Постанова

від 07.08.2006 по справі 2/173а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/173а

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

 "07" серпня 2006 р.                                                  Справа № 2/173а

                    10 год. 12 хв.                                                                                           

За позовом:          відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

                    14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

до                     Великоустівського споживчого товариства

                     16100, Чернігівська обл., Сосницький р-н, с. В. Устя.                    

про                      стягнення 1315  грн.                                                                         

                                                                                          Суддя        Михайлюк С.І.

                                                                                          Секретар Фетисова Ю.А.

представники сторін:

від позивача:  нач. відділу Зайковська М.В. (06.07.2006р.), заст. начальника відділу Семешко Г.А. (07.08.2006р.)

від відповідача: гол. бухгалтер Демченко В.М. (06.07.06.)

Заявлено позов про стягнення з відповідача  1315 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів в 2005 році.

У судовому  засіданні представники позивача підтримали викладені у позовній заяві доводи.

В судовому засіданні, яке відбулося 6 липня 2006 р. представник відповідача проти позову заперечила, вказуючи, що інвалід на підприємстві працював у 2005 р. і не працює з 16 березня 2005 р. Також представник відповідача вказала, що звіт форми 3 ПН підприємство подавало, але наявність вакантних місць для інвалідів не зазначали, заявки до центру зайнятості для працевлаштування інвалідів не давали у зв'язку з тим, що підприємство направляло своїх працівників до центру зайнятості, оскільки підприємство фактично не працює, заходи щодо створення робочих місць для інвалідів не проводились до колективного договору вони не включалися, види виробництв, цехів та дільниць для праці інвалідів не визначалися, атестації робочих місць для інвалідів не було, інструкція про робоче місце інваліда не розроблялась і не затверджувалась.

Дослідивши матеріали справи, суд,

в с т а н о в и в:  

          Позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до ч.ч.  1, 2 ст.  19  Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон) з урахуванням змін, внесених Законом України від 31.05.2005р. № 2602-IV “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (набув чинності з 22.06.2005р.),  для   підприємств   (об'єднань),   установ   і організацій  незалежно  від  форми  власності   і   господарювання встановлюється    норматив    робочих   місць   для   забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  розмірі  чотирьох  відсотків   від середньооблікової   чисельності   штатних  працівників  облікового складу  за  рік,  а  якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.       Норматив  робочих  місць  для  забезпечення  працевлаштування інвалідів  визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються    нормативи   робочих   місць   для   забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті,   застосовуються  положення  цього  Закону.

Відповідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (надалі Положення), робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону із змінами внесеними Законом України № 2505-IV  від 25.03.2005р. підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де   кількість   працюючих   інвалідів   менша,   ніж  установлено нормативом,  передбаченим  частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  штрафні  санкції,  сума  яких  визначається  у  розмірі середньої  річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в  установі,  організації  за кожне робоче місце, не зайняте   інвалідом.   Для   підприємств  (об'єднань),  установ  і організацій  незалежно  від  форми власності та господарювання, на яких  працює  від  8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце,  не  зайняте  інвалідом,  визначається  в  розмірі половини середньої  річної  заробітної  плати  на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

          Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштуванні інвалідів  за 2005 рік, що підписаний керівником та головним бухгалтером відповідача,  середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства  складала 10 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –1 особа.

          Як вбачається з матеріалів справи, інвалід Грищенко В.В. працював на підприємстві відповідача до 16 березня 2005 року.

Враховуючи строк роботи Грищенка В.В.,  відповідач не забезпечив виконання нормативу для працевлаштування інвалідів в кількості 1 місця.

На відповідача не покладався обов'язок займатися  пошуком  інвалідів для працевлаштування.

Частиною 1 ст. 18 Закону передбачалося, що працевлаштування    інвалідів   здійснюється центральним  органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики,    органами   місцевого   самоврядування,   громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда,  наявних у  нього  професійних  навичок  і  знань,  а  також   рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч. 2 ст. 18 Закону). Повноваженнями  державної служби зайнятості (п. 12 Положення) є, зокрема,  ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні, ведення обліку робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди, сприяння працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК.  Згідно з п. 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється  державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів.

Виявляти інвалідів, які бажають працювати, щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки таких інваліді є компетенцією місцевих органів соціального захисту населення (п. 11 Положення).  

Відповідно до Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок                   працевлаштування інвалідів, затвердженого   постановою Кабінету Міністрів України                                 від  3 травня  1995 р. N 314»підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів,    визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів,     інформують державну  службу  зайнятості  та  місцеві   органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів,     створюють для    інвалідів    умови   праці   з   урахуванням індивідуальних      програм       реабілітації,       забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,     розробляють і  затверджують  інструкцію  про   робоче   місце інваліда.

У відповідності до ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення”,  Інструкції   щодо заповнення державної статистичної звітності за    формою N 3-ПН  "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244 (діюча в 2005 році)     підприємства,   установи   і   організації,  розташовані  на  території  відповідного  регіону, незалежно   від   форм  власності  і  господарювання  та  відомчої підпорядкованості,  щомісячно в повному обсязі  подають  державній службі  зайнятості  інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН. Форма звітності передбачає зазначення  наявності вільних робочих місць (вакантних посад) і для працевлаштування інвалідів.

Проте, за повідомленням Сосницького районного центру зайнятості від 03.07.2006р. № 01/306 впродовж 2005 року  щомісячна статистична звітність за формою 3-ПН відповідачем жодного разу не подавалася.

В матеріалах справи відсутні докази, які б вказували про вжиття відповідачем заходів по створенню робочих місць для інвалідів та виконання нормативу.

Натомість матеріалами справи  підтверджується, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно з установленим нормативом та не може бути звільненим від сплати штрафних санкцій (ст. 218 ГК України).

Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону  адміністративно-господарські санкції    розраховуються     та сплачуються  підприємствами,  установами,  організаціями,  у  тому числі  підприємствами,   організаціями   громадських   організацій інвалідів,  фізичними  особами,  зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в  якому  відбулося  порушення  нормативу,  встановленого частиною першою статті 19 цього  Закону.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, що затверджений Постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767 (надалі Порядок),  суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Пунктом 11 Порядку визначено, що  контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства.  У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Бюджетного кодексу України доходи Державного бюджету України включають доходи   що отримуються відповідно Закону  України  "Про  основи  соціальної захищеності інвалідів".

Фактично невиконання відповідачем  нормативу становить 1 робоче місце, сума штрафних санкцій становить 1315,00  грн., виходячи із фонду оплати праці штатних працівників у розмірі  26300,00 грн.  

          Враховуючи викладене, а також керуючись ст.ст. 71 ч.1,   160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень  Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Великоустівського споживчого товариства (Сосницький рн, с. В. Устя, р/р 260091775 в ЧОД АППБ «Аваль», МФО 353348, код 01775068) в дохід державного бюджету України (отримувач: Державний бюджет Сосницького району, Банк отримувача: УДК в Чернігівській області, р/р 31218230600473, МФО 853592, код 21396249) 1315,00 грн. штрафних санкцій.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у встановлений  строк,  постанова  суду    набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

          Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова  може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду.

          Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою

особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя                                                                                      С.І. Михайлюк

Постанова складена у повному обсязі 10.08.06 р.