Рішення

від 13.01.2020 по справі 922/3674/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3674/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (61023, м. Харків, вул. Весніна, буд. 7) до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (61010, м. Харків, Гімназійна набережна, буд. 24) про стягнення 28070,80 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" про стягнення 28070,80 грн., з яких: сума основного боргу у розмірі 24000,00 грн., пеня у розмірі 1056,00 грн., 3 % річних у розмірі 950,80 грн., інфляційні втрати у розмірі 2064,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за Договором на науково-технічне забезпечення виробничої діяльності №124.2018 від 02.04.2018 в частині проведення розрахунків з позивачем за виконані ним роботи.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається зі сплаченого судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, відповідач своєчасно та належним чином повідомлений про розгляд даної справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення №029380, з яких убачається, що копію ухвали суду від 13.11.2019, яку було надіслано на адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується інформацією з ЄДРПОУ стосовно Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" отримано уповноваженою особою відповідача ще 18.11.2019.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до ст. 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 13.11.2019, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

З урахуванням наведеного, оскільки Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

02.04.2018 між позивачем - Державним підприємством "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" (виконавець) та відповідачем - Приватним акціонерним товариством "Харківський коксовий завод" (замовник) було укладено Договір на науково-технічне забезпечення виробничої діяльності №124.2018 (далі - Договір) (т.с. І а.с. 16-17), відповідно до умов якого, замовник доручає, виконавець приймає на себе відповідно до умов даного договору виконання роботи "Розробка та експериментальне обґрунтування методичних вказівок на виробництво коксу з давальницької сировини: вугілля марки "Ж СШ" виробник ООО "УК "Межегейуголь" (Росія)".

Термін виконання роботи по Договору протягом 90 календарних днів з моменту підписання цього Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, при завершенні кожного етапу роботи виконавець представляє замовнику акт здавання-приймання виконаної роботи з додатком до нього комплекту наукової, технічної та іншої документації, передбаченої умовами Договору.

На виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв та отримав науково-технічну роботу "Розробка та експериментальне обґрунтування методичних вказівок на виробництво коксу з давальницької сировини: вугілля марки "Ж СШ" виробник ООО "УК "Межегейуголь" (Росія)" вартістю 24000,00 грн., що підтверджується актом здавання-приймання виконаних робіт № 187.18 від 20.04.2018 року, який підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до умов пункту 2.3. Договору, оплата виконаної роботи здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту здавання-приймання.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що відповідач роботи від позивача прийняв, натомість у встановлений Договором строк оплату не здійснив, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 24000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача Претензію вих. №03/1346 від 20.09.2018, в якій вказав про наявну заборгованість із проханням сплатити наявний борг.

Однак відповідач відповіді на Претензію не надав та наявну заборгованість позивачу не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 ЦК України).

За правилами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Із обставин справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином, відповідач у свою чергу прийняв без будь-яких зауважень та заперечень виконану позивачем науково-технічну роботу "Розробка та експериментальне обґрунтування методичних вказівок на виробництво коксу з давальницької сировини: вугілля марки "Ж СШ" виробник ООО "УК "Межегейуголь" (Росія)" вартістю 24000,00 грн., що підтверджується актом здавання-приймання виконаних робіт № 187.18 від 20.04.2018. Вказаний акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

У пункті 2.3. Договору сторони встановили, що оплата виконаної роботи здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту здавання-приймання.

Натомість відповідач, у порушення умов вказаного вище п. 2.3. Договору, у встановлений строк не розрахувався за виконану останнім роботу, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 24000,00 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У матеріалах справи наявні підписані між сторонами Акти звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.18 та станом на 17.01.2019 (т.с. І а.с. 21-22).

Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов`язання за Договором на науково-технічне забезпечення виробничої діяльності №124.2018 від 02.04.2018 на суму 24000,00 грн., а тому позовні вимоги в цій частині суд вважає обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 1056,00 грн. пені; 950,80 грн. 3% річних та 2064,00 грн. інфляційних витрат.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 4.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором виконавець і замовник несуть майнову відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Суд звертає увагу, що в даному випадку Договором сторонами не було встановлено забезпечення виконання зобов`язання у вигляді сплати неустойки. Діюче законодавство також не надає право позивачу нараховувати у спірних відносинах неустойку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та незаконність вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 1056,00 грн.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що "якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми".

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 950,80 грн. та 2064,00 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не оспорено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, та власного розрахунку вказаних сум до суду не подано.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (61010, м. Харків, вул. Гімназійна набережна, 24, код ЄДРПОУ 24481702) на користь Державного підприємства "Український державний науково-дослідний вуглехімічний інститут (УХІН)" (61023, м. Харків, вул. Весніна, 7, код ЄДРПОУ 00190443) - 24000,00 грн. основного боргу; 950,80 грн. 3 % річних; 2064,00 грн. інфляційних втрат та 1848,73 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 1056,00 грн. пені - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "13" січня 2020 р.

Суддя Г.І. Сальнікова