Рішення

від 13.01.2020 по справі 910/14966/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2020Справа № 910/14966/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді : Ломаки В.С. , розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Дарія

до Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс

про стягнення 181 648, 40 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агро Дарія (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (далі - відповідач) про стягнення 181 648, 40 грн., з яких 119 678, 85 грн. пені та 61 969, 55 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 724, 74 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 956, 25 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір поставки № 299/2018/КАМ/О від 03.04.2018, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар. Проте, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання та оплачував товар з порушенням встановлених Договором строків, внаслідок чого виникли підстави для нарахування пені та інфляційних втрат. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.10.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

31.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/14966/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та пені не відповідає приписам чинного законодавства. При цьому, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Крім того, відповідач заперечує проти покладення на нього витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за Договором № 90 від 09.04.2019, у зв`язку з чим неможливо встановити, які саме роботи (послуги) були виконані (надані) адвокатом за вказаним Договором. Також відповідач зазначає, що заявлені позивачем витрати на послуги адвоката є неспівмірними із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд позовні вимоги задовольнити частково в сумі 15 819, 69 грн. інфляційних втрат та 32 214, 73 грн. пені.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.04.2018 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки пшениці № 299/2017/КАМ/О (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений Постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом даного Договору є поставка зерна пшениці, що вирощується на полях (п. 1.2. Договору).

За умовами п. 3.4. Договору у момент поставки на кожну партію товару Постачальник зобов`язаний надати Покупцю оригінали наступних документів:

3.4.1. Сертифікат якості, в якому обов`язково повинні бути вказані показники безпеки;

3.4.2. Товарно-транспортна накладна.

Пунктом 3.5. Договору встановлено, що після отримання від Покупця реєстру надходження сировини, Постачальник протягом 1 робочого дня надає Покупцю наступні документи:

3.5.1. оригінал рахунку-фактури;

3.5.2. оригінал видаткової накладної.

Згідно з п. 3.8. Договору право власності на товар, що поставляється, переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі товару та підписання уповноваженою особою Покупця товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п. 3.9. Договору у випадку розбіжностей між датою, вказаною у товарно-транспортній накладній наданій Постачальником і датою фактичної поставки товару, датою поставки вважається дата, зазначена Покупцем у товарно-транспортній накладній.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються Покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Положеннями п. 5.3. Договору передбачено, що для отримання оплати є необхідність виконання наступних умов:

5.3.1. Постачальник передає Покупцю всю кількість товару згідно рахунку-фактури;

5.3.2. сторони підписують належним чином оформлену видаткову накладну:

5.3.3. Постачальник передає Покупцю повний пакет оригіналів документів, зазначених в п. 3.4. та 3.5. даного Договору.

Відповідно до п. 5.4. Договору після виконання останньої з умов, зазначених в п. 5.3.:

5.4.1. Покупець сплачує 80% оплати вартості товару на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 робочих днів;

5.4.2. Остаточний розрахунок в розмірі 20% оплати вартості замовленого товару здійснюється протягом 3 робочих днів після того, як Постачальник в строки, передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав Покупцю податкову накладну, зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних, але в будь-якому разі не раніше строку, вказаного в пункті 5.4.1. даного Договору.

Вважається, що Покупець виконав свої зобов`язання, коли грошові кошти були зараховані в рахунок Постачальника. Якщо грошові кошти були списані з рахунку Покупця але з причин, не залежних від Покупця, не були вчасно зараховані на рахунок Постачальника, то штрафні санкції, в такому випадку, до Покупця не застосовуються (п. 5.9. Договору).

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 року.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 62 від 13.05.2018 на суму 218 848, 00 грн., № 63 від 13.05.2018 на суму 211 008, 00 грн., № 64 від 13.05.2018 на суму 228 144, 00 грн., № 73 від 05.07.2018 на суму 210 370, 00 грн., № 80 від 10.08.2018 на суму 141 264, 00 грн., № 81 від 14.08.2018 на суму 217 168, 00 грн., № 82 від 14.08.2018 на суму 220 192, 00 грн., № 83 від 18.08.2018 на суму 178 080, 00 грн., № 86 від 02.09.2018 на суму 244 876, 00 грн., № 87 від 18.08.2018 на суму 232 928, 00 грн., № 88 від 20.09.2018 на суму 226 435, 00 грн., № 89 від 29.09.2018 на суму 233 105, 00 грн., № 90 від 06.10.2018 на суму 194 005, 00 грн., № 91 від 09.10.2018 на суму 214 245, 00 грн., № 92 від 02.11.2018 на суму 208 150, 00 грн., № 94 від 07.11.2018 на суму 210 220, 00 грн., № 95 від 11.11.2018 на суму 251 045, 00 грн., а всього на суму 3 640 083, 00 грн.

