Рішення

від 08.01.2020 по справі 914/2188/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2020 справа № 914/2188/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу

за позовом: Приватної організації Українська ліга авторських і суміжних прав

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТІЯ

про: стягнення 22212,39грн.,

Представники сторін: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

25.10.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватної організації Українська ліга авторських і суміжних прав до Товариства з обмеженою відповідальністю ГАЛИЧИНА ЕЛІТ про стягнення 22212,39грн.

30.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Приватної організації Українська ліга авторських і суміжних прав про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задовольнити; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 25.11.2019р.

12.11.2019р. на адресу суду від позивача надійшли заява про розгляд справи за його відсутності та додаткове пояснення про окремі питання, на яких ґрунтуються позовні вимоги, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№46748/19 та вх.№46742/19 відповідно.

18.11.2019р. на адресу суду від позивача надійшла заява, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№47749/19.

У судові засідання 25.11.2019р. та 16.12.2019р., в яких протокольними ухвалами розгляд справи відкладався на 16.12.2019р. та 24.12.2019р. відповідно, сторони участь повноважних представників не забезпечили, при цьому, відповідач не повідомив причини неявки у вищевказані судові засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, ухвалами від 25.11.2019р. та 17.12.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судових засідань.

21.12.2019р. на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№53685/19.

У судове засідання 24.12.2019р., сторони участь повноважних представників не забезпечили. При цьому, відповідач не повідомив причини неявки у вищевказане судове засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 24.12.2019р. розгляд справи відкладено на 08.01.2020р.

Водночас, судом враховано те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16.12.2019р. місцезнаходження відповідача змінено з 79034, Львівська обл., місто Львів, вулиця Тернопільська, будинок 21 Б, квартира 63 на 87534, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Громової, будинок 69 , крім того назву відповідача змінено з ГАЛИЧИНА-ЕЛІТ на ЕЛІТІЯ , при цьому, організаційно-правова форма відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю, залишилась без змін.

Ухвалами від 24.12.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судових засідань. При цьому, беручи до уваги викладене, вищевказану ухвалу від 24.12.2019р. надіслано на адресу місцезнаходження відповідача, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

26.12.2019р. на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№54524/19.

У судове засідання 08.01.2020р. сторони участь повноважних представників не забезпечили. При цьому, відповідач не повідомив причини неявки у вищевказане судове засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, у судовому засіданні, яке відбулося 08.01.2020р., фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Суд звертає увагу на те, що надіслані на адресу місцезнаходження відповідача ухвала про відкриття провадження у справі від 30.10.2019р. та ухвала про виклик в судове засідання від 25.11.2019р., станом на момент ухвалення рішення у цій справі, повернуто поштою із зазначенням причини повернення За не запитом .

Водночас, судом враховано позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 27.08.2019р. у справі №916/1095/18, від 25.06.2019р. у справі № 922/2972/18, від 21.03.2019р. у справі №916/2349/17, від 11.12.2018р. у справі №921/6/18, відповідно до якої, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії; водночас, за змістом ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом; усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 ГПК України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо здійснення оплати винагороди (роялті) за надане невиключне право виконання оприлюднених музичних творів, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору №КБР-83/04/1860 від 01.04.2018р., просить суд стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу, що складає 10500,00грн.

Крім того, позивачем нараховано втрати від інфляції в сумі 290,92грн., три проценти від простроченої суми, що складають 171,47грн., штраф у розмірі 7500,00грн., дострокову винагороду (роялті) в сумі 3750,00грн.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив таке:

01.04.2018р. між Приватною організацією Українська ліга авторських і суміжних прав (надалі по тексту - УЛАСП , позивач ), як організацією, що має повноваження надавати право (невиключну ліцензію) на використання в комерційній діяльності музичних творів, а також здійснювати збір винагороди (роялті) за таке використання на підставі Свідоцтва про облік організації колективного управління майновими правами суб`єктів авторського права та суміжних прав №19/2011 від 24.01.2011р., виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (копія свідоцтва міститься в матеріалах справи), та Товариством з обмеженою відповідальністю ГАЛИЧИНА-ЕЛІТ , назву якого, 16.12.2019р. змінено на ЕЛІТІЯ (надалі по тексту - Користувач , відповідач ) укладено Договір №КБР-83/04/18 (надалі по тексту - Договір ), згідно з п.п.2, 3.1. якого, Користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає Користувачу на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання музичних творів та каталогів творів, перелік яких розміщений на сайті УЛАСП: www.ulasp.org (надалі по тексту - Твори ), а Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього Договору та Закону України Про авторське право і суміжні права .

