Рішення

від 24.12.2019 по справі 916/2955/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2955/18

Господарський суд Одеської області у складі: головуючий суддя Невінгловська Ю.М., суддя Гут С.Ф., суддя Цісельський О.В.,

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Піщанська І.В (на підставі довіреності);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Бурнасу" (68162, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Базар`янка, вул. Шевченка, буд. 37);

до відповідача: Приватного підприємства "Квадрис" (68554, Одеська обл., Тарутинський р-н, с. Малоярославець Перший, вул. Прикордонна, буд. 3);

про визнання недійсним пунктів договору

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 28.12.2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Перлина Бурнасу» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №3180/18) до відповідача - Приватного підприємства „Квадрис» , в якій просив суд визнати недійсним п.п.9.1.5 п.9.1 розділу 9 „Інші права та обов`язки Сторін» договору суборенди земельної ділянки площею 34 га, кадастровий номер 5124789400:01:002:0408, яка знаходиться на території Ярівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, зареєстрований 15.07.2015р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №10422149, укладеного 09.07.2015р. між ТОВ „Перлина Бурнасу» та ПП „Квадрис» ; визнати недійсними положення п.п.9.1.5 п.9.1 розділу 9 „Інші права та обов`язки Сторін» Договору суборенди земельної ділянки площею 25,23 га, кадастровий номер 512478900:01:002:0409, яка знаходиться на території Ярівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, зареєстрований 15.07.2015р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №10424406, укладеного 09.07.2015р. між ТОВ „Перлина Бурнасу» та ПП „Квадрис» ; визнати недійсним п. 6.3 розділу 6 „Права та обов`язки Орендодавця» договору оренди виноградників №1, укладеного 09.07.2015р. між ТОВ „Перлина Бурнасу» та ПП „Квадрис» ; визнати недійсним п.6.3 розділу 6 „Права та обов`язки Орендодавця» договору оренди виноградників №2, укладеного 09.07.2015р. між ТОВ„Перлина Бурнасу» та ПП „Квадрис» , а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 048,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на несправедливість спірних умов договору, неправомірність умов щодо розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку та зазначає, що положення договорів суборенди землі в цій частині суперечать вимогам ст. 8 Закону України „Про оренду землі» . Крім того, позивач наполягає, що договори суборенди землі та договори оренди виноградників у даному випадку є пов`язаними, оскільки користування виноградниками неможливе без наявності умов користування земельними ділянками, але зазначає, що правовідносини між сторонами за договорами оренди виноградників регулюються нормами цивільного законодавства і положення Закону України „Про оренду землі» у даному випадку не застосовуються. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що укладаючи договори суборенди землі та договори оренди виноградників ТОВ „Перлина Бурнасу» мало на меті вирощування і отримання врожаю винограду для подальшої його реалізації та отримання прибутку, що є основною метою діяльності товариства. Водночас, позивач звертає увагу суду також на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.02.2018р. у справі №916/849/17 щодо неможливості розірвання договору в односторонньому порядку. При цьому, правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст. 1, 8,13, 15 „Про оренду землі» , ст.ст. 15, 16, 203, 215, 217, 651, 653 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 02.01.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2955/18 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 25.01.2019 року.

Ухвалою суду від 25.01.2019 року підготовче засідання було відкладено, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 20.02.2019 року.

Ухвалою суду від 20.02.2019 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів. Крім того, даною хвалою суду підготовче засідання було відкладено, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 25.03.2019 року.

Ухвалою господарського суду від 25.03.2019р., за клопотанням позивача, справу №916/2955/18 було призначено до колегіального розгляду.

Ухвалою суду від 29.03.2019 року справу №916/2955/18 було прийнято до колегіального розгляду у складі: головуючий суддя Невінгловська Ю.М., судді: Літвінов С.В., Гут С.Ф. із призначенням повторного проведення підготовчого засідання на 23.04.2019 р.