Також, факт поставку товару відповідачу підтверджується довіреностями № 202 від 03.05.2018, № 377 від 10.08.2018, № 404 від 01.09.2018, № 471 від 06.10.2018, № 500 від 02.11.2018, та товарно-транспортними накладними № 2 від 10.08.2018, № 6 від 18.08.2018, № 10 від 11.11.2018, № 22 від 20.09.2018, № 25 від 29.09.2018, № 29 від 19.08.2018, № 54 від 14.08.2018, № 55 від 04.07.2018, № 73 від 06.10.2018, № 104 від 12.05.2018, № 105 від 10.05.2018, № 153 від 06.11.2018, № б/н від 13.05.2018, № б/н від 02.09.2018.

Згідно з доводами позивача, які підтверджені відповідачем у відзиві на позов, накладна № 62 від 13.05.2018 на суму 218 848, 00 грн. була оплачена 27.07.2018, накладна № 63 від 13.05.2018 на суму 211 008, 00 грн. була оплачена 27.07.2018, накладна № 64 від 13.05.2018 на суму 228 144, 00 грн. була оплачена 30.08.2018, накладна № 73 від 05.07.2018 на суму 210 370, 00 грн. була оплачена 30.08.2018, накладна № 80 від 10.08.2018 на суму 141 264, 00 грн. була оплачена 11.09.2018, накладна № 81 від 14.08.2018 на суму 217 168, 00 грн. була оплачена 03.10.2018, накладна № 82 від 14.08.2018 на суму 220 192, 00 грн. була оплачена 02.10.2018, накладна № 83 від 18.08.2018 на суму 178 080, 00 грн. була оплачена 17.09.2018, накладна № 86 від 02.09.2018 на суму 244 876, 00 грн. була оплачена 01.11.2018, накладна № 88 від 20.09.2018 на суму 226 435, 00 грн. була оплачена 23.10.2018, накладна № 89 від 29.09.2018 на суму 233 105, 00 грн. була оплачена 05.11.2018, накладна № 90 від 06.10.2018 на суму 194 005, 00 грн. була оплачена 09.11.2018, накладна № 91 від 09.10.2018 на суму 214 245, 00 грн. була оплачена 09.11.2018, накладна № 92 від 02.11.2018 на суму 208 150, 00 грн. була оплачена 18.12.2018, накладна № 94 від 07.11.2018 на суму 210 220, 00 грн. була оплачена 28.12.2018, накладна № 95 від 11.11.2018 на суму 251 045, 00 грн. була оплачена 12.02.2019

Таким чином, оплату поставленого товару відповідач здійснював з порушенням встановлених умовами Договору строків.

У зв`язку з цим, позивачем нараховано та заявлено стягнення пеню в сумі 119 678, 85 грн. та інфляційні втрати в сумі 61 969, 55 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось судом вище, положеннями п. 5.3. Договору передбачено, що для отримання оплати є необхідність виконання наступних умов:

5.3.1. Постачальник передає Покупцю всю кількість товару згідно рахунку-фактури;

5.3.2. сторони підписують належним чином оформлену видаткову накладну:

5.3.3. Постачальник передає Покупцю повний пакет оригіналів документів, зазначених в п. 3.4. та 3.5. даного Договору.

Відповідно до п. 5.4. Договору після виконання останньої з умов, зазначених в п. 5.3.:

5.4.1. Покупець сплачує 80% оплати вартості товару на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 робочих днів;

5.4.2. Остаточний розрахунок в розмірі 20% оплати вартості замовленого товару здійснюється протягом 3 робочих днів після того, як Постачальник в строки, передбачені чинним законодавством засобами електронного зв`язку надіслав Покупцю податкову накладну, зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних, але в будь-якому разі не раніше строку, вказаного в пункті 5.4.1. даного Договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями статті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що Покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, але не більше 5% від загальної вартості неоплаченого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 119 678, 85 грн. суд вважає його невірним та таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених арифметичних та методологічних помилок, в тому числі, при визначенні кількості днів за відповідні періоди прострочення, що призвело до її заявлення у більшому розмірі, ніж позивач має право нарахувати пеню.

Крім того, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Як зазначалось вище, згідно з положеннями частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що пеня та 3% річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені та 3% річних.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань та постановах Верховного Суду у справах № 927/1091/17 від 10.07.2018, № 922/1008/16 від 13.06.2018, № 910/13064/17 від 10.04.2018, № 910/9078/18 від 08.05.2019.

У той же час, із наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що її розрахунок по деяким накладним було здійснено з урахуванням дня, в який відбулася оплата товару, що суперечить вищезазначеним положенням чинного законодавства.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

При цьому, суд зазначає, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до положень статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (частина 2 статті 258 Цивільного кодексу України).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з приписами статті 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 25.10.2019 року, у зв`язку з чим, з огляду на викладену відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення пені, яка нарахована за порушення строків оплати за наступними накладними: № 62 від 13.05.2018 за період з 01.06.2018 по 27.07.2018, № 63 від 13.05.2018 за період з 01.06.2018 по 27.07.2018, № 64 від 13.05.2018 за період з 01.06.2018 по 25.07.2018, № 73 від 05.07.2018 за період з 26.07.2018 по 30.08.2018, № 80 від 10.08.2018 за період з 22.08.2018 по 11.09.2018, № 81 від 14.08.2018 за період з 04.09.2018 по 02.10.2018, № 82 від 14.08.2018 за період з 04.09.2018 по 01.10.2018, № 83 від 18.08.2018 за період з 07.09.2018 по 16.09.2018, № 86 від 02.09.2018 частково за період з 21.09.2018 по 24.10.2018, № 88 від 20.09.2018 за період з 11.10.2018 по 22.10.2018, № 89 від 29.09.2018 частково за період з 19.10.2018 по 24.10.2018.

За таких обставин, за розрахунком суду, здійсненим за обрані позивачем періоди та базис нарахування, пеня за прострочення оплати по накладним № 86 від 02.09.2018 за період з 25.10.2018 по 31.10.2018, № 89 від 29.09.2018 за період з 25.10.2018 по 04.11.2018, № 90 від 06.10.2018 за період з 26.10.2018 по 08.11.2018, № 91 від 09.10.2018 за період з 30.10.2018 по 08.11.2018, № 92 від 02.11.2018 за період з 23.11.2018 по 17.12.2018, № 94 від 07.11.2018 за період з 28.11.2018 по 27.12.2018, № 95 від 11.11.2018 за період з 30.11.2018 по 11.02.2019, має становити 37 876, 21 грн.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Верховний Суд у своїй постанові у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019 зазначив, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція . При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Проте, позивач під час здійснення розрахунку інфляційних втрат наведеного не врахував.

З урахуванням наведеного, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат складає 8 701, 78 грн.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 9 956, 25 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Положеннями частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 90 від 09.04.2019, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Бородіної Ю.М. № 4335 від 02.05.2011, платіжні доручення № 112 від 21.06.2019 про сплату за надання правничої допомоги в сумі 19 800, 00 грн., № 100 від 10.04.2019 на суму 20 025, 00 грн.

У позовній заяві позивач вказує, що з урахуванням того, що правова допомога розподілилась на 4 різні справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу саме у даній справі складає 9 956, 25 грн.

Разом з тим, позивачем не надано суду детального опису робіт (наданих послуг) за договором № 90 від 09.04.2019, у зв`язку з чим неможливо встановити які саме роботи (послуги) були виконані (надані) адвокатом за означеним Договором.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Дарія до Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс про стягнення 181 648, 40 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (02094, місто Київ, вулиця Пожарського, будинок 3; код ЄДРПОУ 30160757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агро Дарія (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 119; код ЄДРПОУ 39817938) 37 876 (тридцять сім тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 21 грн. пені, 8 701 (вісім тисяч сімсот одну) грн. 78 коп. інфляційних втрат, 698 (шістсот дев`яносто вісім) грн. 67 коп. витрат по сплаті судового збору

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 13.01.2020 року.

Суддя В.С. Ломака