Постанова

від 27.12.2019 по справі 444/2258/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/2258/17 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й.

Провадження № 22-ц/811/2221/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Куцика І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 31 травня 2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в позовом до ОСОБА_2 , третя особа Деревнянська сільська рада Жовківського району Львівської області, про заборону чинити перешкоди у володінні земельною ділянкою.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру. Сусідній землекористувач земельної ділянки АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 , частково загородила межу, у зв`язку з чим позивач немає можливості належним чином володіти належною йому на праві власності земельною ділянкою. Вважаючи, що даний спір зможе вирішити сільська рада, з відповідною заявою звернувся в Деревнянську сільську раду, однак його заява була залишена без розгляду, у зв`язку з чим змушений звернутися до суду за захистом своїх порущених прав.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 31 травня 2019 року у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про заборону користувачеві земельної ділянки АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 чинити перешкоди у володінні земельною ділянкою АДРЕСА_1 - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ввважає, що судом порушено вимоги ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства та ст. 265 ЦПК України. Апелянт вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки кадастровий номер 4622783100:01:007:0001, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, що їй належить саме ця земельна ділянка АДРЕСА_2 . Стверджує про те, що оскільки сільська рада не склала акт обстеження земельної ділянки АДРЕСА_2 , у нього відсутні докази порушення його прав. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким заборонити користувачеві земельної ділянки АДРЕСА_2 чинити перешкоди у володінні земельною ділянкою АДРЕСА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправних дій із сторони відповідача, належних та допустимих доказів на підтвердження порушення права позивача на користування земельною ділянкою, чинення перешкод позивачу у володінні земельною ділянкою АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, земельна ділянка, площею 0,2500 га., яка розташована в АДРЕСА_1 кадастровий №4622783100:01:007:003 належить на праві приватної власності позивачу, ОСОБА_1 , що підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку

Як вбачається із копії рішення Деревнянської сільської ради Жовківського району Львівської області VІІ- сесія VІІ демократичного скликання від 06.10.2016 року №8 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_2 вирішено 1) затвердити технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.2500 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Деревня №4622783100:01:007:0001 гр. ОСОБА_2 ; 2) передати безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки №4622783100:01:007:0001 гр. ОСОБА_2 ; 3) гр. ОСОБА_2 зареєструвати земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_2 , згідно чинного законодавства.

Згідно з Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка, яка розташована в АДРЕСА_2 кадастровий №4622783100:01:007:001, належить ОСОБА_2 .

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з наданої Жовківською державною нотаріальною конторою копії спадкової справи №619/2018, заведеної після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про спадкування звернувся ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту г ч.1 ст.91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ч.1,2 ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

У Постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року № 681/1039/15-ц висловлена правова позиція про те, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Як вбачається з матеріалів справи та безспірно встановлено судом першої інстанції, позивач і відповідач є власниками земельних ділянок, які межують між собою і знаходяться по АДРЕСА_2 , межі земельної ділянки між сторонами погоджені.

Нормами ст.81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм для користування.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користуванні.

У відповідності з ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст.158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно норм ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до роз`яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про те, позивачем не зазначено, які конкретно перешкоди у користуванні чи володінні земельною ділянкою чинить відповідач, та всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав чи законних інтересів, належних та допустимих доказів на підтвердження чинення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою, належною позивачу на праві власності.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що Деревнянська сільська рада Жовківського району Львівської області незаконно відмовила позивачу у складанні акту обстеження земельних ділянок, що перешкодило йому у наданні доказів на підтвердження чинення відповідачем перешкод у користуванні та володінні належною йому на праві власності земельною ділянкою, оскільки неправомірність відмови сільської ради у складанні акту обстеження земельних ділянок позивачем не оспорювалась.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 31 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанова складена 27.12.2019 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Крайник Н.П.

Цяцяк Р.П.