Рішення

від 09.01.2020 по справі 473/4191/19

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/4191/19

РІШЕННЯ

іменем України

"09" січня 2020 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Заблоцької М.М.,

позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприєця ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, 3% річних від суми заборгованості, матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, пені, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з таким позовом в якому вказував, що він є власником земельної ділянки загальною площею 1,1870 га., розташованої в межах території Дмитрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

17 вересня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ФОП ОСОБА_3 договір оренди належної йому земельної ділянки.

Договір було укладено строком на 10 років.

26 вересня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області Соколенко Д.В. зареєстровано право оренди ділянки.

Відповідно до умов договору за №18, орендар набув право на особисте використання об`єкта оренди за призначенням (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та зобов`язався щорічно в строк до 30 грудня поточного року сплачувати орендну плату в грошовій, натуральній або відробітковій формі в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки ділянки, що на момент укладення договору становила 1 944,24 грн., з урахуванням індексації, а після закінчення строку дії договору - повернути її орендодавцю у стані, не гіршому ніж на момент отримання в оренду. У разі порушення орендарем істотних умов договору оренди, зокрема в частині порушення строків сплати орендної плати, орендодавець має право на дострокове розірвання договору та стягнення неустойки (пені) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення боргу.

Відповідач порушив істотні умови договору оренди, оскільки протягом 2015-2019 років не сплачував орендну плату, внаслідок чого утоврилася заборгованість: за 2015 рік - 1 944,24 грн.; за 2016 рік - 2 332,89 грн.; за 2017 рік - 2 332,89 грн.; за 2018 рік - 2 332,89 грн., за 2019 рік - 2 332,89 грн.

Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 просив достроково розірвати договір оренди землі від 17 вересня 2015 року, №18, стягнути з ФОП ОСОБА_3 на свою користь заборгованість по орендній платі в загальному розмірі 11 275,80 грн., 3 % річних від суми заборгованості за період прострочення платежу з 31 грудня 2015 року по 16 вересня 2019 року в розмірі 573,27 грн., матеріальні втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції за період прострочення платежу з грудня 2015 року по травень 2019 року (включно) в розмірі 153,03 грн., пеню за порушення зобов`язання за період з 31 грудня 2015 року по 16 вересня 2019 року в розмірі 6 436,77 грн.

Крім цього позивач просив стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Наявність та розмір моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що внаслідок невиконання орендарем умов договору щодо сплати орендної плати він був позбавлений можливості розпоряджатися належними йому за договором коштами, внаслідок чого погіршилися його стосунки в сім`ї.

У листопаді 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 надав суду відзив на позовну заяву в якому останній:

-вимоги ОСОБА_1 в частині дострокового розірвання договору оренди землі від 17 вересня 2015 року, №18 не визнав, вказуючи на те, що вони є передчасними та не можуть бути вирішені до прийняття остаточного рішення у спорі між тими ж сторонами про розірвання договору оренди належної позивачу земельної ділянки площею 5,5648 га., розташованої в межах території Дмитрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

-вимоги в частині стягнення заборгованості по орендній платі визнав частково - в межах передбаченого законом трирічного строку позовної давності (з 27 вересня 2016 року) та в сумі за вирахуванням сплачених відповідачем за позивача податків з доходів фізичних осіб та військового збору, а саме в розмірі 5 634,15 грн.;

-вимоги в частині стягнення 3 % річних від суми заборгованості за період прострочення платежу у зв`язку з частковим визнанням розміру заборгованості по орендній платі визнав частково - в розмірі 128,04 грн.;

-вимоги в частині стягнення матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції в розмірі 153,03 грн. визнав повністю;

-вимоги в частині стягнення пені за порушення зобов`язання визнав частково - в межах передбаченого законом річного строку позовної давності (з 27 вересня 2018 року), а саме в розмірі 1 454,76 грн.;

-вимоги про стягнення моральної шкоди не визнав, вказуючи на те, що вказана шкода є необгрунтованою та не підтверджується жодними доказами.

