Постанова

від 26.12.2019 по справі 910/56/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2019 р. Справа №910/56/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Матущака О.І.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Чудяк Х.В.,

явка учасників справи:

від позивача - Ревко С.В. (ордер №090759 від 20.12.2019);

від відповідача - Юнко М.В. (ордер ЛВ №168087 від 24.07.2019);

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства БГ Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк №03/789 від 11.11.2019

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2019, суддя: Козак І.Б., м.Львів, (повний текст рішення складено - 22.10.2019),

за позовом Публічного акціонерного товариства БГ Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Мані Флоу

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Груп Континент

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

29.12.2018 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ Альфа Груп Континент про застосування наслідків нікчемного правочину (договору купівлі-продажу 99/100 частини будівлі адміністративного корпусу, загальною площею 3562,20 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 30.10.2014 між ПАТ БГ Банк (продавець) та ТОВ Альфа Груп Континент (покупець)) (повернення сторін в попереднє становище) шляхом: скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16875894 від 30.10.2014 та всі пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 30.10.2014; скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності номеру запису 7527949 від 30.10.2014 та всі пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 30.10.2014.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання вимог Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснила перевірку правочинів (у тому числі договорів) вчинених (укладених) Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку (запровадженої рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №131 від 27.11.2014) на наявність ознак нікчемності.

За результатами цієї перевірки виявлено, що договір купівлі-продажу 99/100 частини нерухомого майна містить ознаки нікчемності, передбачені п.п.1, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.01.2019 у справі №910/56/19, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019, вищезазначену позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Вказане рішення мотивоване положеннями статей 203, 204, 215, 216, 627, 638, 655, 657, 1066 ЦК України, статей 52, 67, 73, 75 Закону України Про банки і банківську діяльність , статті 7 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , з посиланням на які суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на недоведеність позивачем визначених пунктами 1, 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ознак нікчемності договору купівлі-продажу, укладеного між ПАТ БГ Банк та ТОВ Альфа Груп Континент , посвідченого 30.10.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. і зареєстрованого в реєстрі за №8563, та недоведеність наявності підстав для скасування рішення й запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16875894 від 30.10.2014 та всі пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 30.10.2014.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що всупереч наведеному, у справі, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки положенням договору, в тому числі банківського строкового вкладу та не спростував доводи про нікчемність договору купівлі-продажу нерухомого майна, який укладений протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на відповідність його умов вимогам п.п.1,2, 3, 7 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

У контексті інформації, що міститься у Постановах Правління НБУ, суду першої інстанції слід було надати оцінку обставинам справи, а також доказам наданим на їх підтвердження, в т. ч. з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, введених пунктом 1 постанови Правління Національного банку України №383/БТ від 26.06.2014, про заборону позивачу зараховувати на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків, відкритих банку, як це відбулось за обставинами даної справи та свідчить про нікчемність укладеного між сторонами правочину.

Судом не враховано, що для розрахунку за майно було визначено транзитний рахунок самого банку, а банківські операції щодо оплати вартості проведені банком з використанням клієнтських рахунків, відкритих в цьому ж банку, призначення платежу в таких операціях щодо переказу коштів не відповідає умовам укладених банком договорів та вимогам діючого законодавства та є доказом того, що грошові кошти на виконання договору купівлі-продажу банку не надходили.

При цьому самим банком було здійснено коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань за активними та пасивними операціями банку.

Судом першої інстанції не встановлено обставини щодо переходу права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу, із-за відсутності його оплати, а тому враховуючи розмір акцептованих вимог кредиторів банку, такий правочин призвів до неможливості виконання банком його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково, що свідчить про нікчемність цього правочину відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Суд першої інстанції врахував ринкову вартість майна, за якою відбулося відчуження за договором купівлі-продажу нерухомого майна, обставини щодо якої встановлені в рішенні Господарського суду Львівської області від 06.04.2016 у справі №910/7599/15-г, та не звернув уваги, що за змістом п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що правочини (у тому числі договори) є нікчемними внаслідок яких банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком, або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору).

Судом першої інстанції не враховано, що банк в порушення вимог п.п. 2 п. 12.22.54.5 Статуту ПАТ БГ Банк прийняв рішення про списання свого нерухомого майна шляхом зменшення його вартості, в результаті чого відбулося відчуження нерухомого майна за ціною, яка на 82,3% менша балансової вартості цього активу, що в результаті призвело до нікчемності цього правочину відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Судом не враховано фактичні обставини по справі, що здійснення оплати за договором купівлі-продажу від 30.10.2014 відбулось за рахунок внутрішньобанківської операції з дострокового повернення депозитних коштів поручителя за цим договором - ОСОБА_1 , а не через консолідований кореспондентський рахунок, контроль за яким здійснює Національний банку України, що свідчить про надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

На підставі цих операцій відбувся перехід права власності на нерухоме майно банку до ОСОБА_1 в рахунок погашення зобов`язань банку перед ОСОБА_1 як кредитором банку за договором НОМЕР_4 ДФ-063180 від 26.06.2014 за строковим депозитним договором.

В результаті саме цих заборон здійснених Національним банком України відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб договір купівлі-продажу від 30.10.2014 є нікчемними, оскільки ОСОБА_1 , як кредитору банку, надано переваги (пільги) які, прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку.

Щодо заяви відповідача про застосування судом строку позовної давності, апелянт просить врахувати, що в силу ч. 2 ст. 264 ЦК України мало місце переривання перебігу строку позовної давності внаслідок пред`явлення 26.03.2015 ПАТ БГ Банк до Господарського суду м. Києва позовної заяви до ТОВ Альфа Груп Континент та ТОВ Ріал Рентал за участю третіх осіб: ОСОБА_1 , Львівського міського управління юстиції Реєстраційної служби про застосування наслідків нікчемності правочину та витребування від ТОВ Ріал Рентал на користь ПАТ БГ Банк об`єкту нерухомого майна - будівлі адміністративного корпусу за адресою: м. АДРЕСА_1 , заг. площею 3562, 2 кв.м. та визнання права власності на це нерухоме майно за ПАТ БГ БАНК (справа № 910/7599/15-г).

Відповідач не скористався наданим згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України правом на подання відзиву.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2019 замінено позивача - ПАТ БГ Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк (код ЄДРПОУ 20717958, 04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, 48) його правонаступником ТОВ Мані Флоу (код ЄДРПОУ 42739750, 01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, будинок 14, офіс, 4) на підставі ч. 1 ст. 52 ГПК України в зв`язку з укладенням між ПАТ БГ Банк від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк та ТОВ Мані Флоу договору №11/2019-3 від 22.11.2019 про купівлю-продаж майнових прав щодо нерухомого майна (99/100 частини будівлі адміністративного корпусу, загальною площею 3562,20 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), які є відмінними від права власності.

Апеляційний господарський суд на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України прийняв до розгляду нові докази, які подані ТОВ Мані Флоу (правонаступник первинного позивача у справі ПАТ БГ Банк ), оскільки визнав, що такі не були подані раніше з причин, що не залежали від ТОВ Мані Флоу , а саме що вступ останнього в справу здійснений лише на стадії апеляційного розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеним, пояснивши, що в результаті здійснення дій банку всупереч вимог банківського законодавства та спеціального Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що договір є нікчемним. Одночасно підтримав позицію щодо відсутності підстав для застосовування строку позовної давності, в зв`язку із перериванням, а також в разі наявності, на думку суду, пропуску після переривання просить врахувати об`єктивні, незалежні від позивача підстави, які унеможливлювали своєчасне подання позову (щодо тривалого часу розгляду справи №910/7599/15-г Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду).

Відповідач в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги зазначивши, що посилання банку на п.1, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб спростовується матеріалами справи та рішенням суду від 06.04.2016 у справі №910/7599/15-г.

ПАТ БГ БАНК не відмовився від власних майнових прав на спірне приміщення, а здійснив їх платну передачу за договором купівлі-продажу іншій юридичній особі. Рішенням господарського суду Львівської області від 06.04.2016 у справі №910/7599/15-г встановлено, що відповідно до висновку судової експертизи №2328 від 30.12.2015 ринкова вартість будівлі адміністративного корпусу, загальною площею 3562,2 кв.м., станом на момент укладення договору купівлі-продажу частини приміщення від 30.10.2014, зареєстрованого в реєстрі за №8563, могла становити 10 533 425,00 грн. з ПДВ.

Отже, враховуючи ринкову ціну такого приміщення на дату продажу та ціну продажу за договором купівлі-продажу від 30.10.2014, ця ціна (10 454 400,00 грн.) не є нижчою та не складає 20% різниці від вартості спірного майна, яке було продано позивачем.

Зазначив, що листом від 31.10.2014 банк звертався до фізичної особи ОСОБА_1 , як поручителя, та ТОВ Альфа Груп Континент з вимогою негайно виконати грошове зобов`язання боржника та перерахувати на транзитний рахунок банку 10 454 400,00 грн., яке виконане поручителем згідно з платіжним дорученням №2 від 31.10.2014 із призначенням платежу оплата частини приміщення згідно договору купівлі-продажу від 30.10.2014, в т.ч. ПДВ . Тобто, банк не надав жодних пільг чи переваг перед іншими кредиторами, оскільки оплата вартості нежитлового приміщення здійснювалася поручителем для забезпечення належного виконання зобов`язання.

В підтвердження своїх аргументів представник відповідача послався на правові позиції викладені у постанові Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №826/24878/15 та постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №911/1122/18.

Представник відповідача просив врахувати заяву про застосування позовної давності при вирішенні даної справи, оскільки позов подано із пропущенням строку позовної давності навіть із врахуванням позову в справі №910/7599/15-г.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились, дослідивши доводи та заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що 30 жовтня 2014 між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу 99/100 (дев`яносто дев`ять сотих) частин будівлі адміністративного корпусу, зазначеного на плані під літерою А-5 , загальною площею 3562,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 8563, згідно з умовами якого позивач передає (продає) у власність відповідачу вказане нерухоме майно, а останній - приймає у власність (купує) таке нерухоме майно (далі договір 1; т.1, а.с. 24-26).

