Постанова

від 11.01.2020 по справі 179/799/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/136/20 Справа № 179/799/18 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Дніпро» ,

на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Дніпро» , державного реєстратора відділу державної реєстрації Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації речового права, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2018 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Дніпро» , державного реєстратора відділу державної реєстрації Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації речового права.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Дніпро» , державного реєстратора відділу державної реєстрації Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації речового права - задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, укладений 12.08.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю Агрополюс-Дніпро (код ЄДРПОУ 33243652) та ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором відділу державної реєстрації Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Горобець О.П. 26.102017 року, номер запису про інше речове право 23161231, згідно якого ОСОБА_1 передала в оренду товариству з обмеженою відповідальністю Агрополюс-Дніпро земельну ділянку загальною площею 4,6439 га, яка розташована на території Приютської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222386500:02:002:0007.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 37917461 від 02.11.2017 року, прийняте державним реєстратором відділу державної реєстрації Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Горобець Ольгою Петрівною.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Агрополюс-Дніпро , ідентифікаційний податковий номер 33243652 (52001, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, місто Підгородне, АВТОДОРОГА ЗНАМ`ЯНКА -ЛУГАНСЬК-ІЗВАРИНО 227КМ + 580М) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір по справі в сумі 704 грн. 80 коп.

Стягнуто з державного реєстратору відділу державної реєстрації Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Горобець Ольги Петрівни, ідентифікаційний номер 04052293 (вул. Центральна, 46, смт. Магдалинівка Магдалинівського району Дніпропетровської області) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір по справі в сумі 704 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агроплюс-Дніпро» просить скасувати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року по справі №179/799/18 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Дніпро» на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року просить рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 серпня 2015 року між позивачем та ТОВ Агрополюс-Дніпро було укладено договір оренди землі, яка знаходиться на території Приютської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області. Згідно умов договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,6439 га, кадастровий номер 1222386500-02-002-0007, яка належить орендодавцю на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДП № 0118637 виданого Магдалинівською РДА від 28.05.1997 року (а. с. 62-63).

06 липня 2017 року зареєстровано право власності позивача на земельну ділянку площею 4,6439 га кадастровий номер 1222386500:02:002:0007 (а. с. 33).

Право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі укладеного між позивачем та ТОВ Агрополюс-Дніпро зареєстровано 26 жовтня 2017 року Державним реєстратором відділу державної реєстрації Магдалинівської районної державної адміністрації (а. с. 64).

У п. 2 Об`єкт оренди спірного договору оренди зазначено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,6439 га (а. с. 62).

Статтями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. раво власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Виходячи з матеріалів справи, позивач станом на день укладення спірного договору не набула право власності на земельну ділянку, право власності на земельну ділянку, яка була об`єктом оренди зареєстровано 06.07.2017 року. Крім того, судом встановлено, що на день укладення спірного договору, ОСОБА_1 належала земельна частка (пай) розміром 5.00 в умовних кадастрових гектарах, згідно сертифікату на земельну частку (пай) серії ДП 0118637 (а. с. 18).

У відповідності до ст. ст. 177, 181 ЦК України, об`єктами цивільних прав є зокрема нерухомі речі до яких належать земельні ділянки.

Згідно із статтею 79-1 ЗК України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Таким чином, враховуючи, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування, реєстрації прав на земельну ділянку, укладення договору оренди земельної ділянки можливе тільки після набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку.

Виходячи із зазначених норм законодавства вбачається, що земельна частка (пай) не може бути об`єктом оренди землі, оскільки відповідно до статті 3 Закону України Про оренду землі об`єктом оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній та державній власності, а отже укладання договору оренди землі можливе лише на земельну ділянку із зазначенням у ньому відомостей про об`єкт оренди (земельної ділянки).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності, у відповідності до положень ст. ст. 1, 3 Закону України Про оренду землі .

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про оренду землі , орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оренду землі , істотними умовами договору оренди землі зокрема є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, відсутність на день укладення спірного договору оренди землі права власності на земельну ділянку, а отже відсутність такої істотної умови договору як об`єкт оренди землі, передбаченого у ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі , є підставою для визнання недійсним такого договорів оренди.

Частиною другою статті 9 зазначеного Закону від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень зобов`язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Таким чином, подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, які на день укладення договору не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, є передбаченою у статті 24 Закону № 1952-ІV підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Згідно ч. 2 вказаної статті у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону , до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що в спірному договорі оренди землі на час укладення договору був відсутній об`єкт оренди, який визначений законом як одна з істотних умов договору оренди землі,а позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі якого було внесено запис про право оренди на вищевказану земельну ділянку за ТОВ Агрополюс-Дніпро , є похідною від позовної вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, оскільки підставою виникнення іншого речового права та винесення вказаного рішення був оспорюваний договір оренди землі.

Посилання товариства в апеляційній скарзі на те, що позивачем 07.04.2017 року була надана власноруч написана розписка, в тому, що вона зобов`язується після оформлення документів на землю і отримання Витягу з Державного реєстру речових прав укласти протягом 10 календарних днів договір оренди землі з ТОВ «Агрополюс-Дніпро» на 10 років, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не є предметом розгляду даної цивільної справи. При цьому, твердження апелянта на обов`язок позивача укласти в майбутньому договір оренди на 10 років фактично підтверджують обґрунтування позивача, що договір оренди від 12.08.2015 року є протиправним.

Доводи апелянта про те, що земельна ділянка позивача ніколи ячменем не засівалась, а відповідач не мав жодної розмови з приводу обробки земельної ділянки, колегія суддів ставиться критично, оскільки згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, ТОВ «Агрополюс-Дніпро» не надано.

Твердження апелянта, що судом першої інстанції не взято до уваги, що спірний договір протягом всієї дії сумлінно виконувався як позивачем, так і відповідачем, зокрема в частині виплати та отриманні орендної плати за 2015 - 2018 роки, є безпідставними, оскільки отримання плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами раніше укладеного договору, і не створює правових наслідків.

Відповідно до роз`яснень викладених у Постанові Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Відповідно до п. 7 вказаної постанови виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув уваги та не надав правової оцінки тому, що спірний договір був підписаний 12.08.2015 року, але вступив в дію з 02.11.2017 року, тобто після його державної реєстрації, не заслуговують на увагу та необхідно зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 12.08.2015 року кадастровий номер земельній ділянці 4,6439 га не присвоювався, а державну реєстрацію проведено лише 06.07.2017 року.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV зазначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом,Законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 3 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV передбачено, що об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Статтею 125 Закону України визначено, що оформлення права власності земельною ділянкою здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

В статті 4 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV зазначено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни або уповноважені ними особи, виключно у власності яких перебувають земельні ділянки.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» №161-XIV визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користуватися на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, на момент підписання договору оренди від 12.08.2015 року позивач в розумінні вимог Закону України «Про оренду землі» №161-XIV не була орендодавцем та у неї було відсутнє право орендодавця на укладення спірного договору, оскільки об`єкту оренди ще не існувало.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроплюс-Дніпро» - залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича