Рішення

від 13.01.2020 по справі 824/1063/19-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/1063/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить визнати неправомірною та скасувати вимогу Головного управління державної фіскальної служби у Чернівецькій області від 22.07.2019 р. № Ф-77106-50 до неї, ОСОБА_1 , про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 21030,90 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказує, що відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-77106-50 від 22.07.2019 р. у розмірі 21030,90 грн.

Вказану вимогу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що ним з 01.10.2011 р. не здійснюється підприємницька діяльність, податкової, та будь-якої іншої звітності до контролюючих органів не подавав, не отримував доходи від підприємницької діяльності, відповідно не міг нараховувати єдиний соціальний внесок.

Крім того, позивач зазначав, що має місце порушення відповідачем строку та процедури обчислення боргу зі сплати єдиного соціального внеску, а саме оскаржувана вимога сформована поза межами законодавчо визначених строків і процедури.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.10.2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою визнано поважними причини пропуску позивачем строки звернення до суду та поновлено такий строк, а також звільнено позивача від сплати судового збору.

Головне управління ДФС у Чернівецькій області подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки згідно даних облікової картки платника з єдиного соціального внеску у позивача наявна заборгованість з єдиного соціального внеску за 2018 - 2019 р.р.

Наведена обставина стала підставою для формування оскаржуваної вимоги.

Правом, передбаченим ст. 163 КАС України, позивач не скористався, відповідь на відзив не надав.

В додаткових поясненнях відповідач вказував, що до суду надано облікову картку платника податків позивача з ЄСВ за 2018 - 2019 р.р., оскільки облікова картка з ЄСВ за 2016 р. і попередні роки відсутні через те що, відсутні були нарахування ЄСВ до 2017 р. Нарахування ЄСВ у 2017 р. відбулося в автоматичному режимі, у зв`язку із внесеними змінами до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Нарахування у 2017 р. ЄСВ здійснювалося за звітний період - календарний рік (враховуючи вимоги Закону № 2464) - це перші два рядки у обліковій картці з ЄСВ позивача - нарахування, що відбулося 09.02.2018 р., а у 2018 р. та 2019 р. за звітний період - календарний квартал.

У 2018 р. відбулось нарахування ЄСВ щоквартально у розмірі 2457,18 грн, у 2019 р. щоквартально у розмірі 2754,18 грн, а за 2017 р. єдиним нарахуванням за рік (09.02.2018 р.) - 8448,00 грн.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.11.2019 р. клопотання відповідача про заміну сторони задоволено. Замінено відповідача по справі Головне управління ДФС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 30392513) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

Ухвалами Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.12.2019 р. витребувано додаткові докази від Головного управління ДПС у Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, а також КНП Вашківецької міської ради Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги та КНП Центр ПМД Вижницької міської ради.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Ідентифікаційних даних з АІС Податковий блок , ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована 25.01.2010 р. як фізична особа-підприємець. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізований магазинах з перевагою продовольчого асортименту (код КВЕД 52.11.0) (а.с. 31, 67 - 68, 73-76).

20.08.2019 р. внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи - підприємця (а.с. 27).

Судом також встановлено, що згідно відомостей про роботу, внесених до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач займав наступні посади, а саме:

- з 20.11.2001 р. по 31.03.2013 р. виконуючої обов`язки зав ФАПом с. Іспас-Майдан;

- з 01.04.2013 р. по 31.05.2018 р. завідуючої ФАПом с. Іспаський Майдан Вашківського ЦМПСД;

- з 01.06.2018 р. по 09.08.2018 р. завідуючої ФАПом с. Іспас-Майдан КНП Центр ПМД Вижницької міської ради (а.с. 17 - 20).

Згідно довідки виданої КНП Вашківецької міської ради Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги від 29.08.2019 р. № 164 видно, що позивач дійсно працював в КНП Вашківецької міської ради Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги . З січня по червень 2017 р. позивач перебував у відпустці по догляду да дитиною до досягнення 6 років на підставі наказів № 47 від 02.09.2019 р. та № 13- вп від 03.03.2019 р. В період з липня 2017 р. по травень 2018 р. позивач отримав дохід (заробітну плату) в сумі 40130,54 грн, з якого сплачено податок з доходів фізичних осіб у сумі 4915,64 грн та єдиний соціальний внесок (22%) в сумі 8898,60 грн (а.с. 21).

Згідно довідок виданих КНП Центр ПМД Вижницької міської ради від 28.08.2019 р. № 16 та від 17.12.2019 р. № 26 видно, що позивач дійсно працював в КНП Центр ПМД Вижницької міської ради та займав посаду завідувача фельшерсько-акушерського пункту. В період з червня 2018 р. по серпень 2018 р. позивач отримав дохід (заробітну плату) в сумі 10254,92 грн, з якого сплачено податок з доходів фізичних осіб у сумі 1687,42 грн (а.с. 22, 139).

Дослідженням скрін сторінки АІС Податковий облік видно, що позивачем в період з 2016 р. по час розгляду справи в суді подавалась лише податкова декларація про майновий стан і доходи за 2016 р. та звітність з ЄСВ за 2016 р. форма № Д5 (річна) (а.с. 124, 125- 127, 128 - 129, 130).

Дослідженням інтегрованої картки платника за період з 09.02.2018 р. по 31.07.2019 р. встановлено наступне:

- 09.02.2018 р. відповідачем нараховано позивачу розрахункову суму єдиного внеску за рік, зокрема нараховано єдиного внеску терміном сплати 09.02.2018 р. в сумі 8448,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.04.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.04.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.07.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.07.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.10.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.10.2018 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 21.01.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 21.01.2019 р. в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.04.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.04.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.07.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.07.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму (а.с. 70, 132 - 133).

Отже, за вказаний період всього нараховано позивачу ЄСВ на загальну суму 23785,08 грн, в т.ч.: за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та станом на 31.07.2019 р. - 5508,36 грн.

В наслідок таких дій контролюючого органу, що здійснював адміністрування єдиного соціального внеску, за даними облікової картки платника станом на 30.04.2019 р. у позивача обліковується борг (недоїмка) у розмірі 21030,30 грн, в т.ч.: за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та за І квартал 2019 р. - 2754,18 грн.

22.07.2019 р. відповідачем у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф-77106-50 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 30.04.2019 р. заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21030,30 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 21030,30 грн (а.с. 14, 72).

Як зазначив позивач, оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-77106-50 від 22.07.2019 р. він отримав тільки 29.08.2019 р.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, 10.09.2019 р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон - №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску наведено в ст. 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.01.2010 р. та припинив підприємницьку діяльність 20.08.2019 р.

Відповідно до абз. 1 п.1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI застрахована особа може бути застрахованою один раз, єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця повинна нараховувати та сплачувати самостійно один раз. Відтак, подвійне нарахування застрахованій особі єдиного внеску є неприпустимим та суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

В контексті норм п. 3 ст. 1 Законом № 2464-VI позивач, як фізична особа одночасно є страхувальником та застрахованою особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і самостійно сплачує за себе у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Судом встановлено, що в період часу з 01.04.2013 р. по 31.05.2018 р. позивач працювала завідуючою ФАПом с. Іспаський Майдан Вашківського ЦМПСД, а з 01.06.2018 р. по 09.08.2018 р. завідуючої ФАПом с. Іспас-Майдан КНП Центр ПМД Вижницької міської ради.

За оскаржуваною вимогою від 22.07.2019 р. № Ф-77106-50 позивачу нарахована недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску всього на загальну суму 21030,90 грн, в т.ч. за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та І квартал 2019 р. - 2754,18 грн.

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків, а саме за період з липня 2017 р. по травень 2018 р. та з червня 2018 р. по серпень 2018 р.

У відзиві відповідач вказував, що позивач, як фізична особа-підприємець, який обрав спрощену систему оподаткування і є одночасно найманим працівником, не звільняється від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичну особу-підприємця, оскільки в даному випадку сплата єдиного соціального внеску не здійснюється подвійно, а сплачується за нього як за найману особу роботодавцем.

З наведеними доводами відповідача суд не погоджується, з таких міркувань.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19.

Судом встановлено, що в період з 25.01.2010 р. по 20.08.2019 р. позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Однак, у спірний період позивач підприємницьку діяльність не здійснював.

Як зазначалося раніше, в період часу з 01.04.2013 р. по 31.05.2018 р. позивач працював завідуючою ФАПом с. Іспаський Майдан Вашківського ЦМПСД, а з 01.06.2018 р. по 09.08.2018 р. завідуючої ФАПом с. Іспас-Майдан КНП Центр ПМД Вижницької міської ради.

Наведена обставина підтверджується трудовою книжкою, виданою на ім`я позивача, а також довідками, виданими КНП Вашківецької міської ради Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги та КНП Центр ПМД Вижницької міської ради.

