Рішення

від 24.12.2019 по справі 308/5915/19

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/5915/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря судового засідання Торчинович Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Ужгород справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Фінанс" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 24 грудня 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 03 січня 2020 року.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Фінанс" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

Позовну заяву мотивує тим, що між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Авентус Фінанс 20 липня 2018 року укладено договір №01061 фінансового лізінгу транспортного засобу. На виконання умов договору в день укладення договору ОСОБА_1 вніс на рахунок відповідача 40000,00 грн. авансу та комісії за організацію договору, що підтверджується платіжним квитанціями №№ 47 та 79 від 20.07.18. Загальна сума необхідного платежу була озвучена представником відповідача, оскільки Додаток № 1, що є частиною договору згідно пунктів 7.1 та 7.2, в якому мали б бути визначені розміри обов`язкових лізингових платежів, комісії та обов`язкового авансового платежу, відповідач ОСОБА_1 не надав. Також, за усним повідомленням представника відповідача був визначений граничний термін передачі позивачу транспортного засобу (предмету лізингу) - 24.07.18. Оскільки транспортний засіб ОСОБА_1 не одержав 24.07.18, то звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів та розірвання договору. Повторно заява про повернення коштів надіслана відповідачу 10.10.18. Ні коштів, ні навіть відповіді на вказані заяви ОСОБА_1 не одержав.

Разом з тим, відповідно до п. 2.1.1, 2.1.2 договору, відповідач (лізингодавець за договором) бере на себе зобов`язання придбати транспортний засіб та передати його позивачу (лізингоодержувачу за договором). Згідно з п. 1.6 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за організацію договору. Максимальний строк повернення грошових коштів (згідно 12.4 договору) становить 30 днів з моменту одержання відповідачем заяви про розірвання договору. Вказані обставини, що свідчать про безпідставне присвоєння відповідачем коштів позивача, стали причиною звернення до суду за захистом порушених прав. Крім цього, звертає увагу на те, що договір №01061 від 20.07.18 укладений із порушення вимог чинного законодавства, насамперед, Закону України Про захист прав споживачів . Умови договору є безумовно несправедливими у розумінні ст.18 цього закону, в тому числі встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надання можливості виконавцю не повертати кошти споживача, отримання компенсації від виконавця у зв`язку з невиконанням договору виконавцем. Саме такі умови передбачені договором №01061. Згідно п. 12.1 та 12.2 лізингодавець (відповідач) за жодних обставин не повертає всіх коштів, сплачених лізингоодержувачем. Навіть якщо йдеться про порушення умов договору лізингонадавачем. Підтвердженням значного дисбалансу договірних прав є й те, що на відміну від обов`язків та відповідальності лізингоодержувача, договір взагалі не містить умов, за яких наступає відповідальність лізингодавця за невиконання умов договору. На думку позивача, варто звернути увагу і на те, що при укладенні договору сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, а відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Як зазначалось вище, ОСОБА_1 не одержав Додатку 1 до договору, який за умовами договору є його невід`ємною частиною. Крім того, вважає, що не визначеним залишились і інші істотні умови договору, предметом якого є фінансовий лізинг, оскільки п 1.7 (предмет лізингу) , 8.2 (вартість предмета лізингу) та 8.2 (розмір платежів) навмисно заповнений незрозумілим почерком.

Окрім того, оскільки ТОВ Авентус фінанс , згідно даних Комплексної інформаційної системи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (ел. адреса https://kis.nfp.gov.ua/), не має ліцензії, яка дозволяє здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, спірний договір суперечить вимогам законодавства, відповідно його слід визнати недійсним.

Враховуючи зазначене, позивач просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01061 від 20 липня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Авентус фінанс (код в ЄДРПОУ 4176486); стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Авентус фінанс (код в ЄДРПОУ 4176486) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 40000,00 (сорок тисяч) грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.06.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 2019 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити у повній мірі. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі. Відзив на позов не подавав.

Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Авентус Фінанс 20 липня 2018 року укладено договір №01061 фінансового лізингу транспортного засобу.

Стаття 2 Закону України Про фінансовий лізинг встановлює, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нормами статей 203, 627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 2.1.1, 2.1.2 договору фінансового лізингу №01061 від 20.07.2018, відповідач (лізингодавець за договором) бере на себе зобов`язання придбати транспортний засіб та передати його позивачу (лізингоодержувачу за договором). Згідно з п. 1.6 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за організацію договору. Максимальний строк повернення грошових коштів (згідно 12.4 договору) становить 30 днів з моменту одержання відповідачем заяви про розірвання договору.

Договір фінансового лізингу був підписаний сторонами на кожному аркуші договору.

Згідно з п. 1.7 договору, предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб .

Відповідно до п. 1.8 договору, сторони погодили укласти даний договір у простій письмовій формі з дотриманням всіх його істотних умов. Сторони підтверджують, що обраний предмет лізингу на момент укладення договору відсутній у лізингодавця, який буде набуто лізингодавцем після виконання лізингоодержувачем умов, передбачених п. 1.6 та 4.1 даного договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань сторонами за даним договором.

