Постанова

від 27.12.2019 по справі 642/3550/17ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 642/3550/17

провадження № 61-40588св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Харківська міська рада, Департамент реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлаки І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2017 року звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_2 , просила визнати за нею право на приватизацію земельної ділянки, площею 0, 068 га, периметр 108, 60 м, відповідно до координат поворотних точок, зазначених у Відомості вираховування координат поворотних точок меж земельної ділянки, обчислення її площі у АДРЕСА_1 ; скасувати рішення 27 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 20 листопада 2013 року № 1325/13 Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0, 0755 га; повернути земельну ділянку, площею 0, 0755 га, кадастровий номер 6310137200:06:032:0002, що розташована у АДРЕСА_2 ; визнати відсутнім у ОСОБА_2 (код 39799317) права власності на земельну ділянку, площею 0, 0755 га, кадастровий номер 6310137200:06:032:0002, що розташована у АДРЕСА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень рішення державного реєстратора реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 22 березня 2016 року номер 28862544 на земельну ділянку, площею 0,0755 га, кадастровий номер 6310137200:06:032:0002, що розташована у АДРЕСА_2 .

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 серпня 2005 року на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка за зазначеною адресою була надана у користування попередньому власнику домоволодіння, ОСОБА_3 , спадкоємницею якої є ОСОБА_4 , а тому позивач є законним користувачем цієї земельної ділянки. Реалізуючи право на приватизацію земельної ділянки, їй стало відомо про перетинання цієї земельної ділянки із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2 . Позивач вважала, що рішення Харківської міської ради від 20 листопада 2013 року № 1325/13 Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , підлягає скасуванню, оскільки під час ухвалення цього рішення Харківської міською радою не враховано, що розроблена ОСОБА_2 технічна документація не відповідає фактичним межам земельної ділянки, яка знаходилася у користуванні ОСОБА_2 , суперечить межам земельних ділянок, зазначеним у документації користувачів суміжних земельних ділянок, та тим межам, які зазначені в інвентарній справі на домоволодіння АДРЕСА_2 , проекті землеустрою, розробленому Товариством з обмеженою відповідальністю Геокомплекс на земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровій документації міста Харкова. Крім того, зазначила, що у ОСОБА_2 відсутнє право власності на домоволодіння АДРЕСА_2 , оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року у справі № 2-3781/09 скасовано рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 липня 2009 року, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовлено.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Харківської міської ради, Департаменту реєстрації Харківської міської ради про визнання права на приватизацію земельної ділянки та скасування рішення Харківської міської ради від 20 листопада 2013 року в частині позовних вимог про скасування рішення Харківської міської ради від 20 листопада 2013 року.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року, що ухвалене за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Харківської міської ради, треті особи: Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції Харківської області, Головне управління Держземагентства у м. Харкові, про скасування рішення Харківської міської ради від 20 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні позову. Рішення набрало законної сили 27 травня 2015 року.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що підстави позовів є відмінними. На обґрунтування позовних вимог позивач як на одну із підстав позову посилається на рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року у справі № 2-3781/09, яким скасовано рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 липня 2009 року, яким визнано дійсним та укладеним договір від 29 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про передачу права власності на 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що право власності на домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення суду, який у подальшому приватизував земельну ділянку як власник. Разом з тим, відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року у справі № 642/9465/14-ц на обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на такі підстави: факт відсутності погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 із позивачами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ), які є сусідами суміжних домоволодінь під час її приватизації, що свідчить про незаконність приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 ; факт дійсного користування земельною ділянкою на правовій підставі позивачами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ) у тих розмірах, які визначені у технічній документації.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року та залишити в силі ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Заявник зазначає, що апеляційний суд під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував заперечення заявника, зокрема, що ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 червня 2016 року у справі № 642/9465/14-ц відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року, як на нововиявлену обставину ОСОБА_1 посилалася на рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року у справі № 2-3781/09. Зважаючи на наведене, заявник вважає, що підстави позовів у справі, що переглядається, та у справі № 642/9465/14-ц є тотожними, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначила, що підставами позовів є різні юридичні факти (підстави).

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимоги щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення передбачені у статті 263 ЦПК України, за якими судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги встановив, що на обґрунтування пред`явлених вимог позивач як на одну із підстав позову посилається на рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року у справі № 2-3781/09, яким скасовано рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 липня 2009 року. Зазначеним рішенням визнано дійсним та укладеним договір від 29 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про передачу права власності на 12/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 . Позивач зазначає, що право власності на домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення суду, який у подальшому приватизував земельну ділянку як власник. Разом з тим, відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року у справі № 642/9465/14-ц на обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на такі підстави: факт відсутності погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 із позивачами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ), які є сусідами суміжних домоволодінь під час її приватизації, що свідчить про незаконність приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 ; факт дійсного користування земельною ділянкою на правовій підставі позивачами ( ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ) у тих розмірах, які визначені у технічній документації.

Отже, підставою пред`явлення позову у справі № 642/9465/14-ц стало порушення процедури приватизації земельної ділянки (факт відсутності погодження меж земельної ділянки; факт дійсного користування земельною ділянкою на правовій підставі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 у тих розмірах, які визначені у технічній документації). Натомість, у справі, що переглядається, підставою позову визначено відсутність права власності у ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_2 .

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі з підстав наявності рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, апеляційний суд дослідив наявні у справі матеріали, судові рішення, з`ясував зміст позовів та не встановив наявності підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аналіз пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У процесуальному законодавстві закріплена конструкція позовного провадження як певна процедура розгляду і вирішення цивільних справ зі спорів про право цивільне.

Позовному провадженню притаманна позовна форма як модельна, узагальнююча конструкція процедури позовного провадження. Для неї характерні такі ознаки, як наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає в силу закону розгляду в певному порядку, встановленому законом; наявність спору про суб`єктивне право; наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у суді.

Цивільні процесуальні правовідносини персоніфікують учасників цивільного судочинства, визначають їхні права і обов`язки відповідно до процесуальних функцій і гарантії забезпечення справедливого судочинства.

Отже, провадження цивільного процесу - це специфічна модель розгляду цивільної справи, що відбиває предметну характеристику цивільного судочинства з точки зору матеріально-правової природи справ, що розглядаються, специфіку доказування фактів як юридико-фактологічної основи справи та результатів розгляду справи, які відбиваються у процесуальних актах - певного роду документах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував заперечення заявника, зокрема, що ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22 червня 2016 року у справі № 642/9465/14-ц відмовлено у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2015 року, як на нововиявлену обставину ОСОБА_1 посилалася на рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року у справі № 2-3781/09.

В оцінці наведеного Верховний Суд врахував, що підстави позову визначаються саме позивачем у позовній заяві, а про рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 квітня 2016 року у справі № 2-3781/09, яким відмовлено ОСОБА_2 у визнанні права власності на домоволодіння, ОСОБА_1 у позовній заяві у справі № 642/9465/14-ц не зазначала, факт відсутності у ОСОБА_2 права власності на домоволодіння АДРЕСА_2 як підстава позову не визначався, зазначені обставини судом у справі № 642/9465/14-ц не досліджувалися.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд, встановивши, що позови мають різні підстави (зокрема фактичні), зробив обґрунтований висновок про скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко