Рішення

від 13.01.2020 по справі 910/15121/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2020Справа № 910/15121/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" (вул. Миру, 24, с. Загір, Оржицький район, Полтавська обл., 37740)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Треверс Груп" (вул. Степана Сагайдака,114-Б, м. Київ, 02002)

про стягнення 31 955,87 грн,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Треверс Груп" про стягнення 31 955,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки продукції № 153 від 27.07.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.11.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку, що позивачем було усунуто недоліки, визначені в ухвалі суду, у встановлений строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ураховуючи предмет та підстави позову, з метою справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, а також ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб, справа підлягає одноособовому розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 14.11.2019 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за №0103052641245 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака,114-Б.

Однак, 26.11.2019 на адресу суду повернувся конверт (поштове повідомлення № 0103052641245) із ухвалою суду від 14.11.2019 із зазначенням причин повернення: "закінчення терміну зберігання".

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

За приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 13.05.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач, який вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Вимог про розгляд справи в судовому засіданні за участю представників сторін після винесення ухвали про відкриття провадження у справі до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва установив наступне.

27.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕРС ГРУП" (покупець) було укладено договір поставки продукції № 153, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар (молочну продукцію, товар) у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору асортимент та ціна товару, що поставляється, визначаються на підставі специфікації постачальника, погодженої покупцем, яка є невід`ємною частиною даного договору, а також супровідною документацією (видатковою та товарно-транспортною накладною).

Поставка товарів здійснюється постачальником окремими партіями в межах наявного в нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення покупця, з направленого не пізніше ніж за 2-і доби до дати поставки в електронному вигляді, телефонними або факсимільним зв`язком (п. 4.1. договору).

Пунктом 4.5. договору моментом здійснення поставки товарів постачальнику є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

Відповідно до п. 5.1. договору покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у замовленні та товаросупроводжувальній документації, на умовах даного договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України.

Розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюватиметься протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару, або у інший строк, з обов`язковим його письмовим погодженням між сторонами (п. 5.2. договору).

Згідно з п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що крім пені, передбаченої п. 7.2. договору у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 5 % від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару, за кожен календарний день такого прострочення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2017 року.

Позивач в обґрунтування свої позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов договору здійснювалася своєчасна та в повному обсязі поставка товарів. Відповідач поставлений товар за видатковою накладною №40853 від 26.08.2017 на суму 13 683,12 грн. не оплатив.

Крім того, позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору ним неодноразово надсилалися листи-вимоги на адресу відповідача про погашення заборгованості, однак відповіді на вказані вимоги від відповідача не надходило.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 153 від 27.07.2017 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем було здійснено поставку товару згідно видаткової накладної №40853 від 26.08.2017 на суму 13 683,12 грн.

Суд вказує, що означена вище видаткова накладна, яка наявна в матеріалах справи, підписана уповноваженими представниками сторін, що в свою чергу підтверджує факт належної поставки товару позивачем на загальну суму 13 683,12 грн та відповідне прийняття такого товару відповідачем (без зауважень), що в свою чергу підтверджує факт виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за отриманий товар згідно п. 5.2. договору.

При тому, позивач зазначає, що відповідачем за поставку продукції згідно видаткової накладної № №40853 від 26.08.2017 на суму 16 683,12 грн, не було здійснено оплату.

Таким чином, як про це вказує позивач та чого у свою чергу не спростовано відповідачем, за останнім рахується заборгованість за отриманий ним товар в розмірі 16 683,12 грн.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені вище обставини, докази, які були надані позивачем до суду та те, що відповідачем не було спростовано позовні вимоги, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та п. 5.2. договору № 153 від 27.07.2017 щодо здійснення розрахунків. У зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 13 683, 12 грн підлягає задоволенню.

З огляду на те, що відповідачем було порушено господарське зобов`язання за договором поставки продукції № 153 від 27.07.2071 в частині здійснення оплат за отриманий ним товар, позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат в розмірі 2547,07 грн,

3 % річних в розмірі 872, 00 грн, пені в розмірі 11 564,37 грн та штраф в розмірі 1368,31 грн.

Суд вказує, що як вбачається із розрахунку інфляційних втрат, пені, 3 % річних та штрафу позивачем здійснюються такі нарахування на існуючу суму заборгованості в розмірі 13683,00, 00 грн за період з 10.09.2017 по 25.10.2019.

При тому початок нарахування обґрунтовується позивачем тим, що остання поставка товару за видатковою накладною № 40853 від 26.08.2017 була здійснена 26.08.2017, а враховуючи п.5.2. договору, яким закріплено 14 календарний день на здійснення розрахунків за поставлений товар, то відповідно кінцевою датою оплати за останню поставку є дата 09.09.2017, а відповідно датою початку здійснення нарахувань є дата 10.09.2017.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. договору за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що крім пені, передбаченої п. 7.2. договору у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 5 % від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару, за кожен календарний день такого прострочення.

Суд, здійснив перерахунок пені та штрафу, який було нараховано позивачем за неодноразове порушення зобов`язання щодо оплати за товар за накладною №40853 від 26.08.2017, вважає за доцільне зазначити, що сума штрафу в розмірі 1368,31 грн є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам договору та не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 11 564,37 грн за період з 10.09.2017 по 25.10.2019, то суд за зазначає, що позивачем в даному випадку порушено шести місячний термін для нарахування пені як це передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому на думку суму обґрунтованою сумою пені, яка підлягає стягненню з відповідача є сума в розмірі 1927,62 грн, яка нарахована на суму заборгованості - 13 683,00 грн за період з 10.09.2017 по 10.03.2019.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3 % річних в розмірі 872, 00 грн, суд дійшов висновку, що останній не суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає задоволенню.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Відтак враховуючи викладене вище, з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог та враховуючи наданий позивачем розрахунок, суд здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат за повні місяці вважає, що стягненню підлягає сума інфляційних втрат нарахована на суму заборгованості - 13 683,00, 00 грн за період з 01.10.2017 по 30.09.2019 в розмірі 2340,22 грн, а відтак вимога позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕВЕРС ГРУП" (02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдачного, 114Б, ідентифікаційний код 40880861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оржицький молокозавод" (37740, Полтавська обл., Оржицький район, с. Заріг, вул. Миру, буд.24; ідентифікаційний код 39418096) заборгованість в розмірі 13 683 грн. 12 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 340 грн. 22 коп. 3 % річних в розмірі 872 грн 00 коп., пеню в розмірі 1927 грн 62 коп., штраф в розмірі 1368 грн. 30 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 213 грн. 69 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.01.2020 року.

Суддя Трофименко Т.Ю.