, в якому просила:

-визнати протиправними дії Рівненської обласної державної адміністрації щодо проведення реєстрації змін до статуту релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с.Велика Городниця Млинівського району (ідентифікаційний код 22585998, 35182, Рівненська область, Млинівський район, село Велика Городниця, вул.Центральна, будинок 30А) шляхом реєстрації статуту релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с.Велика Городниця Млинівського району в новій редакції;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції" від 26.03.2019 №255 стосовно реєстрації статуту релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с.Велика Городниця Млинівського району (ідентифікаційний код 22585998, 35182, Рівненська область, Млинівський район, село Велика Городниця, вул.Центральна, будинок 30А) в новій редакції з новою юридичною назвою;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Кир`янчука Олега Богдановича про державну реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи - релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с.Велика Городниця Млинівського району (ідентифікаційний код 22585998, 35182, Рівненська область, Млинівський район, село Велика Городниця, вул.Центральна, будинок 30А), на підставі якого внесено записи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.03.2019 №15991050007000571 та №15991070008000571;

- визнати протиправними та скасувати записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.03.2019 №15991050007000571 та №15991070008000571, що внесений державним реєстратором Кир`янчуком Олегом Богдановичем щодо державної реєстрації внесення змін до установчих документів юридичної особи - релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с.Велика Городниця Млинівського району (ідентифікаційний код 22585998, 35182, Рівненська область, Млинівський район, село Велика Городниця, вул.Центральна, будинок 30А).

Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції член релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Велика Городниця Млинівського району ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження її розгляду до суду першої інстанції.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що предметом спору є саме порушення відповідачами положень Законів України, якими регулюється порядок внесення змін і доповнень Статутних документів юридичної особи - Релігійної громади Свято - Різдво - Богородичної парафії Рівненської Єпархії Української православної Церкви с. Велика Городниця Млинівського району, на підставі яких прийняті оскаржуване розпорядження та рішення державного реєстратора.

Такі обставини належать до сфери публічно-правових відносин, оскільки випливають зі змісту повноважень суб`єктів владних повноважень, прийнятих з порушенням чинного законодавства.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року зупинено апеляційне провадження у розглядуваній справі, до набрання законної сили рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №910/8132/19.

Оскільки, судове рішення у справі №910/8132/19 набрало законної сили, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року поновлено апеляційне провадження у справі №460/1971/19.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» . Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом» .

Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: -хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або -хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або -хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

Натомість відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 55 ГК України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Разом з тим, суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон №987-ХІІ).

За змістом статті 7 Закону №987-ХІІ, релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону №987-ХІІ).

За правилами, встановленими статтею 12 Закону №987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону №987-ХІІ).

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.

За змістом позовної заяви, доводів апеляційної скарги, вимоги позивача про визнання, скасування розпорядження від 26.03.2019 №255 в частині реєстрації статуту релігійної громади та скасування рішення про реєстрацію, подані на захист релігійних прав позивача, як учасника релігійної громади.

Отже, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини 21 першої статті 14, частини другої статті 15 Закону №987-ХІІ, тобто вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №910/8132/19 (провадження 12-165гс19).

Пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відкритті провадження у цій справі необхідно відмовити, оскільки розглядуваний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, суд першої інстанції у резолютивній частині роз`яснив, що спір має розглядатися за правилами господарського судочинства, що не відповідає обставинам справи, з огляду на що суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити ухвалу суду першої інстанції в частині визначення підсудності, за якою вона повинна розглядатись.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу члена релігійної громади Свято-Різдво-Богородичної парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Велика Городниця Млинівського району ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді Рівненського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі № 460/1971/19 змінити в частині визначення підсудності, зазначивши, що ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Д. М. Старунський судді В. М. Багрій О. О. Большакова