Рішення

від 11.01.2020 по справі 903/901/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 січня 2020 р. Справа № 903/901/19

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/901/19 за позовом Приватного підприємства «ФОЛСАЖ» до Приватного підприємства «ІОЛА» про стягнення 81362,52 грн.,

ВСТАНОВИВ:

12.11.2019 ПП «ФОЛСАЖ» направило на адресу суду позовну заяву до ПП «ІОЛА» про стягнення 81362,52 грн.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань по оплаті поставленого товару.

Ухвалою суду від 18.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Приватне підприємство «ІОЛА» 16.12.2019 подало відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити позивачу у стягненні 16876,80 гривень за товар по видатковій накладній № 154 від 27.05.2016р.; врахувати обставини зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви № 04/12/2019-01 від 04.12.2019, що в силу вимог ст.ст. 601, 602 ЦК України є підставою припинення зобов`язань відповідача перед позивачем в частині оплати вартості отриманого товару за видатковими накладними № 35 від 14.02.2017 і № 401 від 21.12.2017 в сумі 17560,22 грн., що є рівною зобов`язанням позивача перед відповідачам по актам наданих послуг і накладній; відмовити позивачу повністю у стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача 23.12.2019 на адресу суду направила відповідь на відзив, в якому просить суд задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство ФОЛСАЖ (позивач) згідно видаткових накладних №154 від 27.05.2016, №35 від 14.02.2017, №401 від 21.12.2017 поставило Приватному підприємству ІОЛА (відповідачу) плівку вакуумну PA PE AV 120 мкм у кількості 1600 метрів квадратних, плівку вакуумну PA PE AV 120 мкм у кількості 2190 метрів квадратних, плівку вакуумна PA PE film 150 мкм у кількості 1800 метрів квадратних та плівку вакуумну PA PE film 65 мкм у кількості 1800 метрів квадратних на загальну суму 81362,52 грн. (а.с.12, 18, 24).

ПП ФОЛСАЖ виставлено ПП ІОЛА рахунки на оплату №154 від 27.05.2016, №34 від 14.02.2017, №404 від 21.12.2017 (а.с.11, 17, 23)

Поставка вказаного товару здійснювалась на умовах погоджених Сторонами, засобами логістичної компанії Делівері, про що свідчить квитанція про прийом вантажу №1350023823 та № 1350030838. Про отримання Відповідачем товару на складі логістичної компанії Делівері свідчить роздруківка відстеження вантажу (19-20;25-26).

Як слідує з матеріалів справи, на виконання вимог ПК України, Позивач, як постачальник товару, сформовав податкові накладі № 23 від 27.05.2016, № 17 від 14.02.2017 та № 23 від 21.12.2017 (а.с.15,21,27), які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9094644557, №9027182786 та №9284565549 відповідно (16, 22, 28).

З метою досудового врегулювання спору позивач 23.10.2019 на адресу Відповідача надіслав вимогу в порядку ст. 530 ЦК України з проханням погасити вищезазначену заборгованість в семиденний строк з дня отримання вказаної вимоги (а.с.29-30). Вимога була отримана Відповідачем 31.10.2019, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" № 4430102357379 (а.с.32), однак жодної відповіді Позивачем отримано не було.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідно до абз. 4 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Поставка товару здійснювалась без укладання договору, а інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних не був встановлений, суд приходить до висновку, що в силу ст. 692 ЦК України зобов`язання з оплати придбаного товару виникали по відношенню до кожного факту поставки (окремої накладної) на наступний день після отримання товару, а саме:

- по оплаті товару, отриманого за видатковою накладною № 154 від 27.05.2016 на суму 16876,80 грн., обов`язок виник 28.05.2016, а у позивача з 29.05.2016 виникло право вимоги такої оплати;

- по оплаті товару, отриманого за видатковою накладною № 35 від 14.02.2017 на суму 23100,12 грн., обов`язок виник 15.02.2017, а у позивача з 16.02.2017 виникло право вимоги такої оплати;

- по оплаті товару, отриманого за видатковою накладною № 401 від 21.12.2017 на суму 41385,60 грн., обов`язок виник 22.02.2017, а у позивача з 23.02.2017 виникло право вимоги такої оплати.

Отже, на день розгляду справи заборгованість становить 81362,52 грн.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо заяви відповідача, про застосування строку позовної давності по видатковій накладній №154 від 27.05.2016 на суму 16876,80 грн., слід зазначити таке.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Стаття 252 ЦК України встановлює, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив товар згідно видаткової накладної № 154 - 27.05.2016 на суму 16876,80 грн., строк оплати - 28.05.2016 (ст.692 ЦК України).

Отже, у позивача виникло право вимоги оплати за видатковою накладною №154 від 27.05.2016 з 29.05.2016 по 30.05.2019.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру» ).

З огляду на викладене та враховуючи те, що ПП ФОЛСАЖ звернулось з позовом до суду 12.11.2019 (що підтверджується поштовим штампом на конверті, в якому дана позовна заява надійшла до Господарського суду Волинської області, а.с.39), заява відповідача про застосування строку позовної давності підлягає до задоволення, оскільки стягнення за видатковою накладною №154 від 27.05.2016 визначено позивачем поза межами трьохрічного строку позовної давності.

Щодо заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви №04/12/2019-01 від 04.12.2019, що в силу вимог ст.ст. 601, 602 ЦК України є підставою припинення зобов`язань відповідача перед позивачем в частині оплати вартості отриманого товару за видатковими накладними № 35 від 14.02.2017 і № 401 від 21.12.2017 в сумі 17560,22 грн., що є рівною зобов`язанням позивача перед відповідачам по актам наданих послуг і накладній, суд зазначає наступне.