Зі свого боку у листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив у якій підтвердив свої позовні вимоги у повному обсязі. При цьому вказував, що вимоги в частині дострокового розірвання договору оренди землі від 17 вересня 2015 року, №18 жодним чином не пов`язані з аналогічним спором відносно іншої земельної ділянки, що існує між сторонами, а тому твердження про протилежне є безпідставними. Водночас, стороною відповідача не доведено належними та допустимими доказами обставин щодо сплати орендарем замість орендодавця податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а тому заборгованість з усіма її складовими підлягає стягненню в зазначеному в позовній заяві розмірі. Також вважав безпідставним посилання представника відповідача на необхідність застосування судом наслідків пропущення позивачем позовної давності, вказуючи на те, що ця обставина була обумовлена поважними причинами (необізнаністю позивача про наявність спірного договору оренди). За такого, ОСОБА_1 просив задовольнити позов в цілому.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові та у відповіді на відзив.

В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі відповідача - ФОП ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_2 позовні вимоги в частині дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки визнав, проте просив врахувати, що на час вирішення спору на ділянці вирощуються належні орендарю сільськогосподарські культури. В іншій частині просив прийняти рішення з врахуванням доводів та розрахунків, наведених у відзиві на позов.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі відповідача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації про обставини справи, необхідної для її вирішення.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,1870 га., розташованої в межах території Дмитрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, за межами населеного пункту, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №4822082000:10:000:0140.

17 вересня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ФОП ОСОБА_3 договір оренди належної йому земельної ділянки.

Договір було укладено строком на 10 років.

26 вересня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області Соколенко Д.В. зареєстровано право оренди ділянки, запис № 11408040.

Відповідно до умов договору за №18, орендар набув право на особисте використання об`єкта оренди за призначенням (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та зобов`язався щорічно в строк до 30 грудня поточного року сплачувати орендну плату в грошовій, натуральній або відробітковій формі в розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки ділянки, що на момент укладення договору становила 1 944,24 грн., з урахуванням індексації, а після закінчення строку дії договору - повернути її орендодавцю у стані, не гіршому ніж на момент отримання в оренду. В разі порушення орендарем істотних умов договору оренди, зокрема в частині порушення строків сплати орендної плати, орендодавець має право на дострокове розірвання договору та стягнення неустойки (пені) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення боргу.

Аналізуючи доводи та заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

1) В частині вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки:

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним порушенням є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 31, ч. 1 ст. 32 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

На вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Аналогічні умови містить й договір оренди землі. Зокрема, згідно п. 12.4 договору, дія договору оренди припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Також, згідно п. д ч. 1 ст. 144 ЗК України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 зроблено висновок про те, що аналіз ст.ст. 526, 629, 651 ЦК України, ст.ст. 2, 13, 15, 21, 22, 32 Закону України Про оренду землі , ст. 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

В судовому засіданні представником відповідача визнано той факт, що протягом 2015-2019 років орендар не сплачував орендодавцю орендну плату у визначеному договором розмірі. Також не містять й матеріали справи жодних доказів, що протягом строку дії орендних зобов`язань ФОП ОСОБА_3 сплачував ОСОБА_1 орендну плату за передбаченою п. 4.4. договору процедурою: грошовими коштами на рахунок орендодавця або готівкою; натуральною платою (передача продукції) та відробітковою (надання послуг, виконання робіт), що оформлюється відповідною накладною та/або актом.

Таким чином, судом встановлено систематичну несплату відповідачем орендної плати, що вказує на наявність підстав для розірвання укладеного між сторонами договору оренди.

2) В частині вимог про стягнення заборгованості по орендній платі, 3% річних від суми заборгованості, матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, пені:

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України Про оренду землі ).

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі ).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч.ч. 1-3 ст. 21 Закону України Про оренду землі ).

Орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати (ч.ч. 1-2 ст. 22 Закону України Про оренду землі ).

