Рішення

від 28.12.2019 по справі 922/3432/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3432/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дарвіна-20" (61002, м. Харків, вул. Дарвіна, буд. 20) про стягнення 4255,44 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дарвіна-20" про стягнення 4255,44 грн., з яких: пеня у розмірі 3411,39 грн., 3% річних у розмірі 259,85 грн., та інфляційні втрати у розмірі 584,20 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором постачання природного газу №2181/16-ТЕ-32 від 21.12.2015 в частині своєчасного здійснення оплати вартості газу.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається зі сплаченого судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.10.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі від 28.10.2019, яку було надіслано на адресу, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується інформацією з ЄДРПОУ стосовно Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дарвіна-20" 11.12.2019 повернулася на адресу суду без вручення адресату з довідкою відділення поштового зв`язку: "причини повернення: інші причини, що не дали змогу виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, а саме - адресат відсутній".

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до ст. 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 28.10.2019, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

З урахуванням наведеного, оскільки Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Дарвіна-20" не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.12.2015 між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Дарвіна-20" (споживач, відповідач у справі) було укладено договір № 2181/16-ТЕ-32 постачання природного газу (т.с. І а.с. 17-23), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. Договору).

Порядок та умови проведення розрахунків між сторонами закріплено в статті 6 договору. Так, згідно з 6.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 8.1, 8.2 договору).

31.12.2015 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу № 2181/16-ТЕ-32 від 21.12.2015 (т.с. І а.с. 24-25).

29.01.2016 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до договору постачання природного газу № 2181/16-ТЕ-32 від 21.12.2015, якою сторонами викладено п. 1.3. у наступній редакції: "за цим договором може бути поставлений газ власного видобудку (газ, видобутий на території України" та/або імпортований газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на митну територію України)". (т.с. І а.с. 26).

Розділ 12 Договору постачання природного газу № 2181/16-ТЕ-32 від 21.12.2015 передбачає, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підпису печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору останній передав за актами приймання-передачі: від 31.01.2016, від 29.02.2016 та від 31.03.2016 у власність відповідача природний газ на загальну суму 56318,42 грн., проте, відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення в загальному розмірі 4255,44 грн., з яких: пеня у розмірі 3411,39 грн., 3% річних у розмірі 259,85 грн., та інфляційні втрати у розмірі 584,20 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

В розумінні статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

До частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань. Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання з договору постачання, які регулюються законодавством про купівлю-продаж, згідно якого, в силу статті 655 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 526 ЦК України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частини 2 статті 193 ГК України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з умовами п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач свої зобов`язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо переданого газу від відповідача не надходило.

Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2016, від 29.02.2016 та від 31.03.2016 на загальну суму 56318,42 грн. (т.с. І а.с. 27-29).

Разом з тим, відповідач у визначений договором строк оплату за переданий природний газ здійснював з порушенням строків, зазначених у Договорі, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи випискою (операції по підприємству «Дарвіна-20 ОСББ» з 01.01.2016 по 31.08.2018) (т.с. І а.с. 31) та витягом з банківських виписок по рахунку позивача (т.с. І а.с. 32-34).

Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно, в порушення пункту 6.1 Договору, за яким остаточна оплата за газ мала здійснюватися до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, позивачем заявлено до стягнення 3411,39 грн. пені, 259,85 грн. 3% річних та 584,20 грн. інфляційних втрат.

Згідно з вимогами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений договорами строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 8.2 Договору, у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності до умов п. 8.2 договору.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з пункту 8.2 договору, приписів статті 231 ГК України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, є арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3411,39 грн. пені є обґрунтованими та арифметично вірними.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми» .

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 259,85 грн. та 584,20 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 259,85 грн. та 584,20 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не оспорено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, та власного розрахунку вказаних сум до суду не подано.

В силу статті 129 ГПК України, судові витрати, а також висновку суду про повне задоволення позову, понесені позивачем у зв`язку з оплатою судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 1921 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дарвіна-20" (61002, м. Харків, вул. Дарвіна, буд. 20, код ЄДРПОУ 39234507) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 3411,39 грн. пені; 259,85 грн. 3% річних; 584,20 грн. інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "28" грудня 2019 р.

Суддя Г.І. Сальнікова