Постанова

від 19.07.2007 по справі 331/14-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

331/14-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 липня 2007 р.                                                                                   № 331/14-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. –головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників: позивача –Пироговського Е.М.,

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу ТзОВ "МТМ-Луч" на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року у справі за позовом ТзОВ "МТМ-Луч" до Приватного підприємства "Інтертара" про стягнення 95936, 11 грн. та за зустрічним позовом про визнання недійсним п.6.3 договору №041 від 23.05.2006 року в частині сплати штрафу,

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Київської області (Заступник Голови господарського суду Короткевич О.С.) від 13 лютого 2007 року первісний позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 66000 грн. основного боргу, 7726, 27 грн. пені, 12300 грн. штрафу, 1180, 48 грн. три проценти річних, судові витрати. В зустрічному позові відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року п.1 резолютивної частини рішення суду скасовано частково. Задоволені частково позовні вимоги ТзОВ "МТМ-Луч" до ПП "Інтертара". Стягнуто з ПП "Інтертара" на користь ТзОВ "МТМ-Луч" 66000 грн. основного боргу, 7 726, 27 грн. пені, 1380, 48 грн. 3% річних, судові витрати. Відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МТМ-ЛУЧ" в задоволенні позовних вимог до приватного підприємства "Інтертара" в частині стягнення 12 300 грн. штрафу. Пункт 2 та пункт 3 резолютивної частини вказаного рішення господарського суду залишено без змін.

          Не погоджуючись з постановою суду, ТзОВ "МТМ-Луч" просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

          Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як правильно встановлено судом, 23 травня 2006 року між сторонами у справі був укладений договір №04, на виконання умов якого позивачем було поставлено відповідачу жерсть білу харчову на загальну суму 123 000 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.5.1 укладеного договору, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем за товар, що постачається, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача згідно виставлених рахунків-фактур на кожну партію протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

З  матеріалів справи вбачається, що позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000474 від 24.05.2006 року.

Після звернення з позовом до суду та до прийняття рішення у справі відповідач частково сплатив борг позивачу у загальній сумі 57 000 грн., що підтверджується виписками банку та простими векселями, актами прийому-передачі векселів.

Тому, рішенням місцевого суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, обгрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 66 000 грн.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється  від  відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що в частині стягнення 3% річних прийняте господарським судом рішення від 13 лютого 2007 року слід змінити і стягнути з відповідача 1 380 грн. 48 коп., оскільки місцевим судом не мотивовану відмову в частині стягнення 200 грн.

На підставі п. 6.3 укладеного договору, у випадку невиконання покупцем (відповідачем) своїх зобов'язань згідно п.5.1 цього договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.

Крім того, при простроченні оплати за товар, покупець одноразово сплачує постачальнику (позивачу) штраф в розмірі 10 % від суми несплаченого в строк товару.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відмінною ознакою пені від штрафу є те, що пеня нараховується за кожен день прострочення, в той час як штраф визначається в твердій сумі.

Тому, одночасне стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення зобов'язання є неможливим.

Суд вважає, що апеляційний господарський суд у постанові вірно застосував норми матеріального права і дійшов правильного висновку про відмову в позові ТзОВ "МТМ-Луч" до ПП "Інтертара" в частині стягнення 12 300 грн. штрафу, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.

         Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

         Тому, обгрунтовано залишене без змін постановою апеляційної інстанції рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача 7726, 27 грн. пені за порушення строків оплати.

         Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним п.6.3 договору №041 від 23.05.2006 року в частині сплати штрафу в розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару, як такого, що суперечить чинному законодавству України.

За таких обставин, постанова суду відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись  ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

                           П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ "МТМ-Луч"  – без задоволення.

Головуючий, суддя                                                    В.Дерепа

Судді                                                                           Б.Грек

                                                                                    Л.Стратієнко