Згідно п. в ч. 1 ст. 96 ЗК України, ст. 24 Закону України Про оренду землі , орендодавець має право вимагати, а орендар повинен своєчасно вносити орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п.п. 4.1-4.6 договору оренди, за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату в грошовій, натуральній або відробітковій формі в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (38 884,76 грн.), що становить 1 944,24 грн. Орендна плата вноситься орендарем один раз на рік - не пізніше 30 грудня поточного року та підлягає щорічній індексації без внесення змін або доповнень до договору.

Згідно п.п. 9.1-9.2 договору оренди, орендодавець має право вимагати, а орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.

За несвоєчасну сплату орендної плати стягується пеня в грошовій формі у розмірі подвійної ставки НБУ, діючої на день виникнення боргу.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як раніше встановлено судом, протягом 2015-2019 років відповідач не сплачував позивачу орендну плату у визначеному договором оренди розмірі, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Розмір орендної плати за умовами договору становив: у 2015 році - 1 944,24 грн.; у 2016 році - 2 333,09 грн. (виходячи з коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки щемельної ділянки - 1,2); у 2017-2019 роках - 2 333,09 грн. (виходячи з коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки щемельної ділянки - 1).

Проте суд, діючи в межах заявлених позовних вимог, виходить з наданих позивачем розрахунків орендної плати: за 2015 рік - 1 944,24 грн.; за 2016-2019 роки - по 2 332,89 грн. щорічно.

Разом з тим, представником відповідача в судовому засіданні подано заяву про застосування в цій частині позову наслідків пропущення позивачем позовної давності.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно зі ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а спеціальна в один рік - до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Зокрема, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Судом встановлено, що строк позовної давності в частині вимоги сплати орендної плати за 2015 рік розпочався 31 грудня 2015 року та сплив 31 грудня 2018 року. З відповідним позовом до суду позивач звернувся лише 27 вересня 2019 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що останній не знав про існування договору оренди земельної ділянки від 17 вересня 2015 року за №18, оскільки вказані доводи спростовуються як наданими позивачем в судовому засіданні поясненнями про те, що він дійсно укладав (в тому числі підписував) вказаний договір, тобто був обізнаний про його існування, так і самим договором.

Тому заборгованість з орендної плати за 2015 рік не підлягає стягненню внаслідок пропущення позивачем позовної давності.

Водночас, як раніше встановлено судом, розмір орендної плати за 2016-2019 роки (в межах вимог позивача) становить по 2 332,89 грн. щорічно, тобто 9 331,56 грн. за чотири роки.

Проте стороною відповідача в судовому засіданні доведено належними та допустимими доказами (а.с. 28, 64-74, 84-87) ту обставину, що у 2016-2018 роках він, як орендар, здійснював сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб в розмірі 18 % від визначеної в орендному договорі суми орендної плати (1 944,24 грн.), що станововило 349,96 грн. щорічно. Проте, згідно ст. 162 ПК України, платниками податку на доходи фізичних осіб є одержувачі цих доходів, тобто, в даному випадку, орендодавець (позивач). В той же час, факт сплати орендарем за орендодавця військового збору в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження.

Таким чином, з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість по орендній платі в розмірі 8 281,68 грн. (9 331,56 грн. (заборгованість за 2016-2019 роки) - 1 049,88 грн. (сплачений орендарем податок з доходів фізичних осіб за 2016-2108 роки)).

Також, з врахуванням вимог ст.ст. 546, 548, 549, 611 ЦК України, п. 9.2 договору оренди, з відповідача на користь позивача в межах річного строку позовної давності (про застосування якої заявлено однією зі сторін спору) підлягає стягненню пеня за порушення зобов`язання у розмірі подвійної ставки НБУ, діючої на день виникнення боргу, що становить:

-з 27 вересня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 371,60 грн. (3 965,86 грн. (розмір боргу за 2016-2017 роки) х 36 % (розмір подвійної облікової ставки НБУ) / 365 (днів у році) х 95 (днів періоду невиплати));

