Рішення

від 13.01.2020 по справі 910/15408/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2020Справа № 910/15408/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 4)

до Приватного акціонерного товариства "Енергетичний холдинг" (01004, м. Київ, вул. Дарвіна,6, літ А)

про стягнення 100 000,00 грн

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національні інформаційні системи" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Енергетичний холдинг" про стягнення 100 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок ненадання відповідачем послуг по підетапах 3.2, 3.3. згідно з договором №ЮТ-0000001 про надання послуг щодо проектування та розроблення у сфері інформаційних технологій від 29.12.2015, які в свою чергу були попередньо оплачені позивачем авансом на підставі п. 4.1.1. договору, у Державного підприємства "Національні інформаційні системи" виникло право вимати повернення авансового платежу у розмірі 100 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/15408/19 та вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачам строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01004, м. Київ, вул. Дарвіна, 6, літ А), направлялась ухвала Господарського суду міста Києва від 06.11.2019.

Станом на 02.01.2020 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання.

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

29 грудня 2015 року між Державним підприємством "Національні інформаційні системи" (надалі- позивач замовник) та Приватним акціонерним товариством "Енергетичний холдинг" (надалі- відповідач, виконавець) було укладено договір № ЮТ-0000001 про закупівлю послуг за державні кошти (далі - договір).

Відповідно до умов пункту 1.1. договору виконавець зобов`язується надати замовнику послуги щодо проектування та розроблення у сфері інформаційних технологій (модифікація Комп`ютерної програми Реєстр обліку записів з адаптацією для використання в якості реєстру апостилів 62.01.11-00.00 ), код ДК 016:2010-62.01.1, а саме: доопрацювання Комп`ютерної програми Реєстр обліку записів з адаптацією для використання в якості реєстру апостилів (далі - Послуги), а замовник зобов`язується прийняти і оплатити надані послуги відповідно до умов договору та у строки, передбачені договором.

Згідно з пунктом 3.1 договору загальна ціна послуг за цим договором відповідно до специфікації становить 1 700 000,00 грн., в тому числі ПДВ 283 333,33 грн.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору оплата здійснюється замовником шляхом попередньої оплати (авансування) в розмірі 25% від загальної ціни відповідного етапу (підетапу) послуг протягом 10 банківських днів з дати отримання замовником рахунку-фактури. Залік авансового платежу здійснюється за актами здачі-приймання послуг за відповідними етапами (підетапами) в строки, згідно з специфікацією послуг (додаток № 1 до договору).

Пунктом 4.1.2 договору визначено, що остаточний розрахунок здійснюється замовником по мірі виконання виконавцем відповідного етапу (підетапу) надання послуг, визначеного у специфікації послуг протягом 10 банківських днів з моменту підписання сторонами актів здачі-приймання послуг за відповідними етапом (підетапом), на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури.

Відповідно до п. 5.1 договору строки надання послуг виконавцем визначені в специфікації послуг, що є додатком №1 до цього договору. Специфікацією послуг визначено, що надання послуг за Договором поділено на три етапи, кожен із яких поділений на підетапи із встановленням кінцевих термінів їх виконання.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що виконавець надає послуги, а замовник приймає їх по мірі виконання зобов`язань за етапами (підетапами) специфікації послуг. Після виконання відповідного етапу (підетапу) надання послуг, визначених у специфікації послуг, виконавець передає замовнику результати, передбачені технічними вимогами (додаток №2), та акт здачі-приймання послуг в двох примірниках, які підписані виконавцем. Результати, передбачені технічними вимогами (додаток № 2), передаються замовнику в двох примірниках на паперовому носії, окрім програмного забезпечення, яке передається на електронному носієві в порядку, передбаченому в технічних вимогах (додаток № 2). Експлуатаційна документація передається на паперових носіях в обсязі, передбаченому технічними вимогами до надання послуг, які наведені в додатку № 2 до цього правочину.