Розпорядженням керівника апарату суду №181 від 23.04.2019 року, у зв`язку з перебуванням члена колегії судді Літвінов С.В. на лікарняному з 22.04.2019 року, було призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2955/18 для внесення змін до складу колегії суддів, за результатами якого справу №916/2955/18 було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Невінгловська Ю.М., судді: Гут С.Ф., Цісельський О.В.

Ухвалою суду від 24.04.2019р. справу №916/2955/18 прийнято до колегіального розгляду у складі: головуючий суддя Невінгловська Ю.М., судді: Гут С.Ф., Цісельський О.В. із призначенням повторного проведення підготовчого засідання на 20.05.2019 року.

22.04.2019 року Волков О.І. звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору до відповідачів: ТОВ „Перлина Бурнасу» та ПП „Квадрис» , в якій просив суд розірвати з дати його звернення до суду із позовом по цій справі: Договір суборенди земельної ділянки площею 34 га, кадастровий номер 5124789400:01:002:0408, яка знаходиться на території Ярівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, зареєстрований 15.07,2015 р. у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно за № 10422149 від 09.07.2015р, між ТОВ «Перлина Бурнасу» та ПП «Квадрис» ; Договір суборенди земельної ділянки площею 25,23 га, кадастровий номер 5124789400:01:002:0409, яка знаходиться на території Ярівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, зареєстрований 15.07.2015 р. у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно за № 10424406 від 09.07.2015р., між ТОВ «Перлина Бурнасу» та ПП «Квадрис» ; Договір оренди виноградників № 1 від 09.07.2015 р. між ТОВ «Перлина Бурнасу» та ПП «Квадрис» ; Договір оренди виноградників № 2 від 09.07.2015 р. між ТОВ «Перлина Бурнасу» та ПП «Квадрис» та визнати укладеними з дати мого звернення до суду із позовом по цій справі між ним та ПП «Квадрис» : Договору суборенди земельної ділянки площею 34 га, кадастровий номер 5124789400:01:002:0408 строком на 7 років з орендною платою 1 110,00 грн. за 1 га; Договору суборенди земельної ділянки площею 25,23 га, кадастровий номер 5124789400:01:002:0409 строком на 7 років з орендною платою 1 110,00 грн. за 1 га; Договору оренди виноградників площею.

Ухвалою суду від 25.04.2019р. у відкритті провадження у справі за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 вх. ГСОО №1175/19 було відмовлено.

У зв`язку із надходженням апеляційної скарги на ухвалу суду від 25.04.2019 року у справі №916/2955/18 за позовною заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_1 та необхідністю направлення до Південно-Західного апеляційного господарського суду усіх матеріалів справи, ухвалою суду від 10.05.2019 року провадження у справі №916/2955/18 було зупинено до перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 25.04.2019р. у справі №916/2955/18 в порядку апеляційного провадження.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2019 року, залишеною без змін Постановою Верховного суду від 16.08.2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 25 квітня 2019 року у справі №916/2955/18 - залишено без змін.

Враховуючи зазначені вище обставини, ухвалою суду від 15.10.2019 року провадження у справі № 916/2955/18 було поновлено та призначено проведення підготовчого засідання на 21.10.2019 року.

Ухвалою суду від 21.10.2019 року підготовче засідання було відкладено, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 15.11.2019 року.

Ухвалою суду від 15.11.2019 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 03.12.2019 року.

У судовому засіданні від 03.12.2019 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 24.12.2019 року.