Відповідно до п. 7.1 договору, комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 10%, який лізингоодержувачу сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції про сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію договору входить до складу обов`язкових лізингових платежів, які лізингоодержувачу зобов`язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 25% від вартості предмета лізингу, зазначеного у даному договорі та у додатку № 1 до договору (п. 7.2 договору).

Відповідно до п. 7.6 даного договору, кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмету лізингу, незалежно від призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: 1) комісія за організацію договору; 2) авансовий платіж; 3) у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 7.4 ст. 7 або п. 7.5 ст. 7 даного договору.

На виконання умов договору в день укладення договору ОСОБА_1 вніс на рахунок відповідача 40000,00 грн. авансу та комісії за організацію договору, що підтверджується платіжним квитанціями № 47 та №49 від 20.07.2018.

У зв`язку із невиконанням відповідачем ТОВ Авентус Фінанс умов даного договору, тобто у зв`язку з не видачею автомобіля, позивачем 24.07.2018 року та повторно 10.10.2018 року було надіслано на адресу відповідача заяву про розірвання договору і повернення коштів у розмірі 40000 грн. на зазначенні ним реквізити його особистого банківського рахунку.

У судовому засіданні встановлено, що до теперішнього часу жодних відповідей та коштів зі сторони відповідача на адресу позивача не надходило.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання, з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) (ч. 1 ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів ).

Згідно з ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів , права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України Про фінансовий лізинг (частина 2 ст. 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України Про фінансовий лізинг ).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

В силу ст. ст.1, 2 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг , договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, а також міститься у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2018 року № 61-23976св18 та від 07 листопада 2018 року № 61-6292ск18.

Таким чином, договір фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Крім того, відповідно до п. 17 ч. 1ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а отже на послуги фінансового лізингу поширюється дія Закону України Про захист прав споживачів .

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів ); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні договору сторони остаточно не визначили Предмет лізингу, його вартість, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається, а також з тим, що додаток до договору фінансового лізингу ним не був отриманий.

Крім того, як встановлено судом із змісту спірного договору фінансового лізингу №01061 від 20.07.2018, укладеного між сторонами, в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені Законом України Про фінансовий лізинг , одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, даний договір суперечить положенням ст. 808 ЦК України.

За змістом частин 1, 2 ст. 16 цього Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що є несправедливими умови договору фінансового лізингу про нарахування штрафних санкцій за дострокову сплату лізингових платежів, а також є несправедливими умови договору фінансового лізингу, які передбачають жорстку відповідальність лізингоодержувача за невиконання умов укладеного договору та відсутність відповідальності лізингодавця за невиконання останнім умов договору, оскільки такі умови договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Суд, аналізуючи зміст спірного договору № 01061 фінансового лізингу від 20 липня 2018 року, укладеного між ТОВ Авентус Фінанс та ОСОБА_1 , доходить висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов`язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача, як споживача вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов`язки лізингодавця, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях ЦК України, вказаний договір не є нотаріально посвідченим, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, умови договору № 01061 фінансового лізингу від 20 липня 2018 року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України Про фінансовий лізинг , Закону України Про захист прав споживачів , порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

Крім того, статтею 16 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з п. 1.6 спірного договору, авансовий платіж - це обов`язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого визначено у даному договорі та додатку № 1 до договору та становить 25%, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця на умовах договору до момента передачі предмета лізингу.

Тобто, авансовий платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу.

Встановлені обставини свідчать про те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам Закону України Про захист прав споживачів , Закону України Про фінансовий лізинг та нормам ЦК України про лізинг.

Таким чином, враховуючи встановлені несправедливі умови спірного договору фінансового лізингу № 01061 від 20 липня 2018 року, а також те, що спірний договір нотаріально не посвідчувався та його укладено сторонами у простій письмовій формі, його слід вважати нікчемним відповідно до положень частини першої статті 220, статті 799, частини другої статті 806 ЦК України, застосувавши наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача витрачені ним кошти - сплачений авансовий платіж у розмірі 40000 грн.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір на користь держави щодо однієї позовної вимоги немайнового характеру в сумі 768,40 грн. та однієї позовної вимоги майнового характеру в сумі 768 грн. 40 коп. (із розрахунку ціни позову - 40000,00 грн.) необхідно стягнути з відповідача ТОВ Авентус Фінанс на користь держави.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача слід задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 204, 215, 611, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України "Про фінансовий лізинг" та ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Авентус Фінанс" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №01061 від 20.07.2018 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю Авентус Фінанс (04210, м. Київ, пр. Оболонський, 1-Б, код ЄДРПОУ - 41716486) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ТОВ Авентус Фінанс (04210, м. Київ, пр. Оболонський, 1-Б, код ЄДРПОУ - 41716486) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ), сплачені за договором фінансового лізингу №01061 від 20.07.2018 року грошові кошти в сумі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень).

Стягнути з ТОВ Авентус Фінанс (04210, м. Київ, пр. Оболонський, 1-Б, код ЄДРПОУ - 41716486) на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачемв загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області О.В.Фазикош