Відповідач 04.12.2019 на адресу позивача направив заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 04/12/2019-01 від 04.12.2019 на суму 17560,22 грн. (а.с.52-54).

Однак, вищезазначена заява направлена позивачу після відкриття провадження по справі №903/901/19 за позовною заявою приватного підприємства ФОЛСАЖ до Приватного підприємства ІОЛА про стягнення заборгованості.

Разом з тим, суд зауважує, що умовою за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням є ясність (прозорість) вимог, коли між сторонами немає спору щодо характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання тощо.

Дана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2019 у справі № 918/541/18, постановах ВГСУ від 28.07.2014 у справі № 911/3252/13, від 19.02,2015 у справі №15/191, від 15.04.2015 у справі № 5023/993/12, від 17.06.2015 у справі № 910/19331/14.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість в сумі 17560,22 грн. не підлягає зустрічному зарахуванню.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 64485,72 грн. підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення. В решті позову слід відмовити.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

При подачі позову до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи № 903/901/19.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України» , заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження того, що Невмержицька І.М. є адвокатом позивачем додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4286/10 від 29.09.2010 (а.с.34).

Представництво інтересів позивача у суді адвокат Невмержицька І.М. здійснювала на підставі договору про надання правничої допомоги від 12.11.2019; ордера серії АІ №1002096 від 12.11.2019.

Згідно п.п. 5.1 - 5.2. договору про надання правничої допомоги (надалі за текстом - договір), укладеного між ПП ФОЛСАЖ як клієнтом (довіритель) і адвокатом Невмержицькою І.М., сторони визначили, що вивчення наданих довірителем документів, складання, оформлення та подання позовної заяви про стягнення заборгованості довіритель сплачує виконавцю 5000,00грн. За участь в одному судовому засіданні, що відбулось, або не відбулось з причин, незалежних від адвоката, довіритель сплачує виконавцю 5000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Адвокатом додано до матеріалів справи орієнтовний розрахунок суми судових витрат від 12.11.2019, платіжне доручення №420 від 12.11.2019, договір про надання правничої допомоги від 12.11.2019, ордер №1002096 від 12.11.2019 (а.с. 33-38).

Згідно із розрахунком від 12.11.2019, адвокатом в рамках представництва інтересів клієнта як позивача в суді першої інстанції у господарській справі №903/901/19 було надано наступні послуги, які передбачені п.5.1. договору, а саме: вивчення наданих довірителем документів, складання, оформлення та подання позовної заяви про стягнення заборгованості.

Як вбачається з копій платіжного доручення №420 від 12.11.2019, ПП ФОЛСАЖ перерахувало на рахунок, який передбачений в договорі про надання правничої допомоги від 12.11.2019 Невмержицькій І ОСОБА_1 ФОП 5000,00 грн. (а.с.38).

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг у суді.

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Заперечення відповідача щодо розміру понесених судових витрат, а саме те що:

- договір про надання правничої допомоги від 12.11.2019 і ордер серії АІ № 1002096 від 12.11.2019 не мають жодного відношення один до одного, адже в ордері як підстава його видачі вказано договір б/н від 04.09.2019;

- позивач сплатив 5000,00грн. згідно платіжного доручення № 420 від 12.11.2019 ФОП Невмержицькій І.М., а не адвокату. Згідно загальнодоступної інформації на сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична-особа підприємець Невмержицька І.М. (РНОКПП НОМЕР_1 ) займається такими видами економічної діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна і 69.10 Діяльність у сфері права ;

- в призначенні платежу як підстава оплати вказано За правничу допомогу згідно рах. № 61/19 від 12.11.2019 , який відсутній в матеріалах справи, спростовуються наступним.

Відповідно до доводів відповідача договір про надання правничої допомоги від 12.11.2019 не має жодного відношення до ордера серії АІ № 1002096, оскільки в останньому вказана інша дата укладення договору. З огляду на вказане, представник позивача зазначила, що інша дата в ордері зазначена помилково та носить суто технічний характер, ордер з виправленою опискою долучила до матеріалів справи (а.с.75).

Щодо доводів відповідача, що представником позивача було отримано дохід як фізичною особою-підприємцем, а не як адвокатом, а отже він не є гонораром адвоката, суд виходив з наступного: позивач, який перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа, а його доходи, отримані від адвокатської діяльності в період перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, в силу вимог статті 6 Указу № 727/98 та пункту 297.1 статті 297 ПК України звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб (постанова ВАСУ у справі К/800/44702/14 від 21.01 2016).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 1522,53,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства ІОЛА (вулиця Князя Острозького, будинок17, село Підгайці, Луцький район, Волинська область, 45602, код ЄДРПОУ 21753815) на користь Приватного підприємства ФОЛСАЖ (вулиця 1 Травня, будинок 153, місто Любомль, Волинська область, 44300, код ЄДРПОУ 33971525) 64485,72 грн. (шістдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять гривень сімдесят дві копійки) заборгованості, 1522,53 грн. (одна тисяча п`ятсот двадцять дві гривні) витрат по сплаті судового збору та 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Примірник рішення направити:

- Приватному підприємству ІОЛА на адресу: вулиця Князя Острозького, будинок17, село Підгайці, Луцький район, Волинська область, 45602.

- Приватному підприємству ФОЛСАЖ на адресу: вулиця 1 Травня, будинок 153, місто Любомль, Волинська область, 44300.

Суддя І. О. Гарбар