Рішення

від 14.01.2020 по справі 320/6466/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2020 року справа № 320/6466/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області про визнання неправомірною відмову та зобов`язання надати статус інваліда війни.

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області, викладені у листі від 14.11.2019 № 03.03/2945, щодо відмови у визнанні за позивачем статусу інваліда війни;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 статус інваліда війни як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і видати позивачу посвідчення інваліда війни встановленого зразка та нагрудний знак.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та позивачу була встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання яке пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

В період з 27 серпня 1986 року по 28 серпня 1986 року позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. В листопаді 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення статусу інваліда війни. 14 листопада 2019 року відповідач рішенням № 03.03/2945 відмовив позивачу у визнані за ним статусу інваліда війни та отримання відповідного посвідчення у зв`язку з тим, що не було надано підтверджуючих документів про залучення позивача на роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи від формувань Цивільної оборони.

Позивач не погоджується з таким висновками відповідача тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

16 грудня 2019 року через канцелярію суду від Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивував наступним. Відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно документів, які додані до адміністративного позову, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та має статус особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 видане 23.11.2007 року.

Рішенням МСЕК позивачу була встановлена інвалідність у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія КІО-І № 286417 видане 15.11.2007 року.

14 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації з заявою про видачу посвідчення інваліда війни як особі, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Листом від 14.11.2019 року № 03.03/2945 управлінням соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації повідомлено позивача про відсутність законних підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення у зв`язку з неподанням документів, які підтверджують факт залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, а також відсутністю чіткого механізму реалізації положень пункту 9 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Відповідно до статті 4 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни особі встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії, що підтверджує зв`язок інвалідності з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони. Необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи чинним законодавством не передбачено.

Документи надані позивачем до заяви про набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Документального підтвердження своєї участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року відкрито спрощене позовне провадження по справі без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.11.2007 року та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії КИО-І №286417 ступень втрати професійної працездатності позивача з 15.11.2007 року становить 80%, довічно.

З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на ЧАЕС від 01.11.2007 року №9928-10453, вбачається, що захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до посвідчення від 10 квітня 1991 року серії НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Боберської сільської ради від 12 грудня 1990 року № 85 яка була видана ОСОБА_1 , зазначено що позивач працюючи на посаді заступника голови Яготинського райвиконкому з питань евакуації і розміщення евакуйованого населення з зони відселення Чорнобильської АЕС був командирований в с. Бобер 27 серпня 1986 року для оформлення документів по розселенню громадян.

В листопаді 2019 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області з заявою про встановлення статусу інваліда війни.

Листом від 14.11.2019 року № 03.03/2945 управлінням соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації повідомлено позивача про відсутність законних підстав для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення у зв`язку з неподанням документів, які підтверджують факт залучення і виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, а також відсутністю чіткого механізму реалізації положень пункту 9 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

При цьому відповідач у даному листі вказав, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією Чорнобильської катастрофи.

За наведених обставин відповідач роз`яснив позивачеві, що посвідчення інваліда війни видається відповідно до пункту 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни затвердженого постановою КМУ від 12.05.1994 року № 302 на підставі довідки медико - експертної комісії про групу та причину інвалідності. Згідно наданих документів позивач має право на пільги відповідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи . Підтверджуючих документів, що позивач залучався на роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи від формувань Цивільної оборони не надано.

Таким чином, на підставі викладеного, відповідачем у вказаному листі зазначено, що за наданими позивачем документами Управління не може надати йому статус інваліда війни у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі Закон № 3551-XII).

Стаття 4 Закону № 3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України від 28.09.1991 № 796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Аналізуючи приписи пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.

Відповідно до Інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 20.12.2016 № 01.1-14/2225-4 Департаментом роз`яснено, що у відповідності до вимог, чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в тому числі Положення про Цивільну оборону в СРСР, Положення про невоєнізовані формування ЦО в СРСР, розпоряджень ЦО СРСР від 26.04.1986, ЦО УРСР від 28.04.1986, ЦО Київської області від 29.04.1986, Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі чоловіки віком від 16 до 60 років.

Як зазначено Департаментом, формування Цивільної оборони створювались виключно з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій.

Громадяни, що виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи залучались до виконання робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони, у тому числі відсутні вимоги щодо залучення за окремою процедурою підприємств, установ та організацій.

Відтак, відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно з пунктом 2 Положення № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом Посвідчення інваліда війни та нагрудний знак Ветеран війни інвалід .