Відповідно до п.1.3. договору 1 майно передано продавцем в іпотеку ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Турківським РВ УМВС України у Львівській області 25 листопада 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , за Договором іпотеки, посвідченим 08 листопада 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 1334.

Пунктом 2.1. договору 1 встановлено, що розрахунок за придбане майно здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на транзитний рахунок продавця № НОМЕР_3 в ПАТ БГ БАНК .

Відповідно до п. 2.3. договору 1 продаж майна буде здійснено за погоджену сторонами суму, яка становить 10 454 000, 00 грн. з ПДВ.

Згідно з п. 2.4. договору 1 покупець зобов`язаний оплатити зазначену в п.2.3 цього договору вартість майна не пізніше 14-00 години 31 жовтня 2014 року. Покупець має право розрахуватись за майно достроково. Підтвердженням такої оплати вважатиметься наданий оригінал платіжного доручення про перерахування коштів у повній сумі від покупця на рахунок продавця з відміткою банку про отримання такого платіжного доручення.

Згідно з п. 3.1 договору купівлі-продажу від 30.10.2014 майно передається від продавця до покупця протягом 5 днів з моменту укладання цього договору на підставі акта приймання-передачі, в якому вказується стан майна на момент передачі, за умови виконання покупцем зобов`язання, вказаного в пункті 2.4 цього договору.

На виконання вищезазначеного договору між сторонами підписано акт приймання-передачі від 31.10.2014 (а.с.221,т.1).

З наявної в матеріалах справи Інформації з реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.23-29,т.1), вбачається, що на підставі цього договору внесено запис про проведену державну реєстрацію права власності номеру запису 7527949 від 30.10.2014.

Внесення вказаного запису здійснено на підставі рішення реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16875894 від 30.10.2014.

Також в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2014 р., укладений між позивачем та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 8562, згідно з умовами якого позивач передає (продає) у власність ОСОБА_1 1/100 (одну соту) частину будівлі адміністративного корпусу, зазначеного на плані під літерою А-5 , загальною площею 3562,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а останній - приймає у власність (купує) таке нерухоме майно (далі договір 2; т.2, а.с. 84-87).

Відповідно до п. 2.3. договору 2 продаж майна буде здійснено за погоджену сторонами суму, яка становить 105 600,00 грн. з ПДВ. Інші умови договору 2 щодо порядку розрахунку та передачі майна є повністю ідентичними умовам договору 1.

Також в матеріалах справи наявний Договір банківського строкового вкладу № НОМЕР_4 ДФ-063180 (вклад Класичний з правом поповнення зі щомісячною сплатою процентів), укладений 26.06.2014 року між ПАТ Банк Перший та ОСОБА_1 (далі договір- 3; т.2, а.с. 107-112).

Відповідно до п. 1.1. договору -3 вкладник надає банку грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує проценти і повертає вклад та нараховані на нього проценти згідно з умовами договору.

Згідно п.3.1. договору- 3 вкладник розміщує в банку вклад у сумі 20 780 600, 00 грн. Пунктом 4.1. договору 3 передбачено, що вклад надається банку строком на 1 (один) рік та 2 (два) місяці, тобто до 31 серпня 2015 року.

Відповідно до п.8.4. договору- 3 вкладник має право достроково вимагати від банку суму вкладу у випадках, передбачених законодавством України та/або договором, попередньо повідомивши Банк у письмовій формі щонайменше за 5 (п`ять) робочих днів до настання події, зазначивши при цьому день повернення вкладу на рахунок вкладника, вказаний в п.7.3. договору- 3.

Також в матеріалах справи наявні банківські виписки за 30.10.2014 по особовим рахункам банку, банківські виписки за 31.10.2014 по особовим рахункам ОСОБА_1 , заява ОСОБА_1 від 30.10.2014 про дострокове повернення депозитних коштів та рішення органів управління банку.

Постановою Правління Національного банку України №745 від 27.11.2014 (а.с.11-12,т.1) ПАТ БГ Банк віднесено до категорії неплатоспроможних. За змістом цієї постанови вбачається, що протягом жовтня 2014 року (саме в період укладення договору, який є предметом дослідження судом щодо його нікчемності) відбулося зменшення більш як в 5 та більше відсотків від мінімального нормативного значення та встановлено факти порушень нормативно-правових актів Національного банку України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління Національного банку України від 06.11.2014 за №709/БТ.

Пунктом 12.5 глави 12 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 за №346 (далі Положення №346), передбачено розроблення та подання банком до Національного банку України плану фінансового оздоровлення, якщо віднесення його до категорії проблемних пов`язане з погіршенням фінансового стану банку, який повинен бути розроблений та затверджений згідно з вимогами викладеними в розділі ІV Положення №346.