У додатку №1 від 01.04.2018р. до Договору сторони погодили, що Користувач здійснює використання Творів у ресторані Мускат , що знаходиться за адресою: м. Львів, площа Галицька, 7.

Відповідно до пп.1.2 п.1 додатку №2 від 01.04.2018р. до Договору, загальний розмір щомісячного платежу за використання Творів становить 750,00грн.; зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору.

Згідно з п.3.3. Договору, загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше, ніж за п`ять днів до початку місяця, за який він здійснюється; не зважаючи на дату укладання договору, Користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір; перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору; розмір винагороди (роялті) не залежить від кількості творів, що використовуватимуться Користувачем під час дії договору, та частоти їх використання.

Як зазначає позивач, відповідач, починаючи з вересня 2018р., передбачені умовами Договору зобов`язання щодо сплати винагороди (роялті) за використання наданих йому невиключних прав не виконує, внаслідок чого утворився борг.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 10500,00грн. основного боргу.

Крім того, позивачем нараховано втрати від інфляції в сумі 290,92грн., три проценти від простроченої суми, що складають 171,47грн., штраф у розмірі 7500,00грн., дострокову винагороду (роялті) в сумі 3750,00грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч.2 ст.418 ЦК України).

Перелік об`єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч.1 ст.420 ЦК України, зокрема, об`єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об`єктами авторського права (ч.1 ст.433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п.1 ч.1 ст.433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об`єктами суміжних прав (ч.1 ст.449 ЦК України).

Відповідно до ст.422 ЦК України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч.1 ст.440 ЦК України, відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт суміжних прав, відповідно до ч.1 ст.452 ЦК України, відносяться: право на використання об`єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об`єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст.1 Закону України Про авторське право і суміжні права , виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об`єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно з ч.2 ст.426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною 3 ст.426 ЦК України встановлено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст.32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Згідно з ч.ч.4, 5 ст.32 Закону України Про авторське право і суміжні права , за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах; при цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам; право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною 2 ст.33 вищевказаного Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди); авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином; при цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст.45, ч.1 ст.47 Закону України Про авторське право і суміжні права ).

Згідно з п.п.1 та 4 ч.1 ст.12 Закону України Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав , організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції: укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав; звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація.

Як встановлено судом, 01.04.2018р. між сторонами укладено Договір, згідно з п.п.2, 3.1. якого, Користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає Користувачу на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання Творів, а Користувач, в свою чергу, зобов`язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього Договору та Закону України Про авторське право і суміжні права .

Вказаний Договір за своєю правовою природою є авторським договором про передачу невиключного права на використання твору, при цьому, як зазначено вище, відповідно до Свідоцтва №19/2011 від 24.01.2011р., позивач є організацією колективного управління, якій суб`єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами, а отже, позивач вправі укладати відповідні договори.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2 Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.04.2019р., а в частині невиконаних фінансових зобов`язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов`язань - до їх повного виконання; у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п.6.1. дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу, коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів розірвання Договору, чи, передбаченого п.6.2. Договору, письмового повідомлення однієї із сторін іншої про припинення дії Договору.

Отже, на підставі укладеного Договору у сторін виникли відповідні права та обов`язки.

Згідно з пп.14.1.225. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до пп.1.2 п.1 додатку №2 від 01.04.2018р. до Договору, загальний розмір щомісячного платежу за використання Творів становить 750,00грн.; зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов Договору.

Згідно з п.3.3. Договору, загальний щомісячний платіж, що є складовою частиною винагороди (роялті) має перераховуватись не пізніше, ніж за п`ять днів до початку місяця, за який він здійснюється; не зважаючи на дату укладання договору, Користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір; перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору; розмір винагороди (роялті) не залежить від кількості творів, що використовуватимуться Користувачем під час дії договору, та частоти їх використання.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Крім того, відповідно до п.3.5. Договору, сторони підтверджують сплату та збір винагороди (роялті) шляхом підписання щоквартального Акту про виплату роялті; у разі необхідності підтвердження виплати винагороди (роялті) щомісячно, обов`язок щодо складання відповідного Акту покладається на Користувача.

