Рішення

від 06.12.2019 по справі 161/13257/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/13257/19

Провадження № 2/161/3269/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2019 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Кихтюка Р.М.,

секретаря - Козак О.А.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Троць Ю.Б., про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Свої вимоги мотивує тим, що 16 липня 2000 року між ним та відповідачем був укладений шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Луцького міськвиконкому і на даний час вони перебувають у шлюбі.

Вказує, що у період шлюбу - 09.10.2018 р. за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме: офісне приміщення площею 82,2 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1666776607101).

Крім того, 13.10.2018 р. за ОСОБА_4 також було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме: офісне приміщення площею 153,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1669382607101).

В подальшому, йому стало відомо, що 05 березня 2019 року його дружина ОСОБА_5 вчинила правочин щодо відчуження вищевказаних об`єктів нерухомого майна на користь товариства з обмеженою відповідальністю Енергоінвестиції без його згоди та погодження.

Вважає такі дії є незаконними і такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки вище об`єкти нерухомого майна належать позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя, адже набуті за час шлюбу.

У зв`язку з чим, просить суд скасувати рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчиненого щодо державної реєстрації права власності на офісні приміщення площею 153,4 кв. м., приміщення №1 літера Б1 та площею 82,2 кв.м., приміщення №2 літера Б1 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю Енергоінвестиції .

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Третя особа - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу в судове засідання не з`явилась, хоча про час та місце слухання справи була повідомлена судом належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2018 р. за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме: офісне приміщення площею 82,2 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1666776607101) (а.с. 7).

Крім того, 13.10.2018 р. за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме: офісне приміщення площею 153,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1669382607101) (а.с. 8).

Із витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.03.2019 року вбачається, що ОСОБА_4 відчужила вказані офісні приміщення ТзОВ Енергоінвестиції (а.с ).

Разом з тим, як з`ясовано судом, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 перебувають у шлюбі, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Луцького міськвиконкому, актовий запис 481 (а.с. 9).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу підставою недійсності правочину.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Отже, згідно викладеного вищенаведені об`єкти нерухомого майна належать позивачеві та відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя, адже набуті за час шлюбу.

У відповідності до вимог частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), у яких Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Отже, згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений письмово.

Таким чином, дії ОСОБА_4 щодо відчуження даних об`єктів нерухомості здійснені з порушенням вищенаведеного порядку, без згоди позивача як співвласника даного майна, а тому, такий правочин підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Абзацом 5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюванного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, може бути заявлено як однією із сторін правочину так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Відповідно до п. 7 зазначеної Постанови, у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Наведене свідчить, що Позивач вправі для захисту своїх порушених прав заявляти такі вимоги.

Відповідно до п.п.4.1 та 4.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 в редакції на час укладення оспорюваного правочину - правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Форма цієї заяви та посвідчувального напису передбачена в додатку № 25 до Правил ведення нотаріального діловодства затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для відчуження вищевказаних офісних приміщень відповідачем, потрібна була нотаріально посвідчена згода позивача, так як дане майно є спільною сумісною власністю подружжя, яка відсутня.

У відповідності ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; та наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Як з`ясовано судом, всупереч наведеним вимогам закону державний реєстратор - приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу не відмовила у здійсненні державної реєстрації права, не отримавши згоду іншого співвласника такого майна, натомість здійснила державну реєстрацію переходу права власності на об`єкти нерухомості від ОСОБА_4 до ТОВ Енергоінвестиції .

Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відчуження нерухомого майна вчинені з порушенням чинного законодавства, а тому позов підлягає до задоволення.

Крім того, відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 1536,80 (768,40х2) грн. судових витрат.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. 203, 215, 355,368, 369 ЦК України, ст. ст. 60, 65 СК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- індексний номер 45879710 від 11.03.2019 року, вчинене щодо державної реєстрації права власності на офісне приміщення площею 153,4 кв. м. розташованого за адресою: АДРЕСА_2 літера Б1 за товариством з обмеженою відповідальністю Енергоінвестиції (код ЄДРПОУ 42814628), номер запису про право власності 30623536;

- індексний номер 45893054 від 11.03.2019 року, вчинене щодо державної реєстрації права власності на офісне приміщення площею 82,2 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 літера Б1 за товариством з обмеженою відповідальністю Енергоінвестиції (код ЄДРПОУ 42814628), номер запису про право власності 30635437.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) 1536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість грн. 80 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Луцького міськрайонного суду Кихтюк Р.М.

Повний текст рішення складений 13.12.2019 року.