Також встановлені факти щодо неспроможності ПАТ БГ БАНК своєчасно виконувати зобов`язання перед клієнтами/кредиторами. Так за інформацією куратора, згідно з даними програмного комплексу Операційний день банку у ПАТ БГ Банк є невиконані розрахункові документи клієнтів, вимоги щодо здійснення яких станом на 26.11.2014 становив 5,3 млн. грн.

ПАТ БГ Банк не здійснює обліку невиконаних у строк документів клієнтів на відповідних позабалансових рахунках, що свідчить про невідповідність даних бухгалтерського обліку вимогам нормативно-правових актів Національного банку України, приховування реального стану ліквідності та подання до Національного банку України недостовірної статистичної звітності.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №131 від 27.11.2014 (а.с.13,т.1) з 28.11.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ БГ Банк з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 28.11.2014 по 27.02.2015.

Постановою Правління Національного банку України №134 від 26.02.2015 (а.с.14,т.1) відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ БГ Банк .

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №43 від 27.02.2015 (а.с.15,т.1) розпочато процедуру ліквідації ПАТ БГ Банк з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб, відповідно до Плану врегулювання з 27.02.2015.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №305 від 01.02.2018 (а.с.17,т.1) продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ БГ Банк на один рік з 27.02.2018 по 26.02.2019 включно.

Згідно з наказом ліквідатора №42 від 16.11.2018 (а.с.222-223,т.1) вирішено визнати нікчемними договори згідно додатку №1 в якому, зокрема міститься договір купівлі-продажу від 30.10.2014, нікчемність якого є предметом дослідження в даній справі.

У зв`язку з тим, що актом №3 від 16.11.2018 (а.с.131-138,т.2), який складений комісією з перевірки договорів, виявлено обставини які свідчать про нікчемність вищезазначеного договору, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулась до суду з даним позовом про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом скасування вищезазначених рішень та записів у Державному реєстрі прав та їх обтяжень.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 ЦК України та частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, від 04.07.2018 у справі №819/353/16, від 05.12.2018 у справі №826/23064/15, від 27.02.2019 у справі №826/8273/16, постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №911/1122/18, від 14.08.2019 у справі №911/1123/18, яка враховується апеляційним господарським судом в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК).

Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини).

В межах розгляду даної справи про застосування наслідків нікчемного правочину підлягають юридичній оцінці доводи позивача щодо нікчемності укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 30.10.2014, які ґрунтуються на приписах п. п. 1, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції Закону №4452-VI від 23.02.2012, чинного на момент укладення договору купівлі-продажу від 30.10.2014 та прийняття рішення про введення тимчасової адміністрації банку.

Статтею 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону №4452-VI від 23.02.2012, чинного на момент укладення договору купівлі-продажу від 30.10.2014 та прийняття рішення про введення тимчасової адміністрації банку) визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі - договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

На виконання вимог Закону уповноважена особа фонду здійснила перевірку правочинів (у тому числі договорів) вчинених (укладених) Банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на наявність ознак нікчемності передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами вказаної перевірки уповноваженою особою було встановлено, що договір 1 містить ознаки нікчемності, передбачені пунктами 1, 2, 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (т.2, а.с.131-138).

Позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення за вих. №04/1086 від 16.11.2018 щодо нікчемності правочинів з вимогою про повернення отриманих відповідачем 99/100 частин будівлі на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2014 (т.1, а.с. 39-43).

В зв`язку з невиконанням відповідачем зазначеної вимоги позивача від 16.11.2018, останній звернувся з відповідним позовом до господарського суду на підставі якого було відкрито провадження в цій справі за № 910/56/19.

Колегія суддів зазначає, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставини нікчемності правочину.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в пункті 73 постанови від 04.06.2019 року в справі №916/3156/17.

Разом з тим чинним законодавством передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб протягом дії тимчасової адміністрації фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Уповноважена особа фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив застосувати наслідки нікчемного правочину з підстав, визначених, в тому числі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

У даному випадку іде мова про неналежне виконання умов договору купівлі-продажу від 30.10.2014 в частині його оплати, де обов`язок покупця щодо оплати не вчинений (кошти не надійшли на кореспондентський рахунок банку, а звідси за п.1 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб такий договір є нікчемним (тобто його нікчемність передбачена спеціальним законом), якщо суд встановить, що за даним договором фактично кошти не надійшли.

Водночас посилання апелянта на порушення при вчиненні договору купівлі-продажу від 30.10.2014 пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону №4452-VI від 23.02.2012) спростовується матеріалами справи, оскільки відповідно до виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 на рахунок ПАТ БГ Банк в оплату договору купівлі-продажу від 30.10.2014 було перераховано 10 454 400,00 грн. (а.с.117,т.2).

Оскільки продавцем було отримано кошти в розмірі 10 454 400,00 грн. на його рахунок відповідно до умов спірного договору купівлі-продажу від 30.10.2014, то зобов`язання по оплаті за договором купівлі-продажу були виконані в повному обсязі.

Тому відсутні підстави стверджувати, що банк безоплатно здійснив відчуження майна.

Також, відсутні підстави вважати, що ПАТ БГ Банк відмовився від власних майнових вимог, оскільки списання належного йому нерухомого майна шляхом зменшення його вартості не являється майновою вимогою від якої можна відмовитись.