У судовому засіданні від 24.12.2019 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду, які були отримані відповідачем про, що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових відправлень. При цьому, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заперечень щодо суті спору не надав, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними матеріалами справи відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 24.12.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 28.12.2019р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є визнання недійсними п.п.9.1.5 п.9.1 розділу 9 „Інші права та обов`язки Сторін» договорів суборенди земельної ділянки площею 34 га, кадастровий номер 5124789400:01:002:0408 та площею 25,23 га, кадастровий номер 512478900:01:002:0409 від 15.07.2015 року та п. 6.3 розділу 6 „Права та обов`язки Орендодавця» договорів оренди виноградників №1 та №2 від 09.07.2015р., які укладені між сторонами у справі, як таких, що суперечать положенням закону щодо одностороннього розірвання договорів.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом, презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду, з вимогою про визнання недійсним договору, його частини, зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Разом з тим, суд зазначає, що в силу приписів ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виходячи з роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як встановлено матеріалами справи (том І а.с.12-13, 15-16 з оборотом) 09.07.2015р. між ПП „Квадрис» (орендар) та ТОВ „Перлина Бурнасу» (суборендар) були укладені ідентичні за своїм змістом договори суборенди землі, які відрізняються між собою лише площами земельних ділянок, що передаються в суборенду та наявною на них площею виноградників: в одному договорі загальна площа земельної ділянки складає 34,0000 га, з яких площа виноградників - 29,12 га; в другому договорі загальна площа земельної ділянки складає 25,23 га, з яких площа виноградників - 16,84 га. Договорами передбачено, що багаторічні насадження виноградників належать на праві власності орендарю.

Відповідно до п.п. 1.1,1.2, 3.1 договорів суборенди землі, орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Ярівської сільської ради Тарутинського району Одеської області. Земельна ділянка надана орендарю в оренду на підставі договору оренди землі від 18.07.2008 року укладеного з Тарутинською районною держаною адміністрацією, який зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК» 18.07.2008 року. На укладення договору суборенди наявна письмова згода орендодавця землі від 08.06.2015 р. Договір укладено на сім років з дня підписання договору.

За умовами п.п. 9.1.5 п.9.1 розділу 9 „Інші права та обов`язки сторін» договорів суборенди землі, передбачено, що орендар має право на дострокове розірвання договору шляхом письмового повідомлення про це суборендаря за 30 діб до закінчення сільськогосподарського сезону відповідного року, але не раніше другого року використання землі.

Положеннями п. 12.1 договорів суборенди землі передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за згодою сторін, окрім випадків, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

Згідно п. 12.3 договорів, дія договору оренди припиняється, зокрема, за ініціативою будь-якої сторони договору; у разі припинення договору оренди виноградників від 09.07.2015 року.

Водночас умовами п. 12.4 договорів суборенди землі передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; за бажанням суборендаря з письмовим попередженням за 30 діб до дати розірвання договору; за бажанням орендаря з письмовим попередженням суборендаря за 30 діб до дати розірвання договору, але не раніш другого року використання землі; за рішенням суду.

Умовами п. 12.5 договорів суборенди землі визначено, що розірвання договору оренди землі допускається лише на умовах передбачених сторонами в цьому договорі.

Факт передачі відповідних земельних ділянок в суборендне користування позивача, на підставі укладених 09.07.2015 року договорів суборенди землі не заперечується жодною із сторін, що в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визнається судом.

При цьому, договори суборенди землі від 09.07.2015 року були зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права про що свідчать наявні в матеріалах справи витяги від 15.07.2015 р. за індексними номерами 40691218 та 40682187 (том І а.с. 14, 18 з оборотом).

Також, із матеріалів справи вбачається, що 09.07.2015 року між ПП „Квадрис» (орендодавець) та ТОВ „Перлина Бурнасу» (орендар) були укладені ідентичні за своїм змістом договори оренди виноградників №1 та №2, що відрізняються тільки площею виноградників, їх технічними характеристиками та сумою річної орендної плати, яка обліковується від площі виноградників.

Так, у п. 1.1 договорів оренди виноградників, зокрема, визначено, що об`єктом, що орендується за цим договором є: багаторічні насадження - виноградники технічних сортів.

За умовами п. 2.1 договорів оренди виноградників визначено, що об`єкт, що орендується буде використовуватись орендарем за цільовим призначенням з метою вирощування і отримання врожаю винограду (цільове призначення).

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договорів оренди виноградників, строк орендного користування об`єктом, що орендується складає: 7 років з дати підписання цього договору. Строк оренди за договором може бути змінений, а договір може бути припинений за погодженням сторін або за ініціативою однієї із сторін (орендодавця чи орендаря) цього договору за письмовим повідомленням за 30 діб до завершення поточного сезону сільськогосподарського року у якому здійснюється таке повідомлення, але не раніше другого року використання землі.