Замовник протягом семи робочих днів повинен підписати отримані акти та повернути виконавцю один примірник акту або направити виконавцю письмову вмотивовану відмову від прийняття послуг (робіт) із зазначенням переліку недоліків та строків їх усунення. Замовник також зобов`язаний разом із примірником підписаного сторонами акту повернути виконавцю по одному примірнику результатів, визначених в пункті 6.1 укладеної угоди, які оформлені на паперових носіях та підписані уповноваженими особами сторін (пункт 6.2 договору).

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що у випадку, якщо відповідач у зазначений в пункті 6.2 даного правочину строк не поверне виконавцю підписаний акт або в цей же строк не надасть виконавцю вмотивованої письмової відмови від приймання наданих послуг, то послуги, зазначені в такому акті, вважаються прийнятими, і замовник зобов`язаний їх оплатити у повному обсязі, відповідно до умов цього договору, протягом 10 банківських днів з дати отримання відповідного акта.

Пунктом 14.1. договору в редакції Додаткової угоди № 1 встановлено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та діє до 31.12.2017 року.

Додатковою угодою № 1 від 21.12.2016 до договору сторонами також внесено зміни до Додатку № 1 (Специфікації послуг) та продовжено строки виконання етапу 3 договору.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору послуги по ньому були попередньо оплачені позивачем у відповідності до вимог п. 4.1.1. договору на 25% по всіх етапах договору, що підтверджується платіжним дорученням № 211 від 29.12.2015 на суму 425 000,00 грн, зокрема:

- по першому етапу у розмірі 125 000,00 грн. (500 000,00 * 25%).

- по другому етапу в розмірі 175 000,00 грн. (700 000,00 * 25%).

- по третьому етапу в розмірі 125 000,00 грн. (500 000,00 * 25%).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що під час виконання договору між сторонами виникали спори щодо неналежного виконання позивачем умов договору, зокрема, в частині своєчасної оплати за виконані роботи.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі № 910/5083/16 задоволено первісний позов та стягнуто з державного підприємства "Національні інформаційні системи" на користь приватного акціонерного товариства "Енергетичний холдинг" 465 000 грн 00 коп. - заборгованість за договором №ЮТ-0000001 від 29.12.2015 по етапами 1, 2.1 послуг та 6 975 грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору. Зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з приватного акціонерного товариства "Енергетичний холдинг" на користь державного підприємства "Національні інформаційні системи" 420 грн 77 коп. - пені та 689 грн 01 коп. - витрат по сплаті судового збору. В подальшому, ухвалою від 29.09.2016 судом затверджено мирову угоду між сторонами.

Зазначена заборгованість по первісному позову була сплачена ДП "Національні інформаційні системи" в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №2974 від 03.10.2016.

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 по справі №910/9693/16 затверджено мирову угоду, згідно з якої Державне підприємство "Національні інформаційні системи" зобов`язалось сплатити на користь ПАТ "Енергетичний Холдинг" заборгованість в сумі 337 500,00 грн по 2.2 підетапу послуг.

З наявного у матеріалах справи платіжного доручення №2837 від 15.09.2016 вбачається, що вищевказана заборгованість була сплачена Державним підприємством "Національні інформаційні системи" у повному обсязі.

Крім того, платіжними дорученнями №1353 від 24.05.2017 та №1706 від 23.06.2017 замовник також оплатив надані послуги по підетапу 2.3. та 3.1. договору на суму 97 500,00 грн та 75 000,00 грн відповідно.

З огляду на те, що послуги по етапах 1, 2, підетапу 3.1. договору були прийняті замовником, аванс по даних етапах був зарахований виконавцем на загальну суму 325 000 грн (125 000 грн по етапу 1, 175 000 грн - по етапу 2, 25 000 грн. - по підетапу 3.1.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що послуги по підетапу 3.2. та 3.3. відповідачем у встановлені для їх виконання строки не надавалися, у зв`язку з чим їх оплата не проводилася, а дія договору №ЮТ-0000002 від 29.12.2015, на підставі якого перераховано аванс, завершилася, що є підставою для повернення неосвоєної частини авансу у розмірі 100 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з повідомлення №5575/08.2-14 від 05.12.2017, у якому просив останнього сплатити вищевказану суму неосвоєного авансу, однак, дана вимога була залишена з боку відповідача без задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст. ст. 901-907 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище, позивач на виконання умов договору сплатив відповідачу аванс у розмірі 425 000,00 грн.