Як зазначає позивач, відповідач, починаючи з вересня 2018р., передбачені умовами Договору зобов`язання щодо сплати винагороди (роялті) за використання наданих йому невиключних прав не виконує, внаслідок чого утворився борг у розмірі 10500,00грн.

Водночас, перевіривши розрахунок основного боргу, суд зазначає, що такий в частині визначення загальної суми основного боргу визначено вірно, проте, позивачем невірно визначено дати виникнення боргу, оскільки, як зазначено вище, відповідно до положень п.3.3. Договору, загальний щомісячний платіж має перераховуватись не пізніше, ніж за п`ять днів до початку місяця, за який він здійснюється.

Отже, останнім днем встановленого Договором строку для здійснення відповідного платежу за поточний місяць був п`ятий день до початку такого місяця.

Враховуючи вищевказане, судом встановлено наступні дати виникнення та суми боргу:

Місяць за який виник борг зі сплати винагороди (роялті)Останній день строку для оплати винагороди (роялті)Дата виникнення боргуСума боргу вересень 2018р. 27.08.2018р. 28.08.2018р. 750,00грн. жовтень 2018р. 26.09.2018р. 27.09.2018р. 750,00грн. листопад 2018р. 27.10.2018р. 28.10.2018р. 750,00грн. грудень 2018р. 26.11.2018р. 27.11.2018р. 750,00грн. січень 2019р. 27.12.2018р. 28.12.2018р. 750,00грн. лютий 2019р. 27.01.2019р. 28.01.2019р. 750,00грн. березень 2019р. 24.02.2019р. 25.02.2019р. 750,00грн. квітень 2019р. 27.03.2019р. 28.03.2019р. 750,00грн. травень 2019р. 26.04.2019р. 27.04.2019р. 750,00грн. червень 2019р. 27.05.2019р. 28.05.2019р. 750,00грн. липень 2019р. 26.06.2019р. 27.06.2019р. 750,00грн. серпень 2019р. 27.07.2019р. 28.07.2019р. 750,00грн. вересень 2019р. 27.08.2019р. 28.08.2019р. 750,00грн. жовтень 2019р. 26.09.2019р. 27.09.2019р. 750,00грн. Доказів оплати відповідачем за спірний період передбаченої умовами Договору винагороди (роялті), в тому числі, але не виключно, передбачених п.3.5 Договору Актів про виплату роялті, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 10500,00грн. суми основного боргу є обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач просить стягнути з відповідача дострокову винагороду (роялті) в сумі 3750,00грн. за період з листопада 2019р. по березень 2020р.

Відповідно до положень п.3.6. Договору, якщо Користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4-ри (чотири) місяці, УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за Строк в повному обсязі.

При цьому, у розділі 2 Договору сторонами визначено, що Строк - це строк використання творів, на який надане право (невиключна ліцензія), що відповідає строку договору, зазначеному у п.6.1. цього договору, а у випадку коли строк зазначений у п. 6.1. закінчився, але цей Договір залишився чинним - строк визначений на підставі п. 6.2. цього Договору.

Як зазначено вище, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів розірвання Договору, чи, передбаченого п.6.2. Договору, письмового повідомлення однієї із сторін іншої про припинення дії Договору, а тому, останнім днем строку дії Договору, і, відповідно, передбаченого розділом 2 Договору Строку, станом на момент ухвалення рішення у цій справі, є 31.03.2020р.

Беручи до уваги викладене, враховуючи досягнуті, відповідно до п.3.6. Договору, між сторонами домовленості, а також наявне станом на момент звернення з цим позовом до суду прострочення відповідачем зобов`язання щодо оплати винагороди (роялті) за вересень 2018р. - червень 2019р тривалістю більш ніж чотири місяці, позивач набув право на дострокове отримання в повному обсязі винагороди (роялті) за строк, останнім днем якого є 31.03.2020р.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 3750,00грн. суми дострокової винагороди (роялті) є обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань щодо оплати винагороди (роялті), позивачем нараховано штраф у розмірі 7500,00грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 2 ст.549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень п.3.6. Договору, якщо Користувач прострочить платіж стосовно одного місяця на строк більший ніж 4-ри (чотири) місяці, то Користувач повинен буде сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу, суд зазначає, що такий здійснено вірно, оскільки, як зазначено вище, відповідачем прострочено платежі зі сплати винагороди (роялті) у розмірі по 750,00грн. за кожен місяць, починаючи з вересня 2018р. по червень 2020р. (10 місяців), а тому, загальна сума штрафу за допущені відповідачем прострочення становить 7500,00грн. (750,00 * 10 = 7500,00).

