Постанова

від 09.01.2020 по справі 554/9171/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/9171/18 Номер провадження 22-ц/814/30/20Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Панченка О.О.,

суддів: Пікуля В.П., Одринської Т.В.

за участю секретаря Філоненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві в режимі відеоконференції з Решетилівським районним судом Полтавської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 червня 2019 року, ухваленого у складі головуючого судді Савченко Л.І, зі складанням повного тексту судового рішення 01 липня 2019 року у справі позовом ОСОБА_1 до Української медичної стоматологічної академії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві, Головне Управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, Полтавське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області (на даний час Головне управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області), Державна податкова інспекція у м. Полтаві Головного Управління ДФС у Полтавській області, про поновлення на роботі,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Української медичної стоматологічної академії, в якому просила поновити її на роботі на повній ставці препаратора кафедри мікробіології Української медичної стоматологічної академії та виплатити їй середній заробіток у розмірі 1 360 384 грн. 20 коп.

Позов мотивовано тим, що будучи студенткою 3-го курсу стоматологічного факультету Полтавського медичного стоматологічного інституту вона була прийнята на роботу на кафедру мікробіології вузу на 0,5 ставки препаратором. При звільненні трудову книжку їй видано не було, з наказом про звільнення не ознайомлено. Згідно штампу у її трудовій книжці насправді вона закінчила Полтавський Державний медичний інститут, а не Полтавський медичний стоматологічний інститут, до якого у 1984 році вступила. Маючи проблеми із персональними даними, 12.09.2018 року вона звернулася до відповідача із запитом про інформацію та 10.10.2018 року отримала архівні витяги із наказів О приеме и увольнении від 23.10.1986 р. і від 30.06.1987 р., копію міжвідомчої форми П-2; довідку № 314 від 14.09.2018 про заробітну плату для обчислення пенсії. 12.10.2018 року вона отримала на руки свою трудову книжку на дівоче прізвище серії НОМЕР_1 .

Вважає, що при звільненні відповідачем було допущено порушення ст. 47 КЗпП, щодо видачі трудової книжки, у зв`язку з чим, в послідуючому, їй була оформлена нова трудова книжка під час роботи у Новосанжарській центрацьній районній лікарні.

Зазначає, що стосовно її роботи було видано дві трудові книжки, одну по Полтавському медичному стоматологічному інституту, а другу - по Полтавському Державному медичному інституту.

Також вважає, що 12.10.2018 року їй видана трудова книжка, оформлена по вже неіснуючому на той час навчальному закладу та що у відповідача залишилася її інша трудова книжка із печаткою Полтавський Державний медичний стоматологічний інститут з її підписом як власника.

Зазначила, що звільнення відбулося без будь-яких підстав.

В даний час, вона є приватним підприємцем, розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно проводити із врахуванням мінімальної заробітної плати, а тому за період з 01.07.1987 року по 12.11.2018 року за 365 місяців з відповідача підлягає стягненню 1 358 895 грн. + за 12 днів 1489, 2 грн., а всього 1 360 384, 2 грн. Орієнтовний розрахунок судових витрат складає 336 грн. (200 грн. на копіювання та друк, 136 грн. на проїзд).

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Української медичної стоматологічної академії, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Управління державної казначейської служби України в м.Полтаві, Державна податкова інспекція у м.Полтаві Головного Управління ДФС у Полтавській області, Головне Управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, Полтавське об`єднане Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, про поновлення на роботі, на повній ставці препаратора кафедри мікробіології Української медичної стоматологічної академії, виплаті середнього заробітку у розмірі 1 360 384 грн. 20 коп. - відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок Держави.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач не довела, що її звільнення відбулося безпідставно, а також, що затримка видачі трудової книжки сталася з вини відповідача.

З вказаним рішенням не погодилася ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення не відповідає завданням цивільного судочинства, оскільки постановлене упередженим судом. Вказує, що докази вини відповідача у затримці видачі трудової книжки, викладено на 4-6 аркушах позовної заяви. Вважає, що зміст позовних вимог викладено в рішенні так, що принижує її честь і гідність. Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає про підробку наказу про її звільнення. Вказує, що всупереч ч. 1 ст. 13, 89 ЦПК України, жодний доказ наявний в матеріалах справи не оцінений судом на предмет доказування. Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки її клопотання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розглянуто як позовну вимогу. Зазначає, що рішення обґрунтоване недостовірними доказами.

Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов у повному обсязі.

Українська медична стоматологічна академія подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно Наказу по Міністерству охорони здоров`я УРСР № 269 від 18.05.1967 року на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР № 294 18.05.1967 року Харківський медичний стоматологічний інститут було переведено у місто Полтаву та перейменовано в Полтавський медичний стоматологічний інститут. Документу, який підтверджує створення Полтавського державного медичного стоматологічного інституту не встановлено.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 29.08.1994 року на базі Полтавського медичного стоматологічного інституту створена Українська медична стоматологічна академія, згідно наказу МОЗ України № 133 від 28.03.2005 року змінено назву закладу на Вищий державний навчальний заклад України Українська медична стоматологічна академія та на підставі наказу МОЗ України № 1586 від 31.08.2018 року назву закладу змінено на Українська медична стоматологічна академія (т. 1 а.с.21)

Із копії диплома серії НОМЕР_2 виданого Полтавським медичним стоматологічним інститутом від 03 червня 1989 року слідує, що ОСОБА_2 у 1984 році вступила, а у 1989 році закінчила повний курс названого інституту за спеціальністю стоматологія. (т. 1 а.с.35).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00017982051 від 27.04.2017 року, ОСОБА_3 після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 (т.1 а.с.36-37).

Відповідно до наказу Полтавського медичного стоматологічного інституту № 214 від 23.10.1986 року ОСОБА_3 (російською мовою), студентку 3-го курсу стоматологічного факультету, прийнято з 23.10.1986 року по 30.06.1987 року по строковому договору препаратором 0,5 ставки кафедри мікробіології з окладом 37-50 в місяць, на підставі заяви ОСОБА_3 (т. 1 а.с.76, 78).

Із архівного витягу від 14.09.2018 за № 11-17/3588, вбачається, що у зв`язку із закінченням строку трудового договору ОСОБА_3 звільнено з 30.06.1987 року із посади препаратора 0,5 ставки кафедри мікробіології. (т. 1 а.с.77, 78).

Відомості про зазначені накази внесені до трудової книжки НОМЕР_1 від 23 жовтня 1986 року на ім`я ОСОБА_3 , яку позивач отримала 12.10.2018 року. (т. 1 а.с.12)

Згідно копії довідки № 314 від 14.09.2018 року, виданої Українською медичною стоматологічною академією, ОСОБА_3 з жовтня 1986 року по червень 1987 року включно нараховувалася заробітна плата (т. 1 а.с.17, 19-20).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що її було звільнено без законної підстави та що вона не знала про своє звільнення. Судом першої інстанції не встановлено вини роботодавця у затримці видачі трудової книжки ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 21 КЗпП Української РСР (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), трудовим договором є угода між трудящим і підприємством, установою, організацією, за якою трудящий зобов`язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а підприємство, установа, організація зобов`язується виплачувати трудящому заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП Української РСР (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) трудові договори укладаються:

1) на невизначений строк;

2) на визначений строк не більше трьох років;

3) на час виконання певної роботи.

Відповідно до ч.2 ст. 24 КЗпП Української РСР (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням адміністрації підприємства, установи, організації про зарахування робітника або службовця на роботу.

Згідно п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП Української РСР (в редакції станом на 10 лютого 1987 року) підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Встановлено, що ОСОБА_3 ) було прийнято на роботу по строковому трудовому договору з 23.10.1986 року по 30.06.1987 рік, в зв`язку з чим останню було звільнено в останній день дії трудового договору. (т.1 а.с.76-78)

Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви або будь-якого волевиявлення працівника. Підписуючи строковий трудовий договір, позивач фактично висловила свою згоду на припинення такого договору після закінчення його строку. Той факт, що ОСОБА_1 не виходила на роботу з 01.07.1987 року, також свідчить про її обізнаність про закінчення строку трудового договору.

Підстав для поновлення на роботі ОСОБА_1 не має, оскільки строк трудового договору збіг 30.06.1987 рік.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України ( в редакції станом на 10 лютого 1987 року) адміністрація підприємства, установи, організації зобов`язана в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.4.2. розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо працівник відсутній на роботі у день звільнення, то адміністрація підприємства в цей же день направляє йому поштове повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилка трудової книжки поштою з доставкою по вказаній адресі можлива лише за згоди робітника чи службовця.

Обов`язок виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі звільненому працівнику трудової книжки настає лише у випадку, коли така затримка сталася саме з вини власника або уповноваженого ним органу.

Із матеріалів справи вбачається, що на час закінчення строку трудового договору, ОСОБА_1 , продовжувала навчання на стоматологічному факультеті медичного інституту, де отримувала стипендію, що свідчить про її зайнятість на той час.

Разом з цим, представники відповідача пояснили, що перебуваючи весь час на навчанні ОСОБА_1 , за ориманням трудової книжки до адміністрації учбового закладу не зверталася, а можлива переписка з нею, з приводу отримання трудової книжки, на час розгляду даної справи, не збереглася у зв"язку із закінченям терміну зберігання даного виду документації, тобто за давністю часу.

Таким чином, у справі, що переглядається, у тому числі і за збігом тривалого часу, вини роботодавця у невидачі трудової книжки після звільнення позивачки не встановлено, крім того не встановлено, що відповідач чинив перешкоди позивачці в отриманні нею трудової книжки.

У справі встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 під час проходження нею інтернатури у Новосанжарській ЦРЛ з 27.03.1990 року їй було видано нову трудову книжку.

В свою чергу, знаючи про існування трудової книжки НОМЕР_1 від 23 жовтня 1986 року та про своє звільнення в 1987 році, ОСОБА_1 , з вимогою про видачу трудової книжки звернулася лише в 2018 році. Позивачкою не зазначено, які обставини вплинули на тещо вона не зверталася до роботодавця за отриманням трудової книжки протягом 30 років.

Доводи ОСОБА_1 про те що їй було видано підроблену трудову книжку, належними та допустимими доказами не підтверджено, а є лише припущенням позивачки.

На підставі вищевикладеного, обставини викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування по суті вірного рішення, ухваленого на підставі повного, всебічного та обєктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом надана відповідна правова оцінка.

Відповідно до ч. 1 , ч. 2 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави - без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що при розгляді даної справи мало місце зловживання процесуальними правами з боку позивача ОСОБА_1 , які виразилися в поданні позивачем неодноразових та необгрунтованих заяв про відвід судової колегії, а також заяв та клопотань які не стосуються предмету позову, ухиленні від отримання судових повісток, неявці в численні судові засідання. Вказані дії ОСОБА_1 спрямовані на свідоме, невиправдане затягування судового процесу.

Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

В зв`язку з вказаними діями позивача суд апеляційної інстанції не мав об`єктивної можливості розглянути вказану справу у визначені законом строки.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382-384, 381ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 13 січня 2020 року.

Головуючий суддя: О.О.Панченко

Судді: В.П. Пікуль

Т.В. Одринська