Разом з тим, суд першої інстанції оцінив лише факт оплати ОСОБА_1 , як поручителем, грошових коштів згідно з договором купівлі-продажу від 30.10.2014, натомість не перевірив інших доказів та доводів позивача, що фактично кошти на рахунок банку від даної угоди купівлі-продажу не надходили, а оплата здійснена шляхом вчинення штучної трансакції у вигляді зміни внутрішніх облікових записів банку, а отже, банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом в сукупності.

Апеляційним господарським судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України №709/БТ від 06.11.2014 ПАТ БГ Банк віднесено до категорії проблемних, постановою Правління Національного банку України №745 від 27.11.2014 (а.с.11-12,т.1) ПАТ БГ Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №131 від 27.11.2014 (а.с.13,т.1) з 28.11.2014 розпочато процедуру виведення ПАТ БГ Банк з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 3 місяці з 28.11.2014 по 27.02.2015.

Отже, ПАТ БГ Банк віднесено до категорії проблемних через 6 днів після укладення договору купівлі-продажу від 30.10.2014, а до категорії неплатоспроможних майже через місяць після укладення договору купівлі-продажу від 30.10.2014, а тому укладення цього договору могло вплинути на визнання банку неплатоспроможним або спричинити неможливість виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

Так, посилаючись на постанову Правління Національного банку України №709/БТ від 06.11.2014 про віднесення ПАТ БГ Банк до категорії проблемних та на постанову Правління Національного банку України №745 від 27.11.2014 (а.с.11-12,т.1) про віднесення ПАТ БГ Банк до категорії неплатоспроможних, які прийняті на підставі ст. ст. 75, 76 Закону України Про банки і банківську діяльність , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначені акти містять розширену інформацію про результати діяльності банку у період з червня по листопад 2014 року, що передував неплатоспроможності ПАТ БГ Банк .

На підставі аналізу вказаної інформації Національним банком України зроблено відповідні висновки та визначено відповідні заходи, спрямовані на виведення банку з кризового стану, а згодом - зроблено висновок про визнання банку таким, що неспроможний виконувати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів.

У контексті інформації, що міститься у вказаних постановах Правління Національного банку України №709/БТ від 06.11.2014 та №745 від 27.11.2014 (а.с.11-12,т.1), апеляційним судом досліджено обставини щодо наявності реальної оплати за спірним правочином з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, які введені постановою Правління Національного банку України №383/БТ від 26.06.2014 про заборону позивачу зараховувати на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків, відкритих у банку.

Зокрема, суд першої інстанції не надав належної оцінки тій обставині, на яку посилався позивач, що розрахунки за договором-1 (п.2.1) мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку покупця на рахунок продавця № НОМЕР_3 , відкритого у ПАТ БГ Банк .

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України №280 від 17.06.2004 (в редакції чинній на момент укладення спірного договору), за дебетом балансового рахунку 1200 "Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України" проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

Отже, на кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку.

Це означає, що всі кошти, які надходять на користь банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак за відсутності коштів у банку платника такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Так, в силу приписів п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004, безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

У свою чергу платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача (п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004).

Пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 (в редакції постанови Національного банку України №122 від 30.03.2012) визначено алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.

При цьому, за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

Колегія суддів також відзначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Закону України Про банки та банківську діяльність (в редакції Закону № 2121-III від 07.12.2000, яка діяла на момент прийняття постанови Правління Національного банку України №709/БТ від 06.11.2014 про віднесення банку до категорії проблемних) Національний банк України мав право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Тобто, зобов`язання проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок та заборона використання прямих кореспондентських рахунків не є тотожними поняттями.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №320 від 16.08.2006.

Так, консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об`єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України №383/БТ від 26.06.2014, саме з консолідованого кореспондентського рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.

Апеляційним господарським судом встановлено, що здійснення оплати за договором купівлі-продажу від 30.10.2014 відбулось за рахунок внутрішньобанківської операції з дострокового повернення депозитних коштів поручителя за цим договором - ОСОБА_1, а не через консолідований кореспондентський рахунок, контроль за яким здійснює Національний банку України, що свідчить про надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

На підставі цих операцій відбувся перехід права власності на нерухоме майно банку до ОСОБА_1 в рахунок погашення зобов`язань банку перед ОСОБА_1 як кредитором банку за договором НОМЕР_4 ДФ-063180 від 26.06.2014 за строковим депозитним договором.

Фактично внаслідок вчинення вищезазначених грошових переказів відбулось дострокове повернення ОСОБА_1 депозитних коштів поза спеціальною процедурою системи гарантування вкладів фізичних осіб в Україні за рахунок яких відбулась купівля нерухомого майна, що містить ознаки нікчемності правочину, визначені в п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції врахував як обставину, що не підлягає доказуванню, встановлену в рішенні Господарського суду Львівської області від 06.04.2016 у справі №910/7599/15-г щодо ринкової вартості майна(предмету нікчемного договору купівлі-продаж), без врахування вартості цього майна на момент його отримання банком, внаслідок чого суд неправильно застосував п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону №4452-VI від 23.02.2012), правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

У даному випадку встановлені конкретні параметри в питанні застосування звичайних цін за цією статтею і звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання, якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, умовами спірного договору купівлі-продажу від 30.10.2014 сторони передбачили, що продаж нерухомого майна вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і складає 10 454 400,00 грн. з урахуванням ПДВ (п. 2.3 договору).