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 7500,00грн. суми штрафу є обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь втрати від інфляції в сумі 290,92грн., три проценти від простроченої суми, що складають 171,47грн.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлені періоди суд встановив, що такі здійснено невірно, оскільки, як зазначено вище, позивачем невірно визначено боргові періоди.

Враховуючи наведене, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних в межах заявленого позивачем періоду:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 28.08.2018 - 26.09.2019 750 1,096 71,71 27.09.2018 - 26.09.2019 750 1,075 56,39 28.10.2018 - 26.09.2019 750 1,057 42,91 27.11.2018 - 26.09.2019 750 1,043 31,96 28.12.2018 - 26.09.2019 750 1,034 25,76 28.01.2019 - 26.09.2019 750 1,024 18,07 25.02.2019 - 26.09.2019 750 1,019 14,25 28.03.2019 - 26.09.2019 750 1,010 7,44 27.04.2019 - 26.09.2019 750 1,000 -0,06 28.05.2019 - 26.09.2019 750 0,993 -5,28 27.06.2019 - 26.09.2019 750 0,998 -1,53 28.07.2019 - 26.09.2019 750 1,004 2,98 28.08.2019 - 26.09.2019 750 1,007 5,25 Таким чином, сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період становить 269,85грн. (71,71 + 56,39 + 42,91 + 31,96 + 25,76 + 18,07 + 14,25 + 7,44 - 0,06 - 5,28 - 1,53 + 2,98 + 5,25 = 269,85).

При цьому, суд звертає увагу на те, що нарахування інфляційних втрат за прострочення платежу зі сплати винагороди (роялті) за вересень 2019р. здійснено за період, який є меншим ніж один календарний місяць, а саме з 28.08.2019р. по 26.09.2019р., проте, докази того, що вказаний платіж був здійснений відповідачем, зокрема, 27.09.2019р., що унеможливило б здійснення нарахування інфляційних втрат за вказаний період, станом на момент ухвалення цього рішення, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано.

Крім того, судом здійснено перерахунок трьох процентів річних в межах заявленого позивачем періоду:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 750 28.08.2018 - 26.09.2019 395 3 % 24,34931506849310 750 27.09.2018 - 26.09.2019 365 3 % 22,50000000000000 750 28.10.2018 - 26.09.2019 334 3 % 20,58904109589040 750 27.11.2018 - 26.09.2019 304 3 % 18,73972602739730 750 28.12.2018 - 26.09.2019 273 3 % 16,82876712328770 750 28.01.2019 - 26.09.2019 242 3 % 14,91780821917810 750 25.02.2019 - 26.09.2019 214 3 % 13,19178082191780 750 28.03.2019 - 26.09.2019 183 3 % 11,28082191780820 750 27.04.2019 - 26.09.2019 153 3 % 9,43150684931507 750 28.05.2019 - 26.09.2019 122 3 % 7,52054794520548 750 27.06.2019 - 26.09.2019 92 3 % 5,67123287671233 750 28.07.2019 - 26.09.2019 61 3 % 3,76027397260274 750 28.08.2019 - 26.09.2019 30 3 % 1,84931506849315 Таким чином, загальна сума трьох процентів річних в межах заявленого позивачем періоду становить 170,63грн. (24,34931506849310 + 22,50000000000000 + 20,58904109589040 + 18,73972602739730 + 16,82876712328770 + 14,91780821917810 + 13,19178082191780 + 11,28082191780820 + 9,43150684931507 + 7,52054794520548 + 5,67123287671233 + 3,76027397260274 + 1,84931506849315 = 170,630136986301 ? 170,63).