-з 31 грудня 2018 року по 26 квітня 2019 року - 680,61 грн. (5 948,79 грн. (розмір боргу за 2016-2018 роки) х 36 % (розмір подвійної облікової ставки НБУ) / 365 (днів у році) х 116 (днів періоду невиплати));

-з 26 квітня 2019 року по 19 липня 2019 року - 479,16 грн. (5 948,79 грн. (розмір боргу за 2016-2018 роки) х 35 % (розмір подвійної облікової ставки НБУ) / 365 (днів у році) х 84 (дні періоду невиплати));

-з 19 липня 2019 року по 06 вересня 2019 року - 271,53 грн. (5 948,79 грн. (розмір боргу за 2016-2018 роки) х 34 % (розмір подвійної облікової ставки НБУ) / 365 (днів у році) х 49 (днів періоду невиплати));

-з 06 вересня 2019 року по 16 вересня 2019 року - 53,78 грн. (5 948,79 грн. (розмір боргу за 2016-2018 роки) х 33 % (розмір подвійної облікової ставки НБУ) / 365 (днів у році) х 10 (днів періоду невиплати)).

Таким чином загальний розмір пені становить 1 856,68 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3 % річних застосовуються до всіх видів зобов`язань, які мають характер грошових, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та нарахування штрафних санкцій.

Тому з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути три проценти річних за весь час прострочення сплати стягнутих судом орендних платежів, а саме:

-з 31 грудня 2016 року по 31 грудня 2017 року в розмірі 54,49 грн. (1 982,93 грн. (розмір заборгованості за 2016 рік) х 3 % (річних));

-з 31 грудня 2017 року по 31 грудня 2018 року в розмірі 118,98 грн. (3 965,86 грн. (розмір заборгованості за 2016-2017 роки) х 3 % (річних));

-з 31 грудня 2018 року по 16 вересня 2019 року в розмірі 126,64 грн. (5 948,79 грн. (розмір заборгованості за 2016-2018 роки) х 3 % (річних) / 365 (днів у році) х 259 (днів користування)).

Загальний розмір відсотків становить 305,11 грн.

Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню матеріальні втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції у визнаному стороною відповідача розмірі - 153,03 грн.

3) В частині вимог про відшкодування моральної шкоди:

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Проте у зобов`язальних правовідносинах моральна шкода стягується за правилами ст. 611 ЦК України, згідно якої моральна шкода за невиконання однією із сторін зобов`язання підлягає стягненню у випадку, якщо це обумовлено договором або про це міститься пряма вказівка в законі, що регулює вказані правовідносини. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №692/1276/14-ц.

Однак, відшкодування моральної шкоди ні договором оренди, укладеним між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 , ні законом, що регулює відносини оренди землі, не передбачено.

За встановлених обставин, вимоги позивача в цій частині є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог) також підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1 211,54 грн. (768,40 грн. судового збору у зв`язку з задоволенням вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки + 443,14 грн. судового збору, виходячи з розміру задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі та інших грошових вимог + 0 грн. судового збору, виходячи з повної відмови у вимозі про відшкодування моральної шкоди).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприєця ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки - задовольнити повністю.

Розірвати договір оренди землі №18 від 17 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприєцем ОСОБА_3 (запис про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №11408040 від 26 вересня 2015 року).

Позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприєця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по орендній платі, 3% річних від суми заборгованості, матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, пені - задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприєця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) заборгованість по орендній платі в розмірі 8 281 (вісім тисяч двісті вісімдесят одна) гривня 68 копійок , 3% річних від суми заборгованості за період прострочення платежу в розмірі 305 (триста п`ять) гривень 11 копійок , матеріальні втрати від знецінення грошових коштів в розмірі 153 (сто п`ятдесят три) гривні 03 копійки , пеню за порушення зобов`язання в розмірі 1 856 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят шість) гривень 68 копійок, а всього в загальному розмірі 10 596 (десять тисяч п`ятсот дев`яносто шість) гривень 50 копійок.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприєця ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприєця ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідент. номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 54 копійки.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 13 січня 2020 року.

Суддя: О.В. Вуїв