Відповідно до пп. 34 п. 1.4 Глави 1 Розділу І Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, яка затверджена постановою Правління Національного банку України № 480 від 20.12.2005, первісна вартість - історична (фактична) собівартість основних засобів чи нематеріальних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) основних засобів або нематеріальних активів.

Відповідно до п. 1.15 Глави 1 Розділу І Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, яка затверджена постановою Правління Національного банку України № 480 від 20.12.2005, справедливою вартістю придбаних ідентифікованих активів (земля, будівлі, машини та устаткування) є ринкова їх вартість. Якщо немає даних про ринкову вартість машин та устаткування, то використовується відновлювальна вартість з вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Для інших основних засобів справедливою вартістю є відновлювальна вартість з вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Відповідно до п. 8.13 Глави 8 Розділу ІІ Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, яка затверджена постановою Правління Національного банку України № 480 від 20.12.2005, банк здійснює оцінку інвестиційної нерухомості на кожну наступну після первісного визнання дату балансу. Зміни справедливої вартості об`єкта інвестиційної нерухомості, що оцінюється за справедливою вартістю, відображаються в бухгалтерському обліку такими проводками: б) у разі зменшення вартості: Дебет рахунку - 7394; Кредит рахунку - 4410.

Активи і зобов`язання обліковуються пріоритетно за вартістю їх придбання чи виникнення (за первісною або справедливою вартістю). При обліку за первісною (історичною) вартістю активи визнаються за сумою фактично сплачених за них коштів, а зобов`язання - за сумою мобілізованих коштів в обмін на зобов`язання. При обліку за справедливою (ринковою) вартістю активи визнаються за тією сумою коштів, яку необхідно було б сплатити для придбання таких активів у поточний час, а зобов`язання - за тією сумою коштів, яка б вимагалася для проведення розрахунку у поточний час. Приведення вартості активів у відповідність із ринковою здійснюється шляхом їх переоцінки.

Судом встановлено, що ринкова вартість зазначеного нерухомого майна станом на 08.05.2014 складає 49 743 800,00 грн. (звіт про незалежну оцінку ринкової вартості (а.с.78-79,т.2). За даними банківської фінансової звітності (форма 281), відображена у роздруківці з автоматизованої банківської системи Б2 (а.с.83,т.2) вбачається, що інвестиційна нерухомість, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за вхідним залишком по дебету складала суму 49 729 240,00 грн., а за вихідним залишком по дебету 8 800 000,00 грн., тобто зменшено справедливу вартість активу на 40 929 240,00 грн.

Таким чином, відбулось зменшення вартості інвестиційної нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, з 49 729 240,00 грн. до 8 800 000,00 грн. шляхом переоцінки, що дозволило здійснити відчуження такого нерухомого майна згідно спірного договору купівлі-продажу від 30.10.2014 за ціною 10 454 400,00 грн., а не 49 729 240,00 грн., тобто, яка на 82,3% менша балансової вартості цього активу.

За змістом пп. 2 п. 12.22.54.5 Статуту ПАТ БГ Банк (а.с.81,т.2) для надання попередньої згоди на вчинення правочинів, предметом яких може бути списання рухомого, нерухомого майна, майнових прав Банку - якщо загальна ринкова чи балансова вартість відповідного майна (майнових прав) дорівнює або перевищує 30 000 000,00 грн. необхідне окреме попереднє рішення Спостережної ради та/або Правління банку, якого прийнято не було.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що переоцінка інвестиційної нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зменшення справедливої вартості активу здійснена належним на це суб`єктом проте без надання попередньої згоди Спостережної ради та/або Правління банку на вчинення спірного правочину,тобто з порушенням встановленого порядку, який визначений пп. 2 п. 12.22.54.5 Статуту.

Враховуючи викладене, апеляційним судом встановлено, що банк здійснив відчуження майна за ціною, яка є на 82,3% менша вартості зазначеного майна до його продажу згідно спірного договору, а тому, в даному випадку, наявні ознаки нікчемності договору, передбачені п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону №4452-VI від 23.02.2012)за змістом якого нікчемним є договір, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Обговорюючи питання застосування строку позовної давності, апеляційним судом враховано, що до винесення місцевим господарським судом рішення у справі, представником відповідача було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (а.с.187-188,т.1), яка обґрунтована тим, що позивачу було відомо про нікчемність договору купівлі-продажу від 30.10.2014 починаючи з 26.03.2015, коли в межах справи №910/7599/15-г ПАТ БГ Банк пред`явлено позов до ТОВ Альфа Груп Континент , ТОВ Ріал Рентал за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 та Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції про витребування будівлі адміністративного корпусу, загальною площею 3562,20 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права власності на це майно (а.с.158-169,т.1).

