Рішення

від 17.01.2020 по справі 904/5343/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2020м. ДніпроСправа № 904/5343/19

Суддя Бондарєв Е.М. , розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" (18021, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра, буд. 89, кв. 194)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Пауер" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 40, приміщення, 2)

про стягнення 80 880,00 грн. попередньої оплати

Без участі представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" звернулось до господарського суду з позовом №б/н від 02.10.2019 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Пауер" 80 880,00 грн. попередньої оплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.09.2018 на підставі рахунку №61 від 07.09.2018 позивачем перераховано відповідачу кошти в сумі 80 880,00 грн. в рахунок оплати за товар, а саме АКБ 6СТ-192 А (3) (акумуляторні батареї) в кількості 20 шт., що підтверджується платіжним дорученням №1969 від 07.09.2018, однак в обумовлений сторонами строк відповідач товар не поставив.

Також позивач просить суд розглядати справу у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" відкрито провадження у справі №904/5343/19 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними в ній документами. Крім того, було встановлено строк учасникам справи для подання своєї правової позиції по справі.

Однак, відповідач відзив, а також докази погашення заборгованості до суду не надав, про відкриття провадження у справі 904/5343/19 повідомлявся належним чином, ухвала суду надсилалася на адресу відповідача згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак зазначена кореспонденція повернулася за зворотною адресу, з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання".

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно усної домовленості між Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Пауер", відповідач зобов`язався поставити позивачу АКБ 6СТ-192 А (3) (акамуляторні батареї) в кількості 20 штук.

На підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №61 від 07.09.2018, позивачем було сплачено суму вартості погодженого товару у розмірі 80 880,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1969 від 07.09.2018 та податковою накладною №46 від 07.09.2018.

10.12.2018 позивач в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України направив на адресу відповідача вимогу №б/н від 07.12.2018 в якій просить останнього виконати поставку товару в 7 денний строк.

Однак, вказана вимога відповідачем виконана не була, товар в передбачений законом строк поставлений не був.

Так, предметом доказування по справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язання в частині своєчасної поставки товару.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України).

Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, фактичні дії сторін, господарський суд дійшов висновку, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідач доказів поставки товару позивачу чи доказів повернення попередньої оплати у сумі 80 880,00 грн. до суду не надав.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на наведене, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, які складаються з суми судового збору за подання позову у розмірі 1 921,00 грн. покладаються на відповідача, оскільки позов задоволено.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Пауер" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Святослава Хороброго, буд. 40, приміщення 2, код ЄДРПОУ 41310911) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська транспортно-експедиторська компанія" (18021, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра, буд. 89, кв. 194, код ЄДРПОУ 38843071) передоплати у сумі 80 880,00 грн. та 1 921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

17.01.2020.

Суддя Е.М. Бондарєв