З матеріалів справи видно, що з січня по червень 2017 р. позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 6 років на підставі наказів № 47 від 02.09.2019 р. та № 13-вп від 03.03.2019 р. В період з липня 2017 р. по травень 2018 р. позивач отримав дохід (заробітну плату) в сумі 40130,54 грн, з якого вирахувано податок з доходів фізичних осіб у сумі 4915,64 грн та єдиний соціальний внесок (22%) в сумі 8898,60 грн, а з червня 2018 р. по серпень 2018 р. позивач отримав дохід (заробітну плату) в сумі 10254,92 грн, з якого вирахувано податок з доходів фізичних осіб у сумі 1687,42 грн.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) щодо застрахованої особи ОСОБА_1 , в період з липня 2017 р. по травень 2018 р. страхувальником КНП Вашківецької міської ради Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги (код ЄДРПОУ 02005728) сплачувалися страхові внески за позивача. В період з червня 2018 р. по серпень 2018 р. страхувальником КНП Центр ПМД Вижницької міської ради (код ЄДРПОУ 41977228) сплачувались страхові внески за позивача (а.с. 135 - 137).

Крім того, в період з червня 2019 р. по жовтень 2019 р. страхувальником - управлінням соціального захисту населення Вижницької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03196274) сплачувались страхові внески за позивача.

Отже, в період з січня по червень 2017 р. позивач перебував у відпустці по догляду да дитиною до досягнення 6 років. З липня 2017 р. по травень 2018 р. та з червня 2018 р. по серпень 2018 р. позивач займався трудовою діяльністю як найманий працівник. За вказаний період за позивача сплачувалися страхові внески його роботодавцями.

Судовим розглядом не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач у спірний період по час прийняття оскаржуваної вимоги здійснював підприємницьку діяльність.

З матеріалів справи видно, що в оскаржуваній вимозі від 22.07.2019 р. № Ф-77106-50 відповідач вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску всього на загальну суму 21030,90 грн, в т.ч. за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та І квартал 2019 р. - 2754,18 грн.

Отже, відповідачем нараховано позивачу єдиний соціальний внесок також за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків, а саме за період з липня 2017 р. по травень 2018 р. та з червня 2018 р. по серпень 2018 р.

Оскільки позивач в період з січня 2017 р. по серпень 2018 р. перебував на обліку в органах ДФС та був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницьку діяльність не здійснював і доходи від такої діяльності не отримував, та одночасно в цей період перебував у трудових відносинах з КНП Вашківецької міської ради Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги та КНП Центр ПМД Вижницької міської ради, які сплачували за нього страхові внески, суд вважає, що необхідність сплати позивачем єдиного соціального внеску за спірний період спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що вимога відповідача про подвійне нарахування позивачу як застрахованій особі єдиного внеску за періоди сплати за нього страхувальниками страхових внесків, а саме за період з липня 2017 р. по травень 2018 р. та з червня 2018 р. по серпень 2018 р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Стосовно дотримання відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Підпунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI ).

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Згідно п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень видно, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

З матеріалів справи видно, що 22.07.2019 р. відповідач сформував оскаржувану вимогу № Ф-77106-50 станом на 30.04.2019 р., в якій вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску всього на загальну суму 21030,90 грн, в т.ч. за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та І квартал 2019 р. - 2754,18 грн.

Судом встановлено, що суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн сформовано відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів - ГУ ДФС у Чернівецькій області.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що мало місце порушення відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску.

Суд звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), без дотримання порядку та поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач є членом багатодітної сім`ї, що підтверджується копією посвідчення № 006243 від 20.11.2011 р.

Згідно довідки Вижницької міської ради № 3-1889 від 07.06.2019 р. позивач є матір`ю чотирьох дітей.

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Вижницької районної державної адміністрації № 303 від 12.02.2015 р., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька с. Іспас Вижницкого району, перебуває на обліку в управлінні, і занесена до Єдиного державного реєстру пільговиків, пільгами користується. Пільга - багатодітна сім`я. Термін дії пільги з 12.02.2015 р. по 15.06.2020 р.

Згідно довідки Вижницької районної лікарні № 62 від 29.08.2019 р. син позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом дитинства та має постійну серцеву хворобу.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до переконання, що недотримання відповідачем порядку та строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява N 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес".

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи практику ЄСПЛ, а також встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржувану вимогу відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваної вимоги та відповідності її критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Судом встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом № 2464-VI, Інструкцією № 449 та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 22.07.2019 р. № Ф-77106-50 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 139 КАС України).

Позивачем заявлено вимогу майнового характеру на загальну суму 21030,90 грн, за яку згідно вимог ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.10.2019 р. звільнено позивача від сплати судового збору.

Оскільки позов задоволено повністю, судовий збір у розмірі 768,40 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 22.07.2019 р. № Ф-77106-50.

3. Стягнути з Головного управління ДПС у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 768,40 грн до Державного бюджету України.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя В.К. Левицький