Судом встановлено, що роботи по першому, другому етапах та підетапу 3.1. були виконані та оплачені належним чином, з врахуванням авансу. Таким чином, у відповідача залишилась невикористана сума авансу за роботи по підетапу 3.2. (розробка програмного забезпечення) з кінцевим терміном виконання 16.06.2017 та по підетапу 3.3. (проведення дослідної експлуатації) з кінцевим терміном виконання 23.06.2017 у розмірі 100 000,00 грн.

В свою чергу, доказів надання послуг Приватним акціонерним товариством "Енергетичний Холдинг" по вищевказаним підетапам матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що відповідно до п. 14.1. договору в редакції Додаткової угоди № 1 договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та діє до 31.12.2017 року. Доказів продовження строку дії договору матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в даній справі звернувся до Господарського суду міста Києва 01.11.2019.

Таким чином, на час звернення позивача з даним позовом до суду договір припинив свою дію.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 100 000,00 грн, з посиланням на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання в зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, що перебуває у складі підрозділу 2 "Недоговірні зобов`язання".

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під вiдсутнiстю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 Цивільного кодексу України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні, на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно. При цьому, конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.

Разом з цим, спірні правовідносини, виникли з укладеного між сторонами договору №ЮТ-0000001 від 29.12.2015, тобто мають договірний характер.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги до виконавця повернути замовнику попередньо сплачені кошти в зв`язку з неналежним виконанням умов договору, строк дії якого закінчився.

Суд звертає увагу сторін, що грошові кошти в сумі 425 000,00 грн отримані відповідачем на підставі договору, тобто за наявності правової підстави. При цьому, припинення дії договору не свідчить про те, що правова підстава для набуття грошових коштів відпала, оскільки договір є припиненим з дати, визначеної сторонами, а на момент сплати грошових коштів правочин був чинним та створив для сторін взаємні права та обов`язки.

Таким чином, враховуючи, що грошові кошти в сумі 425 000,00 грн, в тому числі 100 000,00 грн про стягнення яких заявлено даний позов, сплачені позивачем на виконання договору, то останні набуті відповідачем за правової підстави та не можуть бути витребувані на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.

Такі висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2017 по справі №910/10308/15 та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 по справі №910/3450/17.

В той же час, судом прийнято до уваги, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що "право на суд", яке передбачено статтею 6 Конвенції, відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (рішення Суду у справах Буланов та Купчик проти України, no. 7714/06 та 23654/08, від 09.12.2010 р., Чуйкіна проти України, no. 28924/04, від 13.01.2011).

Відтак, господарський суд самостійно визначає законодавство, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Судом встановлено, що фактичні (а не правові ) обставини, якими було обґрунтовано позовні вимоги, та докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги та період заборгованості, залишаються незмінними, відтак, уточнення правового обґрунтування позовних вимог не є зміною підстав позову, оскільки зазначене не змінює обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (див. п. 24 постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/12065/17).

Як зазначено у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

За таких обставин, здійснюючи правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог, щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, за приписами положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). На відміну від завдатку аванс - це спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції. Аванс сплачується боржником у момент настання обов`язку платити та виконує функцію попередньої оплати.

Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, яка викладена, в тому числі, в постановах від 09.11.2016 по справі №910/28956/15 та від 07.02.2017 по справі №910/20324/15.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що доказів виконання робіт по підетапах 3.2. та 3.3. відповідачем не надано, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо повернення замовнику авансового платежу у розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Енергетичний холдинг" (01004, м. Київ, вул. Дарвіна, 6, літ А, ідентифікаційний код 30489263) на користь Державного підприємства "Національні інформаційні системи" (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 4, ідентифікаційний код 39787008) неосвоєну частину авансового платежу по договору №ЮТ-0000001 від 29.12.2015 у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.01.2020

Суддя Л. Г. Пукшин