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 290,92грн. втрат від інфляції підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 269,85грн., позовні вимоги про стягнення 171,47грн.трьох процентів річних - шляхом стягнення 170,63грн.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст.13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі факт укладення між сторонами Договору та виникнення у сторін на підставі такого договору відповідних прав та обов`язків, відсутність заперечень відповідача щодо факту порушення ним встановлених Договором порядку і строку оплати винагороди (роялті), перевіривши правильність проведених розрахунків за заявлені періоди, позовні вимоги підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу, що складає 10500,00грн., втрат від інфляції в сумі 269,85грн., три проценти від простроченої суми, що складають 170,63грн., штрафу у розмірі 7500,00грн., дострокової винагороди (роялті) в сумі 3750,00грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №554 від 16.10.2019р. про сплату судового збору в розмірі 1921,00грн.

Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (абз.1 ч.2 ст.126 ГПК України).

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.126 ГПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката , в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Так, у заяві (вх.№47749/19 від 18.11.2019р.) позивач просив вирішити питання про відшкодування 5000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу стороні позивача.

Суд звертає увагу на те, що, станом на момент ухвалення цього рішення, від відповідача не надходило клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, при цьому, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Крім того, відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Як доказ того, що позивач понесе витрати на професійну правничу допомогу у вищевказаному розмірі, позивачем долучено договір про надання професійної правничої допомоги №8.129-А від 04.10.2019р., відповідно до пп.4.1.1. п.4.1. якого, за надання професійної правничої допомоги, позивач, як Клієнт, сплачує Адвокатському об`єднанню ІНТЕЛКРАФТС винагороду у розмірі 5000,00грн. без ПДВ за підготовку позовної заяви, звернення до суду та представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції.

Крім того, позивачем долучено акт приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги, яка підлягає сплаті Клієнтом, відповідно до якого, Адвокатським об`єднанням проведено наступні роботи та/або надано послуги за договором про надання професійної правничої допомоги у справі №914/2188/19, яка перебуває на розгляді у Господарському суді Львівської області, на загальну суму 5000,00грн., з яких: вивчення та аналіз положень договору №КБР-83/04/18 (вартістю 200,00грн.); надання консультацій Клієнту щодо порядку стягнення заборгованості, участі у нарадах клієнта з питань збирання доказів виконання договору №КБР-83/04/18 (вартістю 300,00грн.); складання тексту позовної заяви (вартістю 2500,00грн.); роздруківка, посвідчення копій документів (вартістю 500,00грн.); надання консультації Клієнту з приводу відкриття провадження у справі, порядку і строків судового розгляду, роз`яснення Клієнту змісту ухвал суду (вартістю 500,00грн.); підготовка процесуальних документів (вартістю 1000,00грн.).

Відповідно до п.2 вищевказаного акту приймання-передачі послуг з професійної правничої допомоги, яка підлягає сплаті Клієнтом, який є додатком №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №8.129-А від 04.10.2019р., Адвокатським об`єднанням та Клієнтом погоджено, що сплата за всю проведену роботу згідно цього акту здійснюється протягом 10 (десяти) днів з моменту набрання рішенням Господарського суду Львівської області (справа №914/2188/19) законної сили.

Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544 ), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання Адвокатським об`єднанням ІНТЕЛКРАФТС професійної правничої допомоги у цій справі на суму 5000,00грн., суд дійшов висновку, що вищевказані витрати позивача підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у цій справі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідач не скористався наданим йому правом на відшкодування судових витрат.

З підстав наведеного, оскільки позов підлягає задоволенню частково, 6921,00грн. (1921,00 (судовий збір) + 5000,00 (витрати на професійну правничу допомогу) = 6921,00) судових витрат позивача у цій справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача 6914,17грн. (22190,48 (підлягає стягненню) / 22212,39 (заявлено до стягнення) * 6921,00 (сума судових витрат) = 0,999013614 * 6921,00 = 6914,17322 ? 6914,17), решту судових витрат залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТІЯ (місцезнаходження: 87534, Донецька обл., місто Маріуполь, Центральний район, вулиця Громової, будинок 69; ідентифікаційний код: 41098660) на користь Приватної організації Українська ліга авторських і суміжних прав (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 23, офіс 1016; ідентифікаційний код: 37396233) суму основного боргу, що складає 10500,00грн., втрати від інфляції в сумі 269,85грн., три проценти від простроченої суми, що складають 170,63грн., штраф у розмірі 7500,00грн., дострокової винагороди (роялті) в сумі 3750,00грн., а також 6914,17грн. судових витрат.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 13.01.2020р.

Суддя Король М.Р.