Положеннями п. 5.4 договорів оренди виноградників передбачено, що у випадку порушення термінів сплати орендної плати орендодавець має право достроково припинити цей договір шляхом письмового повідомлення про це орендодавця.

За змістом п. 6.3 розділу 6 „Права та обов`язки орендодавця» договорів оренди виноградників передбачено, що орендодавець має право припинити дію цього договору шляхом письмового повідомлення орендаря за 30 діб до завершення поточного сезону сільськогосподарського року у якому здійснюється таке повідомлення, але не раніше другого року використання землі.

У відповідності до умов п. 7.3 договорів оренди виноградників, орендар має право припинити дію цього договору шляхом письмового повідомлення орендодавця за 30 діб до завершення поточного сезону сільськогосподарського року у якому здійснюється таке повідомлення.

За умовами п. 10.1 договорі оренди виноградників, цей договір може бути розірвано або припинено достроково за взаємною згодою сторін або будь-якою із сторін, у порядку передбаченому цим договором шляхом письмового повідомлення, а також у інших випадках передбачених діючим законодавством України.

Умовами п. 12.1 договорів оренди виноградників встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 09.07.2022 року при повному виконанні сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договорів оренди виноградників ПП "Квадрис" за актами приймання-передачі від 09.07.2015 року передало, а ТОВ „Перлина Бурнасу» прийняло багаторічні насадження виноградники, що не заперечується жодною із сторін.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому, значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частин 1, 3 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України „Про оренду землі» ).

Як передбачено ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду землі» , строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 31 Закону України „Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Водночас, ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України визначено, що строк договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. 6 та ст. 627 Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо неможливості односторонньої відмови від виконання зобов`язань містяться і у ч. 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено загальне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Аналогічні за змістом положення щодо не допущення розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку, якщо інше не передбачено законом або цим договором містяться в положеннях ст. 31 Закону України „Про оренду землі» .

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Водночас із змісту статті 651 Цивільного кодексу України вбачається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим чинним земельним, господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Згідно з частинами 1 і 3 статті 291 Господарського кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

З огляду на наведене слід зазначити, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Так, як вище встановлено судом, спірними пунктами, а саме п.п. 9.1.5 п.9.1 розділу 9 „Інші права та обов`язки сторін» договорів суборенди землі та п. 6.3 розділу 6 „Права та обов`язки орендодавця» договорів оренди виноградників, сторони погодили право орендодавця припинити дію договорів шляхом письмового повідомлення орендаря за 30 діб до завершення поточного сезону сільськогосподарського року у якому здійснюється таке повідомлення, але не раніше другого року використання землі.

Таким чином, сторони за відповідними договорами врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії таких договорів, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 Цивільного кодексу України та статей 188, 291 Господарського кодексу України, а також положенням ст. 31 Закону України „Про оренду землі» .

За таких обставин господарський суд вважає, що погоджене сторонами умовами спірних пунктів право орендодавця припинити дію цього договору не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому правові підстави для визнання недійсними зазначених пунктів договорів у суду відсутні, в зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Разом з тим, суд критично відноситься до позиції позивача у даній справі щодо пов`язаності договорів суборенди землі та договорів оренди виноградників та необхідності визнання недійсними спірних пунктів договорів, з урахуванням наявності між сторонами спору у справі №916/689/18 та заявлення позивачем в межах вказаної справи зустрічного позову про внесення змін, зокрема, у спірні умови договорів, навіть у разі, що рішення суду у справі №916/689/18 наразі не набрало законної сили, адже вимоги про визнання недійсним умов договору та внесення змін у відповідні умови виключають одна одну.

При цьому, суд зазначає, що правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 13.02.2018 року по справі №916/849/17 не може бути застосована до правовідносин у даній справі, оскільки дана позиція стосується інших умов договору та стосується інших правовідносин сторін.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28 грудня 2019 р.

Головуючий суддя Ю.М. Невінгловська

Суддя С.Ф. Гут

Суддя О.В. Цісельський