З цих підстав відповідач вважає, що строк позовної давності сплив 26.03.2018, натомість позов у даній справі пред`явлено 29.12.2018, тобто поза межами строку позовної давності.

Позовна давність, за визначенням ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. При цьому, хоча Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб і є спеціальним у спірних правовідносинах, однак він не встановлює іншого, аніж передбачений ч. 3 ст. 261 ЦК України, строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.

Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №903/373/18, від 10.09.2019 у справі №915/495/18, який враховується апеляційним господарським судом в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Судом встановлено, що виконання договору купівлі-продажу 99/100 (дев`яносто дев`яти сотих) частини будівлі адміністративного корпусу, зазначеного на плані під літерою А-5 , загальною площею 3562, 2 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що був укладений між ПАТ БГ Банк (Продавцем) та ТОВ Альфа Груп Континент (Покупцем) та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Верповською О.В. 30.10.2014, зареєстрований в реєстрі за № 8563, почалося 31.10.2014, коли Продавець та Покупець підписали акт прийому-передачі частини вказаного приміщення.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Відповідно до положень ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред`явлення позову.

Судом встановлено, що позивачем ПАТ БГ Банк 26.03.2015 до Господарського суду м. Києва було подано позовну заяву до ТОВ Альфа Груп Континент та ТОВ Ріал Рентал , треті особи: ОСОБА_1 , Львівське міське управління юстиції Реєстраційна служба про застосування наслідків нікчемності правочину - витребування від ТОВ Ріал Рентал на користь ПАТ БГ Банк об`єкту нерухомого майна - будівлі адміністративного корпусу за адресою: АДРЕСА_1 , заг. площею 3562,2 кв.м. та визнання права власності на це нерухоме майно за ПАТ БГ Банк (справа №910/7599/15-г)

Отже, відповідно до вимог до ч.2 ст.264 ЦК України строк позовної давності у даному випадку перервався 26.03.2015 та почав свій перебіг заново із 27.03.2015 та, відповідно до ст. 257 ЦК України, сплив 28.03.2018.

Позивач у даній справі звернувся до суду 29.12.2018, а отже, поза межами строку позовної давності.

Проте, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, а також права на оскарження судового рішення з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду (справа Белле проти Франції .

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції , Ільхан проти Туреччини , Пономарьов проти України , Щокін проти України ).

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа Мушта проти України )

Європейський суд зазначає, що суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа Станьо проти Бельгії ).

Згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Суд вважає, що причини пропуску позивачем строку на звернення до суду є поважними, оскільки неможливість пред`явити позов в межах строку позовної давності у даному випадку була спричинена об`єктивними обставинами.

Так, судове провадження у справі № 910/7599/15-г за позовом ПАТ БГ Банк до ТОВ Альфа Груп Континент та ТОВ Ріал Рентал , треті особи: ОСОБА_1 , Львівське міське управління юстиції Реєстраційна служба про застосування наслідків нікчемності правочину - витребування від ТОВ Ріал Рентал на користь ПАТ БГ Банк об`єкту нерухомого майна - будівлі адміністративного корпусу за адресою: АДРЕСА_1, заг. площею 3562,2 кв.м. та визнання права власності на це нерухоме майно за ПАТ БГ Банк закінчилося 02.05.2018, прийняттям Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постанови від 02.05.2018, якою було відмовлено у задоволенні касаційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Оскільки до закінчення судового провадження у справі №910/7599/15-г, позивач був позбавлений процесуальної можливості заявити позов до тих самих відповідачів (або одно з них) з того ж самого предмету (про застосування наслідків нікчемності правочину) та з тих самих підстав (нікчемність правочину), а також оскільки судове провадження у справі № 910/7599/15-г було завершено вже після спливу строків позовної давності, а саме 02.05.2018 р., в той час, коли строк позовної давності слив 28.03.2018, - це унеможливило звернення позивача до суду в межах строку позовної давності з поважних причин.

При поновленні строку позовної давності, суд також бере до уваги, що з моменту пропуску позивачем строку на звернення до суду минув незначний період (9 місяців). Таким чином, суд вважає, що вказані підстави для поновлення строку позовної давності виправдовують втручання у принцип res judicata, та не порушують справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи.

Щодо доводів апелянта підтвердження нікчемності у відповідності до вимог п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , то дана підстава не зазначалась позивачем в позовній заяві, а відтак не була правовою підставою позовних вимог.

У зв`язку з цим цей довід апеляційної скарги не аналізується, оскільки в силу ч. 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не приймає та не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе власником нерухомого майна, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди іншої особи.

При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №915/127/18, яка враховується апеляційним господарським судом в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Апеляційним господарським судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Верповською О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16875894 від 30.10.2014 про реєстрацію переходу від ПАТ БГ Банк до ТОВ Альфа Груп Континент права власності на 99/100 частин нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, заг. площею 3562,2 кв.м. (реєстраційним номером 166327946101).