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Також суд звертає увагу на обставину, що до 14.01.2009 Положення № 302 містило вимогу (пункт 12 Положення) про те, що посвідчення, зазначені в пунктах 3, 4 і 5 цього Положення, видаються на підставі одного з таких документів:

а) учасникам бойових дій: "Удостоверение участника войны", "Свидетельство о праве на льготы", "Удостоверение" (за наявності штампа "Україна. Учасник бойових дій"), довідки, видані органами Міноборони, МВС, СБ, МЗС;

б) інвалідам війни: Удостоверение инвалида Отечественной войны", "Удостоверение инвалида о праве на льготы", для малолітніх в`язнів - "Удостоверение" і довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, довідки, видані органами Міноборони, МВС, СБ, Мінсоцзахисту;

в) учасникам війни: "Удостоверение" за наявності штампа "Україна. Учасник війни", "Удостоверение о праве на льготы", "Пенсійне посвідчення" (за наявності штампа або запису "Україна. Учасник війни"), довідки, видані органами Міноборони, МВС, СБ, Мінсоцзахисту;

г) особам, на яких поширюється чинність цього Закону: "Пенсійне посвідчення" (за наявності штампа або запису "Україна. Сім`я загиблого" або "Україна. Дружина (чоловік) померлого інваліда (учасника) Вітчизняної війни", довідки, видані органами Міноборони, МВС, СБ, Мінсоцзахисту.

Однак у подальшому даний пункт був виключений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 № 12.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Як було встановлено судом, позивач є особою з інвалідністю у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до відомостей з трудової книжки позивача він з 22 березня 1985 року по 14 січня 1988 року працював водієм в Бориспільському АТП 11068, та відповідно до наказів від 02 червня 1986 року № 32к, 04 серпня 1986 року та 04 липня 1987 року № 55к був відряджений в район ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, від 04.05.1986 №16, від 19.05.1986 №52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.

При цьому суд зауважує, що вищевказані обставини відповідачем жодним чином не спростовані.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони не потрібно встановлювати, оскільки відповідно до норм законодавства, що діяло на момент аварії на Чорнобильській АЕС, на всіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, до складу цивільної оборони в обов`язковому порядку зараховувалось все працездатне населення.

Так, як вже встановлено судом, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням та вкладкою до посвідчення, які є безстроковими.

Згідно з даними довідки до акту огляду МСЕК позивачу з 15.11.2007 року встановлено другу групу інвалідності довічно у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі Щокін проти України та від 07.07.2011 у справі Серков проти України позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Оскільки суду не надано жодних доказів того, що позивач не досяг 16 років, був інвалідом або мав мобілізаційний припис на момент його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, суд дійшов висновку, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а відтак має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею відповідного посвідчення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею посвідчення інваліда війни.

При цьому, посилання відповідача в листі № 03.03/2945 від 14.11.2019 року та відзиві на позов як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу інваліда війни на відсутність підтверджуючих документів, щодо залучення позивача на роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи від формувань Цивільної оборони суд вважає помилковими.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачеві статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другої статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду не надано, а отже правомірності прийнятого рішення суду не доведено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача в частині визнання протиправними дії Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і видати позивачу посвідчення інваліда війни встановленого зразка та нагрудний знак, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд також враховує, що у Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Як було встановлено судом, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , а отже позовні вимоги щодо зобов`язання Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни як особі, залученій до складу формувань Цивільної оборони, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та видати позивачу посвідчення інваліда війни встановленого зразка та нагрудний знак є обґрунтованими.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо зобов`язання відповідача встановити позивачу статус інваліда війни, видати відповідне посвідчення та нагрудний знак.

Разом з цим, суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зобов`язати відповідача встановити йому статус інваліда війни видати відповідне посвідчення та нагрудний знак.

Згідно з вимогами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

При цьому, приписами вказаної норми передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене, з урахуванням тієї обставини, що Постановою Кабінету Міністрів від 22.08.2018 № 632 було внесено зміни до Постанов Кабінету Міністрів України від 18.05.1994 № 302 Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, враховуючи, що оскаржувані дії відповідача у даній справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення щодо надання (встановлення) позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни видати йому відповідне посвідчення та нагрудний знак.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженню. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень протиправними.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області від 14.11.2019 № 03.03/2945 у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області (07700, Київська область, м. Яготин, вул. Пирятинська, буд.1, код ЄДРПОУ 03193608) встановити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення рішення суду 14.01.2020.

Суддя Панченко Н.Д.