Рішення

від 10.01.2020 по справі 207/4170/18

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 207/4170/18

№ 2/207/225/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2020 року Баглійський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Тюлюнової В. Г.

при секретарі: Куцевол Л. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Фінанс до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшла вищезазначена позовна заява про стягнення з відповідача боргу за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 21 квітня 2018 року між сторонами справи укладено договір фінансового кредиту за № 1418040702, згідно з яким відповідачу наданий кредит в сумі 1500,00 грн., на умовах передбачених цим договором. У зв`язку із порушенням цього договору з боку відповідача, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача борг в сумі 23364,00 грн., та покласти на нього судові витрати в розмірі сплаченого судового збору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався на неправильність розрахунку заборгованості, а саме: вказував на безпідставне нарахування заборгованості в сумі 23364,00 грн та навів власний розрахунок про часткове задоволення позову в сумі 2061,00 грн. В подальшому, відповідач заперечив існування між сторонами справи кредитного договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку і на цій підставі просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2019 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення по справі було задоволено, заочне рішення Баглійського районного м. Дніпродзержинська від 25 квітня 2019 року скасовано та справу було призначено до розгляду 13 листопада 2019 року. В подальшому, розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку з неявкою сторін, поданням ними заяв по суті справи, доказів та розгляду скарг в порядку розділу 7 ЦПК України.

Сторони до суду з`явилися та підтримали свої вимоги та заперечення викладені в заявах по суті справи в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, керуючись завданнями цивільного судочинства, оцінюючи належність та допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 квітня 2018 року між сторонами справи укладено договір фінансового кредиту за № 1418040702, згідно з яким відповідачу наданий кредит в сумі 1500,00 грн., на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, проценти за користування кредитом становлять 1,6 % за кожен день користування. Також, зазначено, що кредит видається на продукти, тобто є споживчим.

Відповідно до п. 4.1 договору, відповідач зобов`язувався повернути кредит в строк до 21 квітня 2018 року, тобто кредит видавався на 14 днів.

Згідно із графіком погашення кредиту, сукупна вартість кредиту становить 1836,00 грн., з яких: 1500,00 грн - кредит та 336,00 грн - проценти за час користування кредитом, а саме: впродовж 14 днів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором, відповідно до статті 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, зокрема: після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного суду при розгляді справи № 910/10156/17 (постанова від 10.04.2018 року) дійшла висновку, що наслідком неправомірного користування чужими грошовими коштами, тобто прострочення виконання грошового зобов`язання (як договірного, так і позадоговірного), є нарахування відсотків річних відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом (зокрема, частиною 1 статті 1048 ЦК, - у правовідносинах, що виникають з договору).

Враховуючи вказане, ключовим у застосуванні вказаних вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто наступає прострочення виконання грошового зобов`язання. До цього моменту можливим є нарахування процентів у якості плати, зокрема, згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК, після цього моменту - нараховуються відсотки річні відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК.

Отже, як було встановлено судом, термін кредитування за кредитним договором становить 14 днів, тому після спливу цього строку подальше нарахування відсотків за кредитним договором є неправомірним.

Таким чином, у зв`язку із порушення встановлених договором строків, з відповідача підлягають стягненню тіло кредиту в сумі 1500,00 грн та відсотки за час кредитування (14 днів) в розмірі 336,00 грн.

Щодо вимог в частині стягнення пені, то з урахуванням приписів частини третьої статті 1054 ЦК України підлягають застосуванню приписи частини третьої статті 21 Закону "Про споживче кредитування" згідно з якою, сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання договору і сума неустойки за цим договором перевищує обмеження встановлені приписами статті 21 Закону "Про споживче кредитування", така неустойка повинна бути зменшена до встановленого цим законом обсягу, тобто з відповідача підлягає стягнення неустойка в розмірі 750,00 грн., що дорівнює половині від 1500,00 грн. (тіло кредиту).

Одночасно з цим, суд відкидає доводи сторони відповідача про те, що кредитний договір є розірваним та не підлягає виконанню, адже це спростовується відзивом на позовну заяву, згідно з яким визнається факт укладення вищезазначеного договору та наводиться розрахунок заборгованості, яка має бути стягнена з відповідача. Вказане означає, що відповідач визнав позов частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ЦПК України, відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 3 ст. 178 ЦПК України, відзив на позовну заяву повинен містити, зокрема: у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується.

З огляду на викладене, з урахуванням наявних в справі матеріалів, суд не має сумнівів щодо викладених у позові обставин та їх визнанням у відзиві відповідача. Доказів, які б свідчили про наявність підстав, передбачених ч. 2 ст. 82 ЦПК, матеріали справи не містять.

Окремо, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 15 Закону "Про споживче кредитування", споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Натомість, в матеріалах справи наявна заява про відмову від кредитного договору датована 24 жовтня 2019 року, що значно перевищує 14-денний строк, встановлений приписами ст. 15 Закону "Про споживче кредитування".

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, у своїй постанові від 10.04.2019 року (справа № 390/34/17) зазначив таке: добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У зв`язку із задоволенням позову, судові витраті у вигляді судового збору в розмірі 216,91 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за правилами, встановленими п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також, суд нагадує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Сутяжник проти Росії" (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Фінанс (код ЄДРПОУ 38360810) до ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) про стягнення боргу за договором фінансового кредиту, задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Фінанс (код ЄДРПОУ 38360810) заборгованість за тілом кредиту в сумі 1500,00 грн.; заборгованість по сплаті процентів в сумі 336,00 грн; заборгованість по сплаті пені в сумі 750,00 грн., а всього в сумі 2586,00 грн.

3. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Арт Фінанс (код ЄДРПОУ 38360810) судові витрати в сумі 216,91 грн.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому копія рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя В. Г. Тюлюнова