Рішення

від 14.01.2020 по справі 414/3371/19

КРЕМІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року м. Кремінна

Справа № 414/3371/19

Провадження № 2/414/91/2020

Кремінський районний суд Луганської області в складі головуючого

судді: Акулова Є.М

секретаря судового засідання: Дегтяренко Т. В

за участі позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кремінна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення середнього заробітку за період затримки виплати

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кремінського районного суду Луганської області з позовом до відповідача, який обгрунтовує тим, що перебував з відповідачем у трудових відносинах з 19.03.2008 року та звільнився 25.09.2019 року за угодою сторін, п1 ст 36 КЗпП України. Відповідно до наданої роботодавцем довідки його невиплачена заробітна плата на момент звільнення склала 9343,58 грн., яка при звільненні не була виплачена. Згідно даних розрахункових листів підприємства його середньоденна заробітна плата складає 193,14 грн. Таким чином, за розрахунком позивача, при звільненні, станом на день ухвалення судового рішення, середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні складає 19000,58 грн, які позивач і просить стягнути.

В судовому засіданні позивач уточнив вимоги.

Відмовився від позову щодо стягнення невиплаченої заробітної плати на момент звільнення, яка складала 9343,58 грн., з огляду на виплату підприємством заборгованості в добровільному порядку під час розгляду справи судом.

Уточнивши розрахунок, в іншій частині вимог позов підтртмала, просила про стягнення з відповідача 12167,82 грн середнього заробітку за період затримки виплати, а саме за період з 26.09.2019 до 24.12.2019( 63 робочих днів х 193.14 грн середньоденного заробітку =12167,82 грн).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Надав копію платіжного доручення про перерахування підприємством заборгованих коштів по зарплаті на користь позивача від 24.12.2019 року.

В наданому відзиву на позовну заяву заперечував проти її задоволення. При цьому посилався на припинення діяльності ВУВКГ та арешт його рахунків.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відмова позивача від позову в частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати підлягає прийняттю, оскільки не суперечить закону, не порушує прав та інтересів сторін та інших осіб, прийнята судом, а провадження в справі у цій частині підлягає закриттю, про що постановлено відповідну ухвалу суду від 14.01.2020 року.

Окрім того, судом встановлено та не оспорюється сторонами, щодо існуючої наявності трудових правовідносин сторін в період з 19.03.2008 року та до дати звільнення позивачки 25.09.2019 року за угодою сторін, п1 ст 36 КЗпП України, що збігається із даними трудової книжки позивача ( ас 6-10).

Згідно даних розрахункових листів підприємства наявна заборгованість із заробітної плати 9343,58 грн ( ас 12-15) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 193,14 грн. грн.

Не оспорюється сторонами, розрахунок із позивачкою проведено 24.12.19 року, згідно даних платіжного доручення №773 (ас 33).

Наданий уточнений розрахунок за час затримки розрахунку при звільненні, станом з 26.09.2019 до 24.12.2019 ( 63 робочих днів х 193.14 грн середньоденного заробітку =12167,82 грн). заслуговує на увагу та відповідачем у відзиві не спростовано ( ас 32), будь яких інших доказів не надано.

Заперечення відповідача проти позову з посиланням на нібито припинення діяльності підприємства та арешт його рахунків, як на об"єктивну підставу виникнення заборгованості та затримки розрахунку при звільненні, не заслуговують на увагу з огляду на дані Реєстру, наявності у підприємства не скасованих спецдозволів на водопостачання та данних про здійснення виробничої діяльності ( ас 37-41).

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При звільненні позивача відповідач згідно з діючим трудовим законодавством був зобов`язаний виплатити позивачу всі належні останньому суми, в тому числі заборгованість по заробітній платі, яка, тим не менш, не була сплачена відповідачем з його провини, оскільки відсутність коштів не можна вважати поважною причиною для не проведення такого розрахунку з позивачем.

Відповідачем не надано суду доказів, які спростовують доводи позивача, а також доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасній виплаті позивачу всіх належних йому сум при звільненні з роботи.

Суд бере до уваги, що невиплата заборгованості по заробітній платі (так само, як і всіх належних працівнику сум) при звільненні з вини роботодавця розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Україною Законом від 17.07.1997 закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки класичне право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати. При цьому сама по собі відсутність коштів у роботодавця для виплати належних працівникові сум не є підставою для невиконання рішення суду (справа Баландіна проти України (заява № 16092/05, рішення від 06.12.2007, Батрак проти України (заява № 50740/06, рішення від 18.06.1999, Білецька проти України (заява № 25003/06, рішення від 10.12.2009). Аналогічно у справі Безуглий проти України Європейським судом з прав людини встановлено порушення ст. 1 Протоколу № 1 у зв`язку з тим, що заявнику не виплачено присуджені національним судом виплати щодо заборгованості по заробітній платі. Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум при звільненні останнього.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини № 3477-IV від 23.02.2006.

Також відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з абзацом 3 пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна зарплата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення уточнених позовних вимог позивача, а саме вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 12167,82 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Вимоги про стягнення судових витрат стороною не заявлялося.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з урахуванням повного задоволення частини позовних вимог, суд вважає за необхідне також стягнути з відповідача за вимогою про сплату за затримку розрахунку та на користь держави судовий збір 768,40 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 43 Конституції України, ст 116-117 КЗпП України, абзацом 3 пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, ст. 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення середнього заробітку за період затримки виплати задовольнити повністю.

Стягнути з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, код ЄДРПОУ 20160935, місцезнаходження: 92902, Луганська область, м. Кремінна, вул. Промислова, 2а, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований АДРЕСА_1 , - 12167,82 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стягнути з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, код ЄДРПОУ 20160935, місцезнаходження: 92902, Луганська область, м. Кремінна, вул. Промислова, 2а, судовий збір 768,40 грн. на реквізити: Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Апеляційна скарга може бути подана до Луганського апеляційного суду через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Є.М. Акулов