Рішення

від 09.01.2020 по справі 922/3858/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3858/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Служба житлово-комунального господарства", м.Харків про стягнення 11389,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Служба житлово-комунального господарства" про стягнення 11389,26 грн., у тому числі: пеня у сумі 7627,39 грн.; три проценти річних у сумі 1491,39 грн.; інфляційні втрати у сумі 2270,48 грн., а також 1921,00 грн. сплаченого судового збору.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором №1181/1718-ТЕ-32 постачання природного газу від 21.09.2017 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3858/19 в порядку спрощеного позовного провадження справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши відповідачу згідно з вимогами ч.1 ст.251 ГПК України строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов; попередивши відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); звернувши увагу учасників справи, що подання доказів у справі та всі процесуальні дії можуть вчинятися учасниками справи протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі; роз`яснивши сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву (заперечень на відповідь на відзив), а також неподання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою, розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами та в межах строків, встановлених статтею 252 ГПК України.

Відповідач отримав вищезазначену ухвалу суду 09.12.2019 року, що підтверджується поштовим повідомленням, а також ознайомився з матеріалами справи 16.12.2019 року.

Однак, відповідач не скористався своїм правом та відзив на позов до суду не надав, у зв`язку з чим, справа розглядається за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №226 змінено тип публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України .

Згідно з ст.5 Закону України Про акціонерні товариства зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

Також, в п.1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначається, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства не є його реорганізацією.

Таким чином, зміна найменування організаційно-правової форми не свідчить про припинення суб`єкта господарювання як юридичної особи шляхом її реорганізації, з огляду на що зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб`єкт є відмінним від юридичної особи, найменування якої було змінено на виконання вимог прикінцевих та перехідних положень Закону України Про акціонерні товариства .

Акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія Служба житлово-комунального господарства (відповідач) 21.09.2017 року укладено договір № 1181/1718-ТЕ-32 постачання природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 284665,13 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з нормами цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.

Згідно з вимогами ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов`язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст.ст.1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань : платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено позивачем у відповідності до вимог ст.232 ГК України, та з наступного дня від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідачем позивачу за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 7627,39 грн., згідно з розрахунком, наданим позивачем.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідачем невчасно виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 2270,48грн., згідно з розрахунком, наданим позивачем.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 1491,39грн., згідно з розрахунком, наданим позивачем.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд, перевіривши підстави, розрахунки та періоди нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11389,26 грн. заборгованості обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, не спростованими відповідачем, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.129 ГПК України, відповідно до якої, судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 80, 86, 129, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Служба житлово-комунального господарства" (адреса: 61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, буд.20; код ЄДРПОУ 33900831) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (адреса: 01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, б.6; код ЄДРПОУ 20077720) 11389,26 грн. боргу, у тому числі: пеня у сумі 7627,39 грн.; три проценти річних у сумі 1491,39 грн.; інфляційні втрати у сумі 2270,48 грн., а також 1921,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "09" січня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт