Рішення

від 15.01.2020 по справі 280/5536/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 січня 2020 року (11 год. 55 хв.)Справа № 280/5536/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-СПОРТ (49064, м. Дніпро, вул. Качалова, буд. 1, кім 4, код ЄДРПОУ 35319430) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2, код ЄДРПОУ 02140805) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-СПОРТ (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Бердянської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, яке оформлено листом №196 від 13.06.2019 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-СПОРТ у наданні містобудівельних умов та обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 0,3 га (кадастровий номер 2310400000:11:016:0116), розташованої за адресою: м. Бердянськ по вул. Володимира Довганюка (на перехресті з проспектом Східним) щодо будівництва: багатофункціонального комплексу з спортивно-розважальними закладами та магазином продовольчої та непродовольчої групи товарів ;

зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо надання містобудівних умов та обмеження земельної ділянки загальною площею 0,3 га (кадастровий номер 2310400000:11:016:0116), розташованої за адресою: м. Бердянськ по вул. Володимира Довганюка (на перехресті з проспектом Східним) щодо будівництва: багатофункціонального комплексу з спортивно-розважальними закладами та магазином продовольчої та непродовольчої групи товарів , з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що є позивач є орендарем земельної ділянки з цільовим призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, для будівництва та обслуговування багатофункціонального комплексу з спортивно - розважальними закладами та магазином продовольчої та не продовольчої групи товарів. Позивач звернувся з відповідною заявою до Управління архітектури та містобудування виконавчого комітету Бердянської міської ради, щодо отримання містобудівних умов та обмежень для проектування та будівництва вищезазначеного комплексу. Відповідачем відмовлено позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень у зв`язку із відсутністю історико - архітектурного опорного плану м. Бердянськ. Позивач не погоджується із такою відмовою та зазначає, що позивач належним чином виконав усі умови згідно діючого законодавства щодо отримання містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки. Вказує, що підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Посилання відповідача на підставу для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а саме на відсутність затвердженого історико - архітектурного опорного плану, є безпідставне та суперечить діючому законодавству України. Також зазначає, позивачу відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Вважає, що відмова у наданні містобудівних умов та обмежень є безпідставною та протиправною, що суперечить цільовому використанню земельної ділянки, однозначно є порушенням права позивача на мирне володіння орендованої земельної ділянки, що полягає у перешкоджанні у цільовому використанні земельної ділянки. Щодо посилання відповідача на відсутність історико - архітектурного опорного плану м. Бердянськ, позивач вважає їх є безпідставним, оскільки на теперішній час у складі Генерального плану міста Бердянська розроблено історико- архітектурний опорний план, але в установленому законом порядку він не затверджений. Згідно цього історико-архітектурного опорного плану, земельна ділянка знаходиться поза межами історичного ареалу, поза зоною охорони пам`яток архітектури, поза зоною охоронюваного ландшафту, що підтверджується роз`ясненнями наданих Виконавчим комітетом Бердянської міської ради від 13.06.2019. З урахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 14.11.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 09.12.2019.

Протокольною ухвалою суду від 09.12.2019 здійснено заміну неналежного відповідача - Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Бердянської міської ради на належного - Виконавчий комітет Бердянської міської ради.

09.12.2019 відповідач надав відзив (вх. №51563), у якому зазначає, що місто Бердянськ Запорізької області віднесене до історичних населених місць. Відповідно до чинного законодавства, для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини. На сьогоднішній день у складі Генерального плану міста Бердянська розроблений історико-архітектурний опорний план, але в установленому законом порядку він не затверджений. Отже, не затверджені охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Тому зазначити в містобудівних умовах та обмеженнях планувальні обмеження щодо охоронних зон пам`яток культурної спадщини, меж історичних ареалів, зон регулювання забудови, зон охоронюваного ландшафту, зон охорони археологічного культурного шару, обов`язковість зазначення яких визначена підпунктом 8 частини 5 статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , в межах яких діє спеціальний режим їх використання, не є можливим. Отже, неможливо зазначити в містобудівних умовах та обмеженнях гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах, обов`язковість зазначення яких визначена підпунктом 4 частини 5 статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . Зазначає, що за умови відсутності затвердженого в установленому порядку історико-архітектурного опорного плану, будь-яке нове будівництво, реконструкція та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) в історично населених місцях, у тому числі в тих, в яких визначені історичні ареали, є неможливим. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову.

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 26.12.2019.

У підготовче засіданні 26.12.2019 учасники справи не прибули. Представник позивача 16.12.2019 надав суду клопотання про розгляд справи без його участі у письмовому провадженні.

Представник відповідача 26.12.2019 також надав суду клопотання про розгляд справи без участі представника.

Протокольною ухвалою суду 16.12.2019 закрито підготовче провадження та призначений розгляд справи по суті у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі викладеного, враховуючи неявку всіх учасників справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення учасників справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ ЕЛІТ-СПОРТ є орендарем земельної ділянки (кадастровий №2310400000:11:016:0116, загальною площею 0,3 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, для будівництва та обслуговування багатофункціонального комплексу з спортивно - розважальними закладами та магазином продовольчої та не продовольчої групи товарів), що розташовано за адресою: м. Бердянськ, вул. Володимира Довганюка, що підтверджується Договором оренди землі від 09 червня 2008 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №47229970 від 06.06.2019. Відповідно до угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, вказана земельна ділянка передана в оренду позивачу до 01.05.2050. (а.с.27-50).

07.06.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Бердянськ, вул. Володимира Довганюка (на перехресті з проспектом Східним) для проектування та будівництва багатофункціонального комплексу з спортивно - розважальними закладами та магазином продовольчої та не продовольчої групи товарів (а.с.52).

Відповідачем на заявою позивача листом №196 від 13.06.2019 відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень за адресою: м. Бердянськ, вул. Володимира Довганюка, у зв`язку із відсутністю історико - архітектурного опорного плану м. Бердянськ (а.с.53).

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлює Закон України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 8 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (ч. 2, 3, 4, 5 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Частиною 2 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Зі змісту заяви позивача на отримання містобудівних умов та обмежень (а.с.52) вбачається, що позивачем під час подання такої заяви додані всі необхідні документи, перелік яких є вичерпним та встановлений ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Згідно із ч. 4 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Таким чином, підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень визначені у ч. 4 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та їх перелік є вичерпним.

Також, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.11.2017 № 289 затверджений Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються.

При цьому, відповідачем не надано доказів того, що об`єкт, який позивач має намір збудувати, відноситься до такого переліку.

В той же час, відповідач листом від 13.06.2019 №196 відмовив позивачу у надання містобудівних умов та обмежень із тих підстав, що у складі Генерального плану міста Бердянська розроблений історико-архітектурний опорний план, але в установленому законом порядку він не затверджений. Таким чином зазначити в містобудівних умовах та обмеженнях планувальні обмеження щодо охоронних зон пам`яток культурної спадщини, меж історичних ареалів, зон регулювання забудови, зон охоронюваного ландшафту, зон охорони археологічного культурного шару не є можливим. Також, неможливо зазначити в параметри забудови, насамперед висоту забудови (а.с.53).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень з підстав, які не визначені законодавством, а саме ч. 4 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Крім того, як вбачається зі змісту договору оренди земельної ділянки, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, для будівництва та обслуговування багатофункціонального комплексу з спортивно - розважальними закладами та магазином продовольчої та не продовольчої групи товарів), що розташовано за адресою: м. Бердянськ, вул. Володимира Довганюка.

Таким чином, відповідач відмовив у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. При цьому, цільове призначення земельної ділянки визначено у договорі оренди землі, який підписаний між позивачем та Бердянською міською радою.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії , заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , п. 50, Series А N 98).

Таким чином, у діях відповідача щодо ненадання містобудівних умов та обмежень вбачається порушенням права позивача на мирне володіння орендованої земельної ділянки, що полягає, насамперед у перешкоджанні використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, яке визначене у договорі оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Оскільки позивач має намір збудувати будівлі ринкової інфраструктури, для будівництва та обслуговування багатофункціонального комплексу з спортивно - розважальними закладами та магазином продовольчої та не продовольчої групи товарів на орендованій земельній ділянці, що відповідає її цільовому призначенню зазначеному у витязі з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, то підстава відмови, наведена відповідачем у листі від 13.06.2019 №196 є неправомірною.

В той же час, для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо надання містобудівних умов та обмеження земельної ділянки загальною площею 0,3 га (кадастровий номер 2310400000:11:016:0116), розташованої за адресою: м. Бердянськ по вул. Володимира Довганюка (на перехресті з проспектом Східним) щодо будівництва: багатофункціонального комплексу з спортивно-розважальними закладами та магазином продовольчої та непродовольчої групи товарів . При цьому суд зауважує, що ч. 4 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначений вичерпний перелік підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. При цьому, у листі відповідача від 13.06.2019 №196 такі підстави зазначені не були. Судом встановлено, що позивач надав відповідачу всі документи, визначені ч. 3 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень. Також не встановлено наявність недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці та не встановлено невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Також суд звертає увагу, що відповідач листом від 29.05.2019 №3541/28-04 надав відповідачу роз`яснення, у відповідності до яких земельна ділянка, орендована позивачем, знаходиться поза межами історичного ареалу, поза зоною охорони пам`яток архітектури, поза зоною охоронюваного ландшафту.

Щодо посилань відповідача на той факт, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 Про затвердження Списку історичних населених місць України , місто Бердянськ Запорізької області віднесене до історичних населених місць, а відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини, то суд зазначає наступне.

По-перше, ч. 4 ст. 29 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності відсутність історико-архітектурного опорного плану не є підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.

По-друге, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").

Отже йдеться про дотримання принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Аналізуючи викладене вище, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень, а відтак, для захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання містобудівних умов та обмежень, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору, мають бути присуджені на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Бердянської міської ради.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-СПОРТ (49064, м. Дніпро, вул. Качалова, буд. 1, кім 4, код ЄДРПОУ 35319430) до Виконавчого комітету Бердянської міської ради (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, пл. Єдності, буд. 2, код ЄДРПОУ 02140805) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради, яке оформлено листом №196 від 13.06.2019 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-СПОРТ у наданні містобудівельних умов та обмежень забудови земельної ділянки загальною площею 0,3 га (кадастровий номер 2310400000:11:016:0116), розташованої за адресою: м. Бердянськ по вул. Володимира Довганюка (на перехресті з проспектом Східним) щодо будівництва: багатофункціонального комплексу з спортивно-розважальними закладами та магазином продовольчої та непродовольчої групи товарів .

Зобов`язати Виконавчий комітет Бердянської міської ради повторно розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-СПОРТ від 07.06.2019 №07.31.06 про надання містобудівних умов та обмеження земельної ділянки загальною площею 0,3 га (кадастровий номер 2310400000:11:016:0116), розташованої за адресою: м.Бердянськ по вул. Володимира Довганюка (на перехресті з проспектом Східним) щодо будівництва: багатофункціонального комплексу з спортивно-розважальними закладами та магазином продовольчої та непродовольчої групи товарів , з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-СПОРТ за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Бердянської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.01.2020.

Суддя Ю.В. Калашник