На підставі цього рішення в Державний реєстру прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про проведену державну реєстрацію права власності номеру запису 7527949 від 30.10.2014.

Також судом встановлено, що в подальшому, на підставі рішень реєстратора, було внесено похідні записи про проведення державної реєстрації за наступними пов`язаними індексними номерами про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які здійснені після 30.10.2014 щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 166327946101.

Апеляційним господарським судом встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16875894 від 30.10.2014 про реєстрацію переходу від ПАТ БГ Банк до ТОВ Альфа Груп Континент права власності на 99/100 частин нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, заг. площею 3562,2 кв.м. (реєстраційним номером 166327946101), зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права, однак це не є перешкодою для задоволення позову про скасування цього рішення й здійсненого на його підставі запису про проведену державну реєстрацію права, а також всіх наступних пов`язаних індексних номерів про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 30.10.2014, оскільки наявність такого запису порушує право власності позивача на нерухоме майно.

Таким чином за наслідками розгляду апеляційної скарги суд не погодився з обґрунтованістю всіх доводів скаржника, однак в повному обсязі погодився з наявністю правових підстав для задоволення вимог, які заявлені в апеляційній скарзі.

Щодо аргументів відповідача, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до судової практики, що склалася в аналогічних правовідносинах, яку необхідно застосувати до цієї справи, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.

У постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №911/1122/18 досліджувалось наявність ознак нікчемності договору купівлі-продажу на підставі п. 1, 2, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI. За обставинами цієї справи суд відхилив доводи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про безоплатну передачу майна, оскільки встановив факт перерахунку грошових коштів згідно платіжного доручення. Оскільки банк віднесено до категорії проблемних за місяць до договору купівлі-продажу, то суд дійшов до висновку, що укладення договору не могло вплинути на визнання Банку неплатоспроможним. Виконання умов договору купівлі-продажу щодо оплати майна особою, яка не є його стороною не свідчить про штучність трансакції та про нікчемність договору.

Натомість в даній справі за №910/52/19 банк віднесено до категорії проблемних, а згодом визнано неплатоспроможним, після укладення спірного договору купівлі-продажу, який позивач вважає нікчемним, тобто укладення договору могло вплинути на визнання Банку неплатоспроможним

У зв`язку з цим обставини даної справи за №910/52/19 та справи №911/1122/18 суттєво різняться, а тому відсутні підстави для врахування постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №911/1122/18.

В постанові Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №826/24878/15 досліджувались законність дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо застосування наслідків нікчемності до договору банківського вкладу (депозиту) які виразились у невключенні позивача до Загального реєстру вкладників на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За обставинами цієї справи встановлено, що договір банківського вкладу (депозиту) укладено, а зарахування коштів на рахунок відбулось до початку віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку, а тому відсутні правові підстави для невключення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Натомість предмет доказування в даній справі є відмінним від предмету доказування в справі, яка зазначена вище, а тому апеляційний господарський суд не враховує постанову Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 28.03.2019 у справі №826/24878/15.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на наведене, аргументи відповідача про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що не відповідають встановленим обставинам по справі.

Доводи апелянта спростовують висновки суду першої інстанції, що тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, а тому рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 у справі №910/56/19 підлягає скасуванню, з задоволенням апеляційної скарги що стосуються доводів про неправильне застосування місцевим господарським судом пункту 3, 7 частини 3 статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції Закону №4452-VI від 23.02.2012) та задоволенням позовних вимог.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про відшкодуванням відповідачем на користь позивача 3524,00 грн., які сплачені згідно з платіжним дорученням №3 від 20.12.2018 (а.с.10,т.1) та 5286,00 грн., які сплачені згідно з платіжним дорученням №528303 від 11.11.2019 (а.с.67,т.2).

Керуючись статтями 129, 236, 269-270, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства БГ Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк №03/789 від 11.11.2019 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 у справі №910/56/19 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Застосувати наслідки нікчемного правочину щодо договору купівлі-продажу від 30.10.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством БГ Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Альга Груп Континент 99/100 частин будівлі адміністративного корпусу, зазначеного на плані під літерою А-5 , загальною площею 3562,2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 16875894 від 30.10.2014 та всі наступні пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 30.10.2014 щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 166327946101.

Скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності номеру запису 7527949 від 30.10.2014 та всі наступні пов`язані індексні номери про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснені після 30.10.2014, з одночасним поновленням запису від 30.10.2014, індексний номер 16875878 щодо права власності на 99/100 об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 166327946101 за Товариством з обмеженою відповідальністю Мані Флоу , як правонаступника публічного акціонерного товариства БГ Банк .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Груп Континент (03035, м. Київ, вул. Механізаторів, 2 оф.111, код ЄДРПОУ - 33540903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мані Флоу (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 14, оф. 4, код ЄДРПОУ - 42739750) 3524,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа Груп Континент (03035, м. Київ, вул. Механізаторів, 2 оф.111, код ЄДРПОУ - 33540903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мані Флоу (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 14, оф. 4, код ЄДРПОУ - 42739750) 5286,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: О.І. Матущак

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 08.01.2020.