Постанова

від 14.01.2020 по справі 621/1498/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року

м. Харків

справа № 621/1498/19-ц

провадження № 22ц/818/963/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Зміївська міська рада Харківської області,

треті особи - ОСОБА_2 , Відділ у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 29 листопада 2019 року в складі судді Бібіка О.В.

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зміївської міської ради Харківської області, треті особи: ОСОБА_2 , Відділ у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради.

Позовна заява мотивована тим, що 27 червня 2018 року Зміївська міська рада Харківської області направила відповідь на його звернення від 01 червня 2018 року, в якому, крім іншого, повідомлено про відмову в наданні додаткової земельної ділянки для під`їзду до належного йому будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . Зі схеми, яка була надана разом із відповіддю, йому стало відомо, що частина в`їзду Ватутіна в місті Зміїв є складовою частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6321710100:01:012:0056 та закріплена за ОСОБА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Зміївської міської ради № 294 від 24 грудня 1998 року у власність ОСОБА_3 передана частина земельної ділянки та виданий державний акт ХР 12-00-091645.

Зазначив, що листом від 13 березня 2019 року Відділ у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повідомлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 6321710100:01:012:0056 у 1999 році приватизував ОСОБА_4 , а у 2004 році право на земельну ділянку на підставі договору дарування від 11 січня 2001 року оформила ОСОБА_5 .

Як вбачається з технічного звіту до зазначеного державного акту, копію якого він отримав від Відділу у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області в квітні 2019 року, до земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_3 була включена також частина в`їзду Ватутіна в місті Зміїв; в протоколі погодження меж підпис від його імені, йому не належить, проставлено невідомою йому особою.

Вказав, що на цей час в Державному земельному кадастрі відсутні відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6321710100:01:012:0056, що підтверджується відомостями результату пошуку в Державному земельному кадастрі. В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - будь-які відомості про зареєстроване право відсутнє.

Вважав, що відсутність державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6321710100:01:012:0056 унеможливлює для нього визначити власника зазначеної земельної ділянки.

Посилався на те, що Зміївська міська рада Харківської області в особі виконавчого комітету, рішенням № 294 від 24 грудня 1998 року грубо порушила вимоги законодавства, оскільки не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів, а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади. Проте, передала у приватну власність ОСОБА_3 частину в`їзду Ватутіна в місті Зміїв.

Вказав, що внаслідок такого порушення чинного на час винесення рішення законодавства, порушуються його права, а саме у нього виникли проблеми щодо користування в`їздом Ватутіна, як єдиною можливістю під`їзду до його будинку та він позбавлений можливості приватизувати земельну ділянку, на якій розташований належний йому будинок, оскільки внаслідок приватизації частини в`їзду Ватутіна, відсутня нормативно-технічна можливість визначити частину земельної ділянки, яка необхідна для влаштування проїзду до земельної ділянки з цільовим використанням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Зазначив, що скасування рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради № 294 від 24 грудня 1998 року, враховуючи відсутність державної реєстрації права на земельну ділянку з кадастровим номером 6321710100:01:012:0056, дозволить йому скористатися своїм правом щодо приватизації земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків з дотриманням необхідних норм і правил.

Просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради Харківської області № 294 від 24 грудня 1998 року.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 29 листопада 2019 року, в якій ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 29 листопада 2019 року виправлено описку, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що між ним та відповідачем залишились неврегульовані питання щодо предмету спору, не дивлячись на визнання відповідачем позову в повному обсязі; що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

08 січня 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що ухвала суду є справедливою, а апеляційна скарга - необгрунтованою. При цьому посилалася на суть спору, який фактично судом першої інстанції не розглядався. Однак, із змісту її відзиву вбачається, що між позивачем та відповідачем існує спір, який судом не врегульовано. Вважала, що визнання відповідачем позову є підставою для закриття провадження у справі.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу суду - скасувати.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки предмет спору відсутній, провадження у справі підлягає закриттю.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зміївської міської ради Харківської області, треті особи: ОСОБА_2 , Відділ у Зміївському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради, в якому просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Зміївської міської ради Харківської області № 294 від 24 грудня 1998 року.

05 вересня 2019 року Зміївська міська рада Харківської області в особі міського голови П. Кучкова подала заяву, в якій повідомила про те, що згодна з позовною заявою ОСОБА_1 та не заперечує проти ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте, поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17-ц (провадження № 61-13405св18), від 30 січня 2019 року у справі № 326/371/17-ц (провадження № 61-37088св18), від 27 лютого 2019 року у справі № 569/12875/16-ц (провадження № 61-41476св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення відсутність предмета спору в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрито з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Системний аналіз норм статей 255, 206 ЦПК України дає можливість дійти до висновку про те, що закриття провадження у справі з мотивів відсутності предмету спору можливе лише за умови відсутності предмету спору на день відкриття провадження у справі. Після цього визнання позову відповідачем відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України може бути лише підставою для задоволення позову за наявності для того законних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами існує спір, предметом якого є визнання недійсним рішення Зміївської міської ради Харківської області № 294 від 24 грудня 1998 року.

05 вересня 2019 року Зміївська міська рада Харківської області в особі міського голови П. Кучкова подала заяву, в якій повідомила про те, що згодна з позовною заявою ОСОБА_1 та не заперечує проти ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні.

Проте, сам по собі факт визнання Зміївською міською радою Харківської області пред`явлених ОСОБА_1 позовних вимог та згода міської ради щодо ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні, не може бути підставою для позбавлення особи права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, та не свідчить про відсутність предмету спору. При цьому, вказана заява відповідача, яка подана після відкриття провадження у справі, підлягає врахуванню судом при вирішенні позову по суті.

У справі відсутні докази про те, що на день відкриття провадження був відсутній спір між сторонами, а подальше визнання позову з боку відповідача відповідно до змісту статей 255, 206 ЦПК України не може бути підставою для закриття провадження у справі.

Оскільки спір між сторонами не врегульовано та є невизначеність у правах і обов`язках сторін, суд не вбачає підстав, передбачених пунктом 2 частиною 1 статті 255 ЦПК України для закриття провадження у справі, а тому колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що наявні підстави для закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

За таких обставин, ухвалу суду про закриття провадження постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому, виходячи з вимог пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 29 листопада 2019 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

А.І. Колтунова

Повний текст постанови складено 15 січня 2020 року.