Рішення

від 18.12.2019 по справі 320/2148/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2019 року 320/2148/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія Рітейл Груп" до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія Рітейл Груп" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 23.04.2019 №КВ730/1432/АВ/ТД/ФС-317.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що уповноваженими особами контролюючого органу зроблено хибний висновок про порушення частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю в діях позивача факту порушення норм закону.

Водночас, позивач стверджує, що висновки відповідача щодо неоформлення громадянки ОСОБА_1 не відповідають дійсним обставинам, оскільки на момент перевірки громадянка ОСОБА_1 не була найманим працівником позивача, а прибула для проведення співбесіди.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що інспекційне відвідування ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" на предмет додержання законодавства про працю було проведено на підставі та у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, за результатами такого інспекційного відвідування було встановлено факт допущення громадянки ОСОБА_1 до роботи позивачем без укладення з останньою трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого органу, а також без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідач зауважив, що наведені обставини повністю підтверджуються поясненнями громадянки ОСОБА_1 , відібраними безпосередньо в ході перевірки.

Крім того, відповідач звернув увагу на те, що належне оформлення позивачем трудових відносин з громадянкою ОСОБА_1 відбулось лише після виявлення допущеного позивачем порушення.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, з якої вбачається, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі. Також позивач звертає увагу суду, що інспекційне відвідування відбулося з грубим порушенням прав об`єкта відвідування, а сама постанова не містить належних доказів, які б свідчили про допуск позивачем до роботи працівника без укладення трудового договору.

Крім того, позивач зауважив, що спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та до останніх не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якою керувався відповідач, призначаючи інспекційне відвідування, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 визнана нечинною постанова Кабінету міністрів України від 29.04.2017 №295.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2019 (суддя Брагіна О.Є.) адміністративну справу №320/2148/19 передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №320/2148/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання на 11.09.2019.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.09.2019 адміністративну справу №320/2148/19 передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

15.10.2019 зазначена адміністративна справа надійшла на адресу Київського окружного адміністративного суду та за результатами автоматизованого розподілу була передана судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2019 прийнято справу до провадження та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

У період з 19.03.2019 по 01.04.2019 інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області Сідим Є.А. на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 15.03.2019 №730, наказу Головного управління Держпраці у Київській області "Про проведення інспекційного відвідування ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" від 14.03.2019 №1451 проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія Рітейл Груп" з питань додержання законодавства про працю та не оформлення трудових відносин.

Підставою проведення інспекційного відвідування стало звернення Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 21.11.2018 №15599/125/56-2018, в якому просили провести перевірку дотримання норм трудового законодавства ТОВ "Вікторія Рітейл Груп", код ЄДРПОУ 37474117, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Хотів, площа Паширова, буд. 2-А щодо грубого порушення законодавства про працю та в ході проведення перевірки з`ясувати, зокрема, чи має місце в ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" іншого грубого порушення законодавства про працю, а саме найм працівників без офіційного працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2019 позивачу вручено Вимогу про надання документів від 19.03.2019 №730 в межах проведення інспекційного відвідування з 14:30 години 19.03.2019 по 18:00 годину 01.04.2019, якою ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" зобов`язано надати до 12:00 години 28.03.2019 документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

Директором ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" Колесником Я.П надано всю необхідну документацію для інспекційного відвідування.

В ході інспекційного відвідування відповідачем було встановлено факт допуску до роботи найманого працівника без оформлення трудових відносин із суб`єктом господарювання та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що свідчить про можливі порушення трудового законодавства.

Так, під час інспекційного відвідування у громадянки ОСОБА_1 відібрані пояснення, згідно яких остання стверджує, що працює у ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" на посаді продавця-консультанта з 19.03.2019. ОСОБА_1 також пояснила, що в її обов`язки входить продаж товару, графік роботи за домовленістю, офіційно на роботі не оформлена та знаходиться на стажуванні.

Отже, на момент проведення інспекційного відвідування 19.03.2019 працівник ОСОБА_1 працювала без оформлення трудових відносин, а трудовий договір роботодавцем не укладено у письмовій формі, що є порушенням ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.

У той же час, інспекційним відвідуванням було встановлено, що ОСОБА_1 прийнята на посаду з 20.03.2019 згідно повідомлення до ГУ ДФС у Київській області (Києво-Святошинський район), яке сформовано та подано 20.03.2019.

На думку відповідача, вказане свідчить про те, що після проведення інспекційного відвідування ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" 20.03.2019 ОСОБА_1 працевлаштовано належним чином.

Вищезазначене порушення зафіксоване в Акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 01.04.2019 №КВ730/1432/АВ, який був складений за результатами інспекційного відвідування ТОВ "Вікторія Рітейл Груп".

За результатами розгляду акта інспекційного відвідування від 01.04.2019 №КВ730/1432/АВ щодо порушень позивачем законодавства про працю, Головним управлінням Держпраці у Київській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ730/1432/АВ/ТД/ФС-317 від 23.04.2019, якою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 125190,00 грн.

Не погоджуючись із висновками перевірки та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом №877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 2 Закону №877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до підпункту 6 пункту 4, 7 Положення №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. У свою чергу ГУ Держпраці у Київській області є таким територіальним управлінням, юрисдикція якого поширюється на Київську область та місто Київ.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якою затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

Відповідно до підпункту 4 пункту 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

Відповідно до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).

Основні засади здійснення контролю за додержанням законодавства про працю визначені Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, яка ратифікована Законом України від 08 вересня 2004 року №1985-IV і є частиною національного законодавства України та застосовується в порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких прописано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Відповідно до статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18 та від 19.09.2019 у справі №808/3092/17.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

Відповідно до вимог частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Пунктом 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2013 року №509 визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення.

Отже, з аналізу наведених вище норм слідує, що за використання найманої праці у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у фізичної особи-підприємця настає відповідальність у вигляді штрафу.

Суд звертає увагу на те, що з урахуванням вимог Положення про Державну службу України з питань праці, Порядку №295 та Порядку №509 факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути встановлений інспектором праці під час інспекційного відвідування та від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

Позивач в позовній заяві зазначає, що громадянка ОСОБА_1 19.03.2019 не працювала в магазині ТОВ "Вікторія Рітейл Груп", а прибула у цей день для проведення співбесіди, у зв`язку з чим вона 20.03.2019 написала заяву про прийняття її на роботу на посаду касира з 21.03.2019 та у цей день було подано повідомлення про це до відповідного органу.

Проте, суд критично ставиться до даних обставин, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході проведеного інспекційного відвідування позивача, яке відбулося 19.03.2019, посадовими особами відповідача встановлено допуск ОСОБА_1 до роботи на посаду продавця-консультанта без оформлення трудових відносин.

При цьому, у ОСОБА_1 19.03.2019 о 14 год. 50 хв. були відібрані письмові пояснення, в яких остання вказала, що працює у ТОВ "Вікторія Рітейл Груп" на посаді продавця-консультанта з 19.03.2019. ОСОБА_1 також пояснила, що в її обов`язки входить продаж товару, графік роботи за домовленістю, офіційно на роботі не оформлена та знаходиться на стажуванні.

Наведене дає суду підстави для висновку, що ОСОБА_1 дійсно була залучена до роботи на посаді продавця-консультанта 19.03.2019.

У свою чергу, доказів належного оформлення із нею трудових відносин для допуску до роботи позивач до перевірки 19.03.2019 не надав.

Не було надано також до суду доказів того, що 19.03.2019 ОСОБА_1 мала право на виконання роботи продавцем-консультантом.

Водночас, судом встановлено, що 20.03.2019 із ОСОБА_1 були оформлені трудові відносини на підставі її заяви від 20.03.2019. Згідно наказу від 20.03.2019 №22-К остання була прийнята на роботу з 21.03.2019, а відповідне повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_1 на роботу сформовано та подано до відповідного органу 20.03.2019.

Відповідні документи були надані відповідачу, відомості про що відображені в акті інспекційного відвідування.

На думку суду, вищезазначені факти свідчать про те, що належне оформлення громадянки ОСОБА_1 відбулось лише після виявлення службовими особами Головного управління Держпраці у Київській області допущених позивачем порушень.

Суд звертає увагу на те, що наступне ж виконання позивачем покладених на нього чинним законодавством обов`язків та усунення допущених порушень (у т. ч. до моменту інспекційного відвідування) не може бути підставою для звільнення від відповідальності за допущені порушення законодавства про працю, якщо покладення такої відповідальності відбувається уповноваженим органом у порядку та спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 27-29 Порядку №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Тобто, якщо під час інспекційного відвідування встановлено, зокрема, факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2019 року у справі № 2140/1828/18 в аналогічних за змістом правовідносинах, яка, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України має враховуватися судами.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.04.2018 у справі №823/708/17 (провадження № К/9901/747/17), заходи щодо притягнення до відповідальності - штрафи у сфері порушення законодавства про працю - застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень та не можуть бути підставою для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду зазначених заходів.

Беручи до уваги, що трудові відносини із ОСОБА_1 були оформлені лише у ході інспекційного відвідування, а також враховуючи обставини виявлення інспекторами праці на об`єкті відвідування працівника ОСОБА_1 , відібрані у неї письмові пояснення, суд погоджується із відповідачем про встановлення факту порушення позивачем частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу.

Проте, в ході судового розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності порушень законодавства про працю, зафіксованих в акті інспекційного відвідування, а відтак протиправності оскаржуваної постанови про накладення штрафу.

З огляду на сукупність встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 23.04.2019 №КВ730/1432/АВ/ТД/ФС-317 відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством.

Щодо посилання позивача на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд зазначає наступне.

Так, суд відхиляє зазначені вище посилання, оскільки інспекційне відвідування проведено з 19.03.2019 по 01.04.2019 та оскаржувана постанова прийнята 23.04.2019, тобто до ухвалення вказаної постанови суду та визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України.

При цьому, при вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог, а також не спростовано доводів відповідача.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.