Рішення

від 02.01.2020 по справі 520/13026/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02.01.2020 р. справа №520/13026/19 Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії , - встановив:

Матеріали позову одержані судом 02.12.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 03.12.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 19.12.2019 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявила вимоги про 1) визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у невиплаті пенсійних виплат за період з грудня 2014 р. по квітень 2018 р. у сумі 57.786,50. грн.; 2) зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 Емануіловні пенсійні виплати за період з 01.12.2014 р. по 01.04.2018 р. у сумі 57.786,50грн.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що має право на одержання виплат за раніше призначеною пенсією, але внаслідок вчинення терУПФУ протиправного діяння коштів за пенсією за період з грудня 2014 по квітень 2018 р. не одержала.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що припинення виплат за пенсією обумовлено об`єктивними чинниками, а саме: відсутністю необхідних доказів постійного проживання пенсіонера на території України, де безперешкодно функціонують органи державної влади України.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є громадянином України, пенсія якому призначена на загальних підставах у порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до довідки від 08.12.2017р. заявник набув правого статусу внутрішньо переміщеної особи з фактичним місцем проживання у м. Харкові.

До 31.12.2017р. заявник у якості пенсіонера знаходився на обліку в УПФУ Пролетарського району м.Донецька та в Добропільському ОУПФУ Донецької області.

15.12.2017р. заявник звернувся до УПФУ в Московському району м.Харкова з приводу взяття на облік у якості пенсіонера.

Лише 22.12.2017р. до УПФУ в Московському районі м. Харкова надійшла електронна пенсійна справа заявника.

Отже, на обліку в УПФУ в Московському районі м. Харкова заявник перебуває з 01.01.2018р.

Однак, розпорядженням райОУПФУ від 12.02.2018р. пенсію заявнику призначено з 01.11.2014р.

Згідно з листом райОУПФУ від 13.02.2019р. №117/Г-3 за період грудень 2014р.-квітень 2018р. заявнику нараховано пенсію у сумі 57.786,50грн.

Проте, згідно з наданою на вимогу суду довідкою дійсний розмір заборгованості по виплаті пенсії за цей період часу складає 54.468,82грн., адже у травні - червні 2018р. на користь заявника були проведені платежі у розмірі 3.482,38грн. кожен (а саме: 1.759,79грн. за травень 2018р. та 1.722,59грн. за жовтень 2017р. одночасно однією сумою, а також 1.759,79грн. за червень 2018р. та 1.722,59грн. за листопад 2017р. одночасно однією сумою).

Об`єктивних даних про виплату пенсії за період грудень 2014р. - грудень 2017р. іншим пенсійним органом (окрім, УПФУ у Московському районі м.Харкова чи ГУ ПФУ в Харківській області) матеріали справи не містять.

При цьому, суд зважає, що ГУ ПФУ в Харківській області до моменту настання події припинення райОУПФУ у якості юридичної особи публічного права взагалі не було учасником спірних правовідносин, жодних управлінських діянь не вчиняло, адміністративних рішень не приймало.

Таким чином, діяння з невиплати пенсії після видання розпорядження про її призначення було вчинено УПФУ у Московському районі м.Харкова, а не ГУ ПФУ в Харківській області, що виключає існування в діянні Головного управління протиправної бездіяльності.

До матеріалів справи не подано об"єктивних даних про прийняття рішення відносно припинення нарахувань за пенсією або скасування рішення про призначення пенсії (чи втрати юридичної дії цього рішення у будь-який інший спосіб).

Не погодившись із правомірністю діяння пенсійного органу з приводу повноти та своєчасності виплати пенсії за період грудень 2014р. - квітень 2018р., заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, право громадян України на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення задекларовано приписами ст. 46 Конституції України та ст.25 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування і деталізовано приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Випадки припинення виплат за пенсією викладені у ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де передбачено, що підставою для припинення виплат є рішення суду або рішення тероргану ПФУ, а приводом для прийняття такого рішення: призначення пенсії за недостовірними документами; подія смерті особи; подія неотримання пенсії протягом 6 місяців підряд; інші випадки згідно з законом.

Водночас із цим, суд зауважує, що іншого закону з питання визначення таких приводів відносно даного спору не існує.

Правовий висновок відносно застосування ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" міститься у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 р. по справі №805/402/18 (провадження Пз/9901/20/18) і полягає у тому, що за відсутності визначених законом підстав виплати за пенсією не можуть бути припинені.

У ході розгляду спору судом достеменно встановлено, що у спірних правовідносинах відсутні визначені ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і приводи, і підстави для припинення виплати пенсії.

Доказів утрати заявником права на пенсійне забезпечення у розумінні ст.27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування до матеріалів справи не подано.

Тому вирішуючи спір, суд наголошує, що норми підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що саме відповідач не приймав рішень та не вчиняв діянь з приводу припинення виплат пенсії заявникові, адже на момент настання події припинення виплат заявник знаходився на обліку не в Головному управлінні, а в окремому самостійному та незалежному адміністративному органі - УПФУ Пролетарського району м.Донецька та фактичному правонаступникові цього органу - Добропільському ОУПФУ Донецької області.

Після прийняття УПФУ в Московському районі м. Харкова повторного рішення про призначення пенсії заявникові виплати за пенсією також мали проводитись не Головним управлінням, а саме цим райОУПФУ, котре мало статус юридичної особи публічного права.

Отже, відсутні підстави для визнання протиправними дій Головного управління з приводу припинення виплати пенсії.

Водночас із цим, суд ураховує, що, оскільки визнання діяння владного суб`єкта протиправним об`єктивно не здатне у даному конкретному випадку забезпечити неминуче, ефективне та дієве поновлення суб`єктивного права особи на одержання у власність коштів як виплат за пенсією, то суд вважає за необхідне обтяжити владного суб`єкта обов`язком провести платежі за невиплаченою пенсією саме на підставі даного рішення суду.

При цьому, суд зауважує, що національний закон України не урегульовує того питання, яким саме територіальним органом ПФУ мають бути проведені платежі із виплати пенсіонерові пенсії за минулий період часу, а саме: тим органом, де пенсіонер знаходився на обліку у минулому чи тим органом, де пенсіонер знаходиться на обліку наразі.

Тому, розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі якості закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли платежі мають бути проведені тим територіальним органом ПФУ, де пенсіонер знаходиться на обліку наразі.

При цьому, оскільки владним суб`єктом у тексті відзиву на позов визнані обставини нарахування пенсії за спірний період, то у цій частині позову належить відмовити.

Оскільки відповідач не заперечує наявності заборгованості у розмірі 54.341,32 грн., то вимогу заявника у цій частині належить задовольнити. Обставини існування заборгованості з пенсії у сумі 57786,50 грн. не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи у зв"язку з проведенням у травні-червні 2018р. виплат за жовтень-листопад 2017р. у сумі 1.722,59грн. за кожен місяць.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України Про судовий збір .

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсію за період з 01.12.2014 р. по 30.04.2019 р. у розмірі 54341 (п`ятдесят чотири тисячі триста сорок одна) грн. 32 коп. і допустити негайне виконання у межах платежу за один місяць.

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.