Рішення

від 21.11.2019 по справі 369/14259/18

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14259/18

Провадження № 2/369/317/19

РІШЕННЯ

Іменем України

21.11.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Середенко Б.С,

представника відповідача Шматко В.О

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства Київобленерго , про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що у власності позивача перебуває земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на якій, на сьогоднішній день розміщується споруда - опора №2 ПЛ-10 кВ Л-ТП-345 яка належить ПрАТ Київобленерго .

Враховуючи той факт, що дана опора розміщується посеред її земельної ділянки (в самому центрі) - вона заважає їй вільно використовувати свою земельну ділянку особливо за цільовим призначенням, оскільки своїм розташуванням унеможливлює побудову на ній будь-яких будівель.

Договорів оренди чи сервітуту, які б обґрунтовували законність знаходження на її землі опори відповідача не існує. Звернення від 15.07.2018 до відповідача щодо добровільного перенесення ним своєї опори з земельної ділянки залишились без задоволення, відповідач, листом від 17.09.2017 в порушення ч. 2 ст. 212 ЗК України запропонував мені самостійно перенести його опору за кошти самого позивача, таким чином, на сьогоднішній день майно відповідача продовжує незаконно розміщуватися на моїй земельній ділянці, що призводить до порушення відповідачем моїх прав, як власника, визначених 317, 319, 321 ЦК України, ст. 90 ЗК України.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном та частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України ніхто не може бути обмежений у здійсненні права власності.

Статгею 90 ЗК України встановлено: власники земельних ділянок мають право ... самостійно господарювати на землі. ... Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом .

Посилалася на висновки ВГСУ, викладених в постанові від 20.03.2007 у справі N 4/54-77 - самовільним зайняттям землі є заволодіння земельною ділянкою, що не спирається на законі і відбувається з порушенням визначеного порядку надання земельних ділянок, здійснюване без відведення землі в натурі й одержання документа, що посвідчує право на землю. Земельний кодекс України гарантує недоторканість права власності на земельну ділянку. Власник вправі вимагати відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 79 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Зазначала, що статтею 212 ЗК України визначено: 1. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. 2. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно заяйняли земельні ділянки. 3. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішеннямсуду.

Посилаючись на відсутність укладених договорів між нею та відповідачем, якими б підтверджувалося право користування та законність розміщення на земельній ділянці майна Відповідача, враховуючи, що майно відповідача перешкоджає їй у користуванні земельної ділянкою, що в свою чергу, приводить до певного обмеження користування земельною ділянкою через розміщення на ній чужого майна, що безпосередньо впливає і на обсяг її речових прав як власника земельної ділянки.

Вважала, що як власник земельної ділянки, має права вимагати від відповідача перенесення (знесення) його майна із її земельної ділянки (звільнити самовільно зайняту земельну ділянку). Враховуючи зміст статтей 317, 319, 321 ЦК України, статтей 90, 212 ЗК України моя земельна ділянка підлягає звільненню від опори №2 ПЛ-10 кВ Л-ТП-345 та приведенню до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Позивач просив суд, зобов`язати відповідача звільнити самостійно зайняту земельну ділянку яка перебуває у її власності.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив задоволити позов.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, подав суду відзив на позовну заяву, і зазначив, що доказів будівництва електричних мереж, лінії, втому числі встановлення опори №2 ПЛ 10 кВ Л-ТІ1 -345 з порушеним державних стандартів і нормативних документів, з порушенням правил безпеки при будівництві та виконанні електромонтажних робіт, правил улаштування та проектування станом на дату 10.09.2016 р. (укладення ймовірно договору купівлі - продажу земельної ділянки) та після цієї дати, Позивачем не надано.

Згідно з вимогами ст. 14 ЗУ Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування для потреб енергетики за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Посилався на те, що проходження траси повітряних ліній приймаються згідно з проектами землеустрою, розробленими за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та в порядку, встновленому Земельним кодексом України.

Зазначав, що повітряна лінія ПЛ 10 кВ Л-ТП -345 збудована та введена в експлуатацію, згідно з проектом побудови, узгодженими з всіма відповідними організаціями та у відповідності до Правил улаштування електричних мереж ще у 1979 році, а доказів протилежного Позивачем не надано, тобто ще до 10.09.2016 р. (укладення ймовірно договору купівлі - продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482000:03:001:0091).

Відповідач стверджував, що зазначена повітряна лінія побудована на відведеній землі, що надавалась державою з земель запасу на потреби електроенергетичної галузі, протилежне не спростовано Позивачем у своїй Позовній заяві та документами до неї, а будь - які посилання на самовільність зайняття земельної ділянки є формальними.

Зазначав, що з приводу цього питання у судах України склалась певна практика щодо вирішення спірної ситуації.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, оглянувши представлені докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що Позивач є власником земельної ділянки площею 0,1278 Га (кадастровий номер 3222482000:03:001:0091) розташованої на території Гореницької сільської ради в АДРЕСА_1 . Правовстановлюючим документом на землю є Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №67784112 від 10 вересня 2016 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 3-4).

При цьому, фактично вздовж території цієї ділянки прокладена повітряна лінія електропередач ПЛ 10 кВ Л-ТП- 345 з опорою(далі - ПЛ-10кВ) Зазначена електрична установка є власністю Відповідача, що використовуються та експлуатуються ним.

Позивач звертався до відповідача, із вимогою про перенесення за межі його ділянки опори ПЛ 10 кВ. Листом№06/200/7283 від 04.09.2017р, йому було відмовлено.

Суд не погодився із твердженням Відповідача, про те, що ПЛ 10 кВ та спірна опора, що розташована на земельні ділянці Позивача побудована саме у 1979 році, оскільки належних доказів цим обставинам суду не надано.

Представлені Відповідачем довідка б/н (наявна в матеріалах справи) від 11 лютого 2019 року, роздруківка з програми(а.с.24), поопорна схема(а.с.25), та перелік майна що увійшло до статутного фонду ЗАТ А.Е.С. Київобленерго під час його корпоратизації 01.07.1995 р не являються правовстановлюючими документами. Так в розумінні ст.ст. 16, 18, 121 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970 року на які у своєму відзиві посилався відповідач у 1979 році дані документи також не являлися правовстановлюючі, та не підтверджували передачу Відповідачу в постійне користування земельних ділянок під об`єкти енергетики.

Ст. 321 ЦК України, визначено, що ніхто не може бути обмежений у здійсненні права власності. В той же час в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б знаходження на земельній ділянці позивача саме опори №2 ПЛ-10 кВ Л-ТП-345 , в зобов`язанні перенести яку в позовних вимогах позивач просив суд.

Таким чином позивачем у суді не підтверджено належними та допустимими доказами, що саме опора №2 вищевказаної лінії знаходиться на його земельній ділянці та порушує права та інтереси позивача, та період у який дана опора була розміщена на спірній земельній ділянці.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції ).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, враховуючи не доведеність обставин щодо розміщення опори №2 ПЛ-10 кВ Л-ТП-345 на земельній ділянці позивача з кадастровим номером 3222482000:03:001:0091, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні даного позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 321, Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 76, 77, 79, 80, 81, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ПрАТ Київобленерго про звільнення самостійно зайнятої земельною ділянки,-